#кістковий мозок

[mitrasurik]

Ви знали, що можете задонатити свій кістковий мозок? Ну, то тепер точно знаєте😊 Вітаю, сьогодні з вами говоримо про донорство стовбурових клітин.

Це було влітку, ще була патлата))

Я от долучилась до Єдиного реєстру донорів кісткового мозку. Але ТРЕБА МІЛЬЙОН. Тому дочитуйте допис і долучайтесь теж! Нема нічого складного))

Ubmdr.org за моїм запитом надіслали мені пакет для взяття зразку ДНК з усією необхідною інформацією. Це безкоштовно - треба лише сплатити поштові послуги.

Трансплантація кісткового мозку - це переніс від донора до реціпієнта стовбурових гомопоетичних клітин (звучить красиво, еге ж?). ТКМ потрібна людям із захворюваннями крові, особливо тим, хто бореться із раком крові. Донор кісткового мозку буквально надає зі своїми клітинами ліки, які містить його власний організм.

Навіть близькі родичі не завжди можуть стати донорами стовбурових клітин, адже генетичний матеріал має співпадати майже на 100%. Тому чим більшим буде донорів в реєстрі, тим більше шансів буде у пацієнтів на лікування, повноцінне, щасливе і здорове життя.

Донором кісткового мозку може стати здорова людина в гарній фізичній формі, без хронічних хвороб, віком від 18 до 35 років.

Як це відбувається? Протягом 2 днів донор приймає препарат, що сприяє виділенню в периферичну кров стовбурових клітин з кісткового мозку. Сама донація подібна до забору крові, тільки триває вона довше – 4-5 годин, а не 5-10 хвилин, як ми звикли. У донора беруть 1-5% від загальної кількості клітин КМ. Це ок, тому що протягом пари тижнів вони без проблем відновляться 👌

Як здати генетичний материал? Після їжі та чищення зубів має пройти хоча б 1 година. Перед мазком треба ополоснути рот водичкою. Зразок ДНК здається як мазок з внутрішньої сторони щоки, по 30 секунд на кожну щіточку. Потім щіточки сушаться в склянці 5 хвилин, і їх можна ховати у конверт разом із анкетою письмової згоди. Головне - аби робоча сторона щітки не торкалась жодних поверхонь після мазку.

Для донора це безкоштовно,  але сама процедура реєстрації коштує близько €35. Благодійний фонд прийме внесок на будь-яку суму:

Раптом щось залишилось незрозумілим, завжди можна поставити питання. В реплаях або як зручно. Я не кусаюсь! Зазвичай))

[halamydnyk]

ボク 死たがりで 生きたがりです

стаю черствішим

що доводиться

різати ножем

аж до засохлого

кіновару

я картина світу

[хоч не вписуюсь в рам]ки

повісь мене

аби закрити

власну діру

буду як

Ріта Гейворт

перед сліпими

очима

у місці спокути

знову криво

все як у житті

джаз!

ду іт

ту

кістковий мозок

(аби розуміти значення,

треба перебувати одночасно

на двох планах

;у цьому уся суть

)

!луна

як завше

поховальносвятково

й завтра

буде так но

під деревом

кидати тінь

на шум

трави

на сніг

на паростки

віщувати на добру погоду

іггі замовк

03.05.24

[objectivnewskharkov]

Криминалисты и следователи пытаются установить ДНК тел, обнаруженных на Изюмском кладбище, рассказал начальник Следственного управления ГУНП в Харьковской области Сергей Болвинов. - https://www.objectiv.tv/uk/objectively/2023/01/20/sledovateli-harkovshhiny-berut-kostnyj-mozg-u-pogibshih-dlya-ekspertizy-dnk/

[moyasvidomist]

Донор крові або просто людина, котрі не байдуже, бо я тут теж живу. Дати змогу врятувати життя комусь життя це взагалі то хороша філософія. Знаю і вірю, що якщо я комусь роблю добро то воно мені повертається. Само навіювання працює дуже добре і я помічаю як хороші речі дісно трапляються зі мною. Я їх дуже ціную. Так званий "закон бумеранга", бо хто мене знає, то я от взагалі не релігійна людина і не збираюсь нею ставати, мені просто це не потрібно, я агностик. Так ось, моя благодійна робота почалась ще у далекому 2014 році, коли @juliyamalogulko кинула запит до студентів на здачу крові у Вінниці, бо приїхало багато АТО-шників. Всі були такі герої, що у Центрі Переливання крові у Вінниці, з факультету нас було аж 4-ро. Тай то двоє хлопців із Житомира. То був мій перший раз. І нічого, не вмер як бачите. Не страшно навіть. Пізніше коли навчався у Любліні, то там теж була нагода здавати, і я здавав. Здавав десь 4 рази, і 4 рази коли вже проживав у Кракові. Паралельно здавав в Україні коли можна було. Це було так, при нагоді здам кров, мені не шкода. Я повністю здоровий, все як по таблиці, це реально. Окрім того в мене дуже багато тромбоцитів і кров дуже швидко закопорюється. Недоліків у здачі крові взагалі немає. Бо після здачі , старі кліни, котрі нездорові - гинуть, а нові створюються. Нещодавно я подав заявку на донора кісткового мозку. Страшно звучить чи не так? Кістковий мозок? Зі спини мабуть щось беруть? З хребта? Жах мабуть. . . . Точно помреш. Це все міфи) Беруться стовбурові клітини з крові, та сама донація крові. Тільки потрібно пропити препарати котрі спровокують активну генерацію стовбурових клітин у кров. �� ви віддаєте ЛИШЕ 1% від себе. Взагалі повністю безпечно! Крові потрібно завжди, просто усвідомте це. Це як повітря. Немає чого боятися. Особливо зараз, коли всі чужі стали своїми, свої бо українці🇺🇦 Це питання особливо актуально в часи війни, катастроф та ракетних ударів. Здавайте кров люди❗ Важиш менше 50кг, здавай плазму з крові ❗ . . . #донорство #кров #донації #кістовиймозок #складовікрові #добраробота #благо #законбумеранга #здавайкров #будьлюдиною #україна #війна #важливо #основнатема #потрібендонор https://www.instagram.com/p/CgHd1oJMVEl/?igshid=NGJjMDIxMWI=

[dante-sinner-blog]

Сьогодні холодно...

Сьогодні було холодно… Він стояв в кімнаті і тремтів… Холод проймав до кісток, терзав кістковий мозок, душу. Якщо в неї вірити. Чи вірив він?

Він завжди мріяв про доньку. У всіх думках про дитину, вона поставала саме дівчинкою. Ніжне створіння, що потребуватиме його захисту, прихистку в його обіймах, співчутливості і турботи в її перших пригодах, сум'яттях. Її ім’я… Може, Мар'яна, Наталя, Христина, ..? ні, Мар'яна. Гарно, небанально. У сорок з зайвим питання постають все гостріше, зарозумілість і квапливість вивітрюється з часом. Останні десять років він чітко розумів чого хоче. Давно знайшов ту Єдину, яка розділила його бажання. Олену. І коли час прийшов, вони були готові. Якщо в це, звісно, вірити.

Та, сьогодні було холодно… Уранці, неквапом, чорна кава і думками зі своєю Оленкою, у пологовому. Промені сонця на рушнику, запах лосьйону для гоління і смажений хліб. На передостанньому ковтку луною рінгтон мобільного, а в слухавці сухий голос днювальної медички: перші перейми у Оленки… Початок.

Він не пам'ятав далі… Не пам'ятав чи був в капцях, чи встиг натягнути черевики. Не міг пригадати, чи зачинив у поспіху їх однокімнатку. У вухах все ще лунало: “… у вашої дружини почалися перейми…”. Летів напівпустим проспектом, системно ігноруючи правила дорожнього руху, спокою, безпеки. Сьогодні було холодно… але тоді, це не мало значення.

Пологовий. Покинуте авто, сходи, днювальна сестра. Сухий погляд від неї, у відповідь його мовчання до її нефальшивої байдужості, формальності… Нарешті, сходи наверх.

Медсестра не запрошує до пологового кабінету, просить почекати. Додає декілька фраз, які ні про що не говорять. Навколо звуки метушні, та він їх не чує. Всі думки зосереджені на тому, як швидко б'ються серця його дівчаток: як сильно болить його єдиній, і як тривожно вчуватися в зовнішні звуки його першій… він так довго на це чекав.

Вибілені стіни пологового не мають місця для зайвих емоцій, не затримують погляд, і лише на поверсі сповільнюється крок, чіплюється погляд - починаєш порахунок декоративних трикутників на затертому лінолеумі старої лікарні… замість куріння. Збиваєшся, і знову по колу.

Потуги думок роблять боляче, і подібне вперше. Біль, адреналін очікування, тривога. Вперше, коли бажаєш одкровення, вперше, коли чекаєш на чудо. Чудо Господнє, чудо людське, чудо природне… байдуже, але, Чудо! Та сьогодні було холодно… сонце у вікнах кімнати очікування вичавлювало зі шкіри краплі поту, повітря стискало вінцем череп, очікування душило серце… сьогодні було холодно.

Перша година - лише мить, ніщо, загубилася у просторі. Друга - як грудневий світанок у горах, затяжний і прохолодний, закарбувалася кожна секунда. На третю з’явився лікар… Не зняв захисної маски, не стер поту з масного лоба, не підняв руки - привітатись… Його очі біліли у мутних скельцях окулярів і пласке обличчя було змученим, але спокійним. Буденним? Їх погляди зіткнулися і злилися у сплаві питань. Він не міг вичавити свого, а лікар не міг розпочати, заціпенів за півметра від іншого німого. І ця мить тривала так довго, що у тиші коридорі було видно підвислі порошинки пилу, що рясніли в жовтизні повітря...

Лікар щось промовив до нього, він не одразу зрозумів. Коли його рука торкнулася його плеча, доторк обпік шкіру під сорочкою, наелектризивув її… Він не міг зрозуміти, чому в короткому реченні немає слів вітання, не чув запрошення, метушні сестер... лише суха тональність співчуття і глуха тиша? Задихнувся… Кінець.

Він стоїть в кімнаті "відпочинку", тримаючи на руках крихітку, яка ще не має імені. Вона настільки тендітна, що кожен м'яз його рук напружений в обережності. Її очі заплющені, обличчя ще не відає посмішки, вона спить і бачить свій перший сон в його руках, вперше відчуває тепло, його подих, його сльози… Він стоїть в кімнаті відпочинку наодинці з крихітною дівчинкою на руках, яка немає імені. Тремтить і стікає кров’ю… Його Єдина, та хто зробила це чудо - померла від серцевого на останньому подиху під час пологів. Розірвала своє серце, щоб породити нове…

В той день було холодно... В день, коли народи��ася його Єдина... його Оленка.