#мертур

[pinksvitanok]

“Як цикл року, ми починаємо знову” [переклад AO3]

Переклад неймовірної роботи від @katherynefromphilly, яку бетить @mirjorie-marjorie

Фандом: Пригоди Мерліна

Пейрінг: Артур Пендраґон / Мерлін

------

Багато довгих років Мерлін чекав. На іншу частину своєї душі, на другу половину свого життя. Він був народжений служити Артурові. Тож це означало, що він також був народжений чекати. Навіть якщо на це пішла тисяча років. Навіть якщо здавалося, що очікування ніколи не скінчиться.

Аж поки одного дня це раптово не сталося.

Коли через 1500 років після своєї смерті Артур вибирається з озера Авалон, то потрапляє у світ, не схожий на той, який він знав до цього. Втративши всіх, кого він любив, і маючи справу з навислим над ними пророцтвом, Артур мусить зрозуміти, що означає бути не просто королем, а Королем Минулого й Майбутнього. Мерлін робить усе, щоб його спрямувати, водночас намагаючись приховати кохання до свого короля й страх знову його втратити.

https://archiveofourown.org/works/46874104/chapters/118072519

[redpineapple7]

"Я завжди буду на твоєму боці"

Мерлін досі пам'ятав як ці слова казав Артур. Він був в темній брудній камері очікуючи на свій вирок й Артур зі своїм світлим наче золото волоссям разом зі смолоскипом виглядали тут недоречно.

Спочатку його очі боліли від світла він навіть не міг сконцентруватись на словах. Поки з усієї тиради не вихопив "Я завжди буду на твоєму боці".

Мерліну хотілось розсміятись. На моїй стороні? Після всього що Мерлін зробив для Артура все що він отримав це темну брудну камеру й слова за якими нічого немає. Старий дракон сказав що прийде на допомогу, але не сюди. Не в це богом покинуте місце, де немає сонця.

Мерлін міг використати магію, звільнитись та втекти. От тільки куди та навіщо? Якщо навіть Гаюс не може нічого зробити.

Це все було так сплановано що Мерлін хотів сміятись, чи вже сміявся. Голос луною відбивався від стін й від цього істерика Мерліна тільки посилилась.

Гаюс в комі, просто заснув й більше не прокидається, але засмість того, щоб рятувати людину, яка замінила йому батька, Мерлін просто сидить тут.

Коли Утер дізнався в якому стані Гаюс він наказав обшукати всі кімнати Гаюса та Мерліна й як не дивно знайшов ту книгу. Мерлін тоді був в лісі, намагався зібрати щось що на його думку могло допомогти. Як же він здивувався коли біля воріт його зустріли озброєні Артур та лицарі.

Скільки він вже тут сидів в повній темряві? Коли почав чути тихий шепіт здавалось з самої глибини його розуму? Чи був це його голос? Мерлін знав що не можна здаватись, що потрібно щось робити та сил вже не було й виходу він не бачив.

"Я завжди буду на твоєму боці"

Чи означало це що він прийме Мерліна як чаклуна? Чи він буде просто сумно дивитись як Мерліна спалять на вогнищі, як й інших? Інших. Голос в голові казав йому відпустити все, помститися за своїх братів та сестер.

Що ж він здався. Але не голосу, а темряві що так турботливо колисала його забира��чи всі думки.

Коли Мерлін розплющив очі в наступний раз то він відчув як його живіт палає, а з горла вирвався стогін болю. Було занадто світло й йому знадобився час щоб адаптуватись.

Гаюс стояв над ним притискаючи свою руки До окривавленого животу й тоді повільно Мерлін зрозумів що все це був не сон.

- Мерліне! Не засинай!

- Гаюс - прохрипів той.

Він зрозумів що йому не наснилось як він вибирався з темних печер, як пробирався до Гаюса й як забарикадувався, щоб вилікувати старого. В нього вийшло, от тільки поранення було не маленьким.

Мерлін відчув що знову провалюється в сон, цього разу він не боровся.

***

"Я завжди буду на твоєму боці"

Мерлін ніколи не дізнається що стояла за цими словами. Скільки сил Артур приклав, щоб батько його почув.Артур нарешті зміг потрапити в кімнату до Гаюса й впав поруч з ним в калюжу крові Мерліна.

Запізнився.

Він не встиг. Він вмовив батька вислухати Мерліна та саме тоді їм повідомили що той втік.

Артур дивився на Мерліна який не дихає, на Гаюса який нарешті прокинувся та ридав над бездиханним тілом й просто не розумів.

Єдине про що він думав це порожній погляд Мерліна на його останні слова. Такий же порожній як й зараз. Марлін тоді нічого не сказав й більше не скаже, чи вірив він в Артура? Схоже що ні й це він ніколи не зможе змінити.

[lastivkaa]

У Мерліна в горлі застигла паніка, коли він бачив шок, недовіру і зраду в очах Артура.

Мордред не рухався застивши у положенні з витягнутою рукою, він завмер і навіть ліс онімів. Мерлін бачив паніку в чужих очах, і бачив як хлопця ледь помітно трясло.

Мерлін завжди боявся бути на місці Мордреда. Він розумів, як насправді легко використати магію у неконтрольованій спробі захиститись або захистити що йде не від розуму, а від інстинктів. Тільки у Мерліна були роки, щоб навчитися це стримувати, і можливість ховатися за деревами бід час бійки. У Мерліна було життя приховувань. У Мордреда такого не було.

І ось вони тут.

Артур дістав меча і підставив до чужого горла.

– Ти чаклун – він сказав, в голосі звучало більше недовіри ніж огиди, він шипів, але це все одно здавалося криком.

Мозок Мерліна панічно перебирав варіанти. Він міг би залишити це так, можливо навіть переконати Артура вбити тут чи пізніше стратити хлопця, і тоді б йому ніколи не довелося хвилюватися за долю. Йому б не довелося ходити у постійній напрузі що людина яка може вбити короля так близько до нього. Це було б легко.

– Ти не знав?! – Мерлін вигукнув, і його голос був наповнений недовірою. Він дивився прямо в очі Артура що в секунду стали збентеженими, всі обернулися на нього, і Мордред дивився на нього з такою самою збентеженістю, але і надією, ніби Мерлін власноруч повісив сонце на небо, і, чорт забирай.

– Що це має значити Мерлін?! – Артур спитав одразу переключившись на свого слугу, все ще зжимаючи меча біля чужого горла.

– Ти зараз жартуєш так? – дивлячись на Артура він молився, щоб був достатньо гарним актором – Ти.. о Боги, ти не можеш бути серйозним!

– Ти знав?!

– Ти теж знав! – Мерлін показав на нього руками ніби доводячи – Та годі тобі, маленький лячний хлопчик-друїд, якого ти, Моргана і я вивезли з підземель? Якого ми врятували від Утера? Ти забув?!

– Я ... – на мить Артур вагався, доки вираз його обличчя не прояснився, і в той момент він подивився на Мордреда ніби бачив його вперше.

– Ти справді просто забув?!

– Ти мав мені сказати! – Артур знову перемикнувся на Мерліна і його меч відійшов від горла Мордреда із широкими необережними рухами. На велике полегшення він зараз звучав не стільки зло, скільки ображено.

– Він сам нам сказав! Прямо в лице, як тільки ми його зустріли

– Так от звідки ти знав його ім'я! – Артур занурив руку у волосся – Ти.. чому ти мені не повідомив?!

Мерлін на секунду втратив дар мови.

– Я... Щож, Мордред – друїд, сер

Він чув сміх Ґвейна позаду себе і ввічливий кашель Ланселота, який прикривав його власну веселість.

– Дуже вчасно Мерлін – Артур почав ходити сжимаючи волосся в руках.

– Я думав що ви знаєте – Мордред звучав тихо і невпевнено, він боязко дивився на Артура періодично кидаючи дивні погляди на Мерліна. – Я думав.. якби я знав я б сказав вам сам сер. Мені шкода

– Шкода? Шкода? – Артур, здавалося, був на межі істерики – Ти вчинив державну зраду! І тобі шкода?

– Яким чином? – Мерлін перебив короля, на власний подив – Артур він тільки що захищав тебе, і він ніколи не використовував магію у межах замку.

– Він чаклун Мерлін!

– Не те щоб він обирав бути друїдом. Ти хочеш стратити його за що? Народження?

Артур дивився на нього широко розкривши очі. Він був... здивований. Щиро збентежений ніби йому це ніколи і в голову не приходило.

– Стратити? Що ні.. я.. – він сказав, зупинивши себе.

Артур промовив тихе надругання.

– Ця ситуація залишиться між нами – чоловік врешті сказав, піднявши голову. Він звучав тихо, але казав це тим своїм голосом, яким він говорив у раді чи віддавав більшість наказів. – Я довіряю.. вам. Мені треба трохи часу наодинці, вільні.

Артур кинув останній погляд на Мордреда і розвернувся покрокувавши в глиб лісу.

Всі лицарі продовжили стояти на своїх місцях, трохи переглядаючись. Ленс, благослови його всесвіт, першим почав рух, він підійшов до Мордреда і поплескав його по плечу.

– Ти врятував короля, молодець – він ніжно посміхнувся, і отримавши невпевнений кивок і посмішку у відповідь повернувся до Мерліна – мені до речі цікаво, що ж це за історія така? Розкажеш?

– Так! – Ґвейн несподівано рукою обійняв Мерліна за плечі позаду, (це занадто сильно нагадувало захисний жест, щоб Мерлін міг стримати посмішку) – Б'юсь об заклад це має бути щось веселе

– Я... Я зроблю вогонь, сонце сідає – Леон обережно сказав не дивлячись ні на кого конкретно. Мерлін міг присягтися що його руки трохи трясло.

– Я допоможу – Еліон тихо додав, і вони розвернувшись пішли. Мерлін бачив як впало лице Ланселота та Мордреда на цих діях.

– Друїд, га – Персіваль кивнув і зловивши погляд Мордреда пояснив – Я був вихований у таборі друїдів. Я не як ти, але я розумію

– Радий це чути – Мордред слабко посміхнувся – це втішно мати одного з нас поруч

– Я не... – Персіваль почав, але потім зупинив себе. Його лице освітило розуміння, і Мерлін міг бачити в очах вдячність. Той не продовжив лише кивнувши

[hoolycas]

я тебя так давно читаю, но не знаю какие ещё фандомы/пейринги ты любишь, расскажешь?)

Сверхъестественное, естественно)) Дестиэль мой скелет, который является моим движением, опорой. Ядром планеты, если хотите.

Сверхъестественное вообще мой дом, в окнах которого никогда не погаснет свет.

А если перечислять приятные мне фандомы, то Доктор Кто, Шерлок, Мерлин, Во плоти

Следовательно, Доктор/Ривер, Доктор/Роза, Джонлок, Мертур, Саймон/Кирен

Я обязательно что-то важное забыла. Но если забыла, то сомнительно важное.

[bayraktarka-hanma]

Він знову стояв навпроти.

Мерлін за звичкою потягнувся в обійми Артура. Їхні обійми стали життєво необхідними. Як їжа чи сон. Обійми Артура були тим прихистком, де Мерлін почувався спокійно й умиротворено. Пендраґон мовчав. Мовчав і чарівник. Вони нечасто розмовляли в такі моменти.

Зазвичай Артур погладжував спину Мерліна. Тоді куйовдив чорне волосся, сміявся, коли чарівник починав бурчати через це, і знена��ька питав:

- Я можу тебе поцілувати?

Принц постійно питав його про це. Питав навіть після того, як Мерлін відповів: "Артуре, ти завжди чутимеш ствердну відповідь. Нащо питаєш?" "Бо так правильно", - відказав Пендраґон, а його блакитні очі, здавалося, дивились у душу. Одного його погляду і легкої посмішки вистачало, щоб чарівник забував про весь світ.

Артур і був його світом.

Руки Мерліна схопили порожнечу. Навпроти нікого не було.

Привид минулого знову і знову приходив до чарівника як нагадування про того, кого Мерлін втратив.

[poshlipitchay]

«Когда стыдливо прячешь голову на чужом плече и разрываешься между желанием прижать к себе крепче и отпустить, пока дружеский жест не превратился в ласку».

[redrobin2002]

Мои пейринги список:

Дестиель (Дин Кастиель) комфорт который делает больно шип, чем больнее тем слаще

Макспирк (Боунс Джим Спок) только втроём, по другому никак, комфорт шип

Кьюкард + Вэш (Кью Пикар) клоун и шекспир

Силкиус (Сильвия Локи Мобиус) или (чаще) Локиус (Локи Мобиус) закомфортить локи

Гераскефер (Геральт Лютик Йеннифер) драааааамааааа

Стидвард + Иззи (Стид Эдвард) просто милашки

Лунная система & Лейла (Марк Стивен Джейк Лейла) милашки детишки

Азикроу (Азирафель Кроули) плюшка с перчинкой

Мертур (Мерлин Артур) два идиота

Сероволк (Сергей Олег) рыжий безумец и его голос разума

Зенбриель (Зена Габриель) одни из первых

Хейдсефона (Аид Персефона) идеал

Люмити (Луз Эмити) очаровашки

[lisavetagworld-blog]

Красота невероятная!

[morganaescritora]

Добрий вечір еврібаді. Я збираюсь наповнити цю чудову мережу сапфічним контентом і фанфіками по Мерліну, і не тільки.