#просто хотіла кудись написати про цих цвиркунів

[fernsensei]

по ночах я чую цвіркунів

ще коли я була малою, літом усіє родиною ми їздили на дачу до села, біля лиману. село селом — старі кургани, бозна як проведена електрика, балони з газом для готування, воду питну треба привозити із собою. але там було приємно і затишно, особливо вночі. місяц сяє над водою, шум хвиль та незліченна кількість цвіркунів. вони цвірінькали прямо під моїм віконцем і під них я засинала що літньої ночі. цвірк-цвірк.

і досі, коли я думаю про ніч, перше що спадає на думку — це вид стіни та віконця, через яке видно худюще дерево, кущі, траву, дикий виноград, і все синє-синє. а разом із цим, чутно цвіркунів. цвірк-цвірк.

можливо, я так одразу і не згадаю нічого конкретного з тих часів, однак сині світлі ночі та цвіркуні полишаться зі мною надовго. останнім часом, коли лягаю спати, у вухах я чую цвіркунів. і чи то мій тіннітус еволюціонував у щось схоже, чи я просто з глузду починаю їхати. але кожну ніч, коли не чутно нічого, крім мого власного дихання, я чую їхню музи́ку, як тоді, коли мені було п'ять і я засинала на дачі, під яскравим місяцем.

цвірк-цвірк.