#воно таке миле

[weswqq]

Що таке кохання??? ти знаєш що це таке??? як воно виглядає, і чому йому таааак раді? По-моєму, кохання- це щось таке пухнасте, дуже м'яке, завжди добре, дуже миле…..і чутливе!!!!! Любов пофарбована всіма цими …. в ній ти зможеш знайти всі емоції: щастя, що відносить тебе в хмар, сум, ніжна і ласкава, ненависть, зла і нещадна !!!!!! Завжди хочеться тепла та душевності!!!! Але ж не все так гладко! Буває любов чорна, страшна …. від якої тільки страждаєш …. і адже ( чому так?), дуже часто люди знаходять саме це кохання, а не ту, чисту! Адже все просто!! Така любов дуже тендітна, і захована вона далеко, щоб ніхто не зміг її забруднити, розтоптати!! Варто лише трошки придивитися до тих, хто тебе оточує!! Любов же темна, що приносить біль теж може бути най-най, залишається тільки скласти її в тазик, помити і розфарбувати фарбами-емоціями !!!!!! Цукерка, адже все дуже просто!!!! Але не на практиці! на жаль!!!!!!!! Бажаю тобі все-таки кохання біле, пухнасте!! щоб ти її сама розфарбувала !!!!!

[catwayshoes]

Купуємо літнє взуття для малюків

Літо настало, а це означає, що потрібно придбати нове миле взуття - не лише для вас, але й для вашого малюка. Але перед тим, як ви замовите цю милу пару кросівок на Amazon або Zappos, вам слід знати кілька речей.

Стопи дитини постійно ростуть. Стопа дитини має 22 частково сформовані кістки. До п'яти років їх кількість збільшується до 45, з 36 окремими суглобами.

Крім того, постійно розвивається загальне фізичне здоров'я малюка - його м'язи і зв'язки зміцнюються, він вчиться балансувати і постійно покращує координацію рухів.

Ортопеди загалом сходяться на думці, що для дітей до двох років найкраще ходити босоніж, коли ваш малюк грається в приміщенні. Але коли він прямує на вулицю, босоніж ходити не можна!

Обираючи дитяче взуття для наступної прогулянки на свіжому повітрі, зверніть увагу на те, щоб воно було:

Дихаючі

Взуття, яке затримує тепло і вологу, є повною протилежністю комфорту, особливо в теплу погоду. Взуття з синтетичних матеріалів може перегрівати маленькі ніжки і навіть спричинити появу мозолів. Тому шукайте дихаючі тканини та конструкції, які сприяють циркуляції повітря.

Вас може зацікавити: https://catway.com.ua/collection/sandalii-i-bosonozhki/

Можна прати в пральній машині

Якщо ваш малюк носить взуття, воно обов'язково забрудниться. Тому обирайте взуття, яке за потреби можна покласти в пральну машину.

Швидке висихання

Пляж, басейн чи калю��а - мокре взуття не приносить задоволення. Швидковисихаючі матеріали та конструкції забезпечать маленьким ніжкам комфорт під час руху.

Амортизація

Устілка створює пружну прокладку між стопами дитини та гарячим асфальтом, що забезпечує більший комфорт. А ми всі, швидше за все, не зніматимемо взуття, якщо воно зручне.

Ви також можете придбати устілку дитячого розміру, якщо ваше улюблене взуття не має амортизаційної устілки.

Оснащені правильною підошвою

Взуття для прогулянок, таке як старі дитячі туфлі "Stride Rite", має тверду підошву. Але для літніх розваг гнучка підошва може бути зручнішою.

Шукайте неслизьку або стійку до ковзання гумову підошву з хорошим зчепленням, щоб ваша дитина не послизнулася на палубі басейну та інших слизьких поверхнях.

Ви можете подумати: "А як щодо супінатора? Фахівці стверджують, що про це поки що не варто турбуватися. У цьому віці гнучка підошва дозволить ногам дитини, в тому числі склепінням, розвиватися природним чином.

Легко вдягається і роззувається

Взуття, яке легко вдягається і розстібається, означає більшу незалежність для вашої дитини. Ремінці на липучках або застібки на гачках означають, що ваші діти можуть самостійно взуватися і роззуватися.

У той же час, якщо ваш малюк роззувається щоразу, коли ви повертаєтесь, вам може знадобитись взуття, яке потребує допомоги батьків, наприклад, взуття, що застібається або зав'язується на застібку.

А якщо ноги вашої дитини швидко ростуть, регульований ремінець означає, що ви зможете змінювати розмір взуття протягом літа.

Міцний, але повітропроникний "верх"

Верх взуття - це частина, яка оточує стопу. Взуття, де верх повністю закриває стопу, наприклад, спортивне взуття або взуття для прогулянок, захищає маленькі ніжки від ударів і подряпин. З іншого боку, дитячі сандалі пропускають повітря, воду та пісок.

Типи дитячого взуття

Отже, яке ж найкраще літнє взуття для вашого малюка?

Водне взуття

Водні черевики - це закрите взуття, призначене для входу та виходу з води. Більшість з них виготовляються з водонепроникного EVA або з швидковисихаючої водонепроникної дихаючої сітки, і бувають різних кольорів.

Merrell Hydro є прикладом закритого сітчастого водного взуття. Jefferson від Native Shoes - це кросівки, виготовлені з EVA з великою кількістю отворів для циркуляції води або ��овітря.

Сабо

М'які сабо, такі як Crocs kids, - чудовий варіант для води, піску та бруківки. Без шнурків їх легко взувати і знімати, і хоча їх не можна прати в пральній машині, вони легко виполіскуються.

Сандалі для малюків

Дитячі сандалі бувають різних дизайнів, від сандалів із закритим носком, як Keen Venice H2, до сандалів з відкритим носком, як унісекс Merrell Panther. Ми не рекомендуємо взувати шльопанці, поки ваша дитина не підросте, оскільки ви не хочете, щоб вона посковзнулася.

Джерело: https://catway.com.ua

[dante-sinner-blog]

Кицюха та пригоди на П’ятихатках

Одного осіннього дня, в затишному будиночку у добрих людей, поселилося кошеня. В цей день, лише за одну ніч до того, не тільки Старий Горіх в садочку, але й всі дерева в Лісі, який сусідствував з будинком, покрились суцільно золотаво-жовтим, місцями багряно-червоним листям. Цей день наче був чудом, оскільки ніхто з місцевих не пам’ятав, щоб так швидко, лише за ніч, всі дерева пожовтіли листям, поспіхом готуючись до зими. Ще вчора листя зеленіло у кронах дерев, а тут раз - одна ніч, і золота осінь прийшла! Так і кошеня, що раптово з’явилося у цей дивний ранок біля Старого Горіху, стало чудом для мешканців П’ятихаток.

Що таке П’ятихатки, спитаєте ви? Про це я розповім трохи згодом, добре? А зараз варто розповісти про героя нашої історії - кошеня.

Це дрібне з родини котових, яке так любили заводити люди у себе вдома, бо пухнасте створіння приносило радість дітям і затишок в оселі, було чорнявої масті з рудувати вкрапленями різних відтінків. Кішечка! Бо, на відміну від котів, мала більше двох кольорів у масті. Мала чорний писочок і великі вологі оченята, як два люстерка. Кошеня було настільки дрібне, що могло вміститися всім тілом у долонях дитини. Хутро у ньго було густе і плюшеве, як у іграшки. Але кошеня - не іграшка! Воно було живе! Весь час кліпало оченятами довкола у пошуках молочка.

Одна цікава відмінність була у кошеняти від звичайних котів. Воно мало напрочуд, як для свого малого тільця, довгий та товстий від хутра хвіст! Він був настільки чудернацьким та милим, що дехто з мешканців П’ятихаток спочатку сплутав його з лемуром, і жартома назвав мавпеням.

Познайомившись з кошеням, ми можемо перейти до його пригод на  П’ятихатках. А як же звуть нашого героя, спитаєте ви? А ось саме про це, наша перша історія.

Така пригода з кошеням трапилося саме в перший день, коли мешканці будинку, де оселилася наша героїня, надумали дати їй ім’я. А оскільки на  П’ятихатках жило багато мешканців, і всі хотіли в��яти участь у цій важливій справі, імен було, як ми побач��мо, запропоновано чимало.

Ім’я для кожної істоти дуже важливе! Треба ж якось кликати у великому Лісі, якщо на прогулянці хтось заблукав, запрошувати до столу на вечерю. Чи хоча б просити про послугу чи прохати вибачення. Ми завжди звертаємося один до одного на ім’я. Навіть деревам, улюленим іграшкам чи вірним друзям-тваринам ми даємо ім’я, яке їм найбільше личить.

Одже, з такою важливою місією - дати кошеняті ім’я, зібралися мешканці  П’ятихаток в Камінній залі, яке було назване так, бо лише тут був справжнісінькій Камін, і почали обгорювати, яке ім’я краще пасувало б їхній новій сусідці.

Всі присутні розсілися у зручних кріслах та на дивані колом, а кошеня з цікавістю переводил погляд з одного на іншого, хто говорив.

– Давайте назвемо її Вуглинкою! Он воно яке все чорняве, наче закіптюжене, і з рудими вкрапленнями, ніби жаринки у ньому жевріють. – запропонував перший.

– Тоді вже краще нехай буде Жаринка! Щоб підкреслити його характер і життєрадісність. Гляньте яке воно миле, аж сяє! – відповіла друга.

– Як на мене, краще його назвати Мавпеням! Подивіться на його довгий хвіт, як у лемура. – зауважив третій.

Всі в раз загомоніли і почалася гучна дискусія. Кожен мав свою пропозицію, і палко відстоював право назвати кошеня саме так і ніяк інакше... 

Так тривало якусь хвилину-другу. Друзі настільки захопилися дискусією, що в мить благий намір - дати кошеняті ім’я, ледь не переріс у суперечку між близькими людьми... А це не добре. Завжи треба пам’ятати про дружбу і не переходити меж. Вміти слухати і не підвищувати голосу. Кожен має право на власну думку і кожна думка важлива!

Нерозважливість друзів призвело до того, що кошеня злякалось галасу обговорення і кудись зникло... Всі одразу змовкли, помітивши відсутність маленького створіння, заметушилися і почали спільно шукати пропажу.

Хтось заглядав під диван і крісла, але окрім родини мишей, які саме снідали, і старого м’яча, нічого більше не виявили. Дехто поліз за сходи, але і там окрім павуків, які там мешкали з часів заснування будинку, нічого схожого на волохатий клубочок не побачили. Хтось навіть надумав пере��ірити холодильник, а раптом... але ні, і там нікого, лише морожені продукти і пакунок з молоком...

Тоді всі почали гукати кошеня і кожен по своєму. Один гукав: “Вуглинко! Вуглинко-о-оо...”, а друга: “Жаринко! Жаринко, де ти-и-и?!”, а третій не угавав: “Мавпенятко-о-о... Агов! ... Мавпочко?!”. Але на жодне з імен відгуку і хоча б поруху, ніде не було видно... чутко було лише посопування захеканих і занепокоєних пошуківців.

І тут наймолодша з мешканців П’ятихаток, яка не брала участі у суперечці, що призвела до зникнення кошеняти, почала ледь чутно гукати: “Кицюха!” ... повторила раз, вдруге, втретє і та все гучніше “Кицюха!”. І за четвертим гуканням раптом десь в кутку пропискало “Мняв”. Розумниця знову повторила: “Кицюха?!”, на що у відповідь гучніше отримала вже знайоме “МНЯВ”... з Каміна! В якому лежало декілька сухих полін.

Всі мешканці разом кинулися до Каміна і одним голосом гукнули радісно: “Кицюха!!!”. В цю мить, за найбільшим поліном визирнув чорний писочок кошеняти, який протяжно і вдячно відповів ще раз: “Мняв!”. Це була Кицюха!

Так із дискусії мешканців П’ятихаток, яка ледь не переросла в суперечку, кошеня отримало своє ім’я - Кицюха. Навчивши своїх нових друзів простій істині: “Завжди звертайтеся до того, кому хочете дати ім’я. Лише він відповість.”

...

Осінь цього року видалася напрочуд теплою. Життя Кицюхи було затишним і оточеним турботою її нових друзів. Вона їла досхочу, спала скільки заманеться і у перервах між першим і другим, мала безліч пригод з сусідськими котами, сороками-хуліганками і навіть бродячими собаками  П’ятихаток! Нікого не боялася і... Що-що? Я вам не розповів досі, що таке  П’ятихатки?! Хм, дивно, мабуть забув... Ну, добре, добре. Зараз же виправлюся. То ж уважно слухайте!

П’ятихатки - це місце, де живуть друзі! Тут немає чужинців. Всі мешканці добре один одного знають і довіряють як самому собі чи навіть більше. П’ятихатки - це в першу чергу люди які там мешкають. Як це, спитаєте ви? А ось так. Це коли дружба має назву -  П’ятихатки. Але,  П’ятихатки - це також величезний будинок у формі букви “ЗЮ”. Що?! Немає такої букви?.. Та ж є! Тю. Ну, добре, добре... я жартую. Насправді будинок більше нагадує латинську букву “G”, якщо дивитися на нього очима птаха, що летить у небі. Саме так! Сам будинок ніби загорнутий всередину калач, який має внутрішнє, дуже затишне подвір’я з великим столом посередин��, де друзі часто збираються вдень, разом снідають, пью��ь какао і чай, дивляться кіно ввечері. Цей дивний і навпрочуд гарний будинок складається з п’яти помешкань, які мають окремі двері, тому й назва така проста, але гарна -  П’ятихатки! Кожне з цих помешкань має своє ім’я. Саме так! Бо всі помешкання дуже різні, в них живуть окремі люди, які мають свої власні причуди та звички, по своєму будують свій побут і мають різні захоплення. Але всіх їх об’єднує дружба і любов до П’ятихаток.

Перше з помешкань зветься “Ананасова хатинка”. Бо там затишно і завжди світло, як в середині ананасу! Ви ніколи не були в середині ананасу?! От чудні, це ж дуже просто. Берете спілий ананас, найбільший, який знайдете на базарі, вирізаєте в ньому велику дірку, засовуєте туди голову і дивитеся на Світ новими очима! Це ж просто і дуже захопливо! Спробуйте якось!

Друга зветься “Віспер Рум”, що англійською перекладається, як “кімната в якій шепочуться”. Бо там справді за стіною постійно чути якийсь шепіт і живе там одна дивна дівчинка, саме вона дала Кицюсі ім’я. А ще там любить ночувати п’ятихатківський домовик, з яким невдовзі познайомиться Кицюха. Але про це пізніше. В цій хатинці є все що треба для затишного і мирного життя. Тут на стінах висить велика кількість списів, мечів, сокир і рибальська сітка. Мешканка цього будинку дуже любить рибалити на Синьому озері, і часто її немає вдома. Але щоб не трапилося, всі знають де від тієї хатинки ключ, і що Дівчинку, яка любить ловити рибу, якщо її немає вдома, можна неодмінно знайти на Синьому озері, або в лісі, де та любить бігати з сокирою за метеликами. Вона дуже добра, і завжди готова прийти на допомогу, як це трапилося з Кицюхою у попередній історії.

Наступне помешкання зветься “Камінна зала”. Вона дуже простора і лише тут є справжній Камін, про який ми згадували. Тут тихими вечорами мешканці люблять створювати затишок, розпалюючи вогнище в Каміні, розповідати дивовижні історії, варити какао і читати один одному книги та вірші. Ще дехто цю хатинку називає - Гуртожиток, бо тут мешкають вічно молоді дівчата та хлопці! Вони гуртуються і живуть цікаво, тому й зветься “Гуртожиток”. Тут завжди чути музику, веселий гвалт та регіт від невпинних жартів. Це місце веселощів, дурощів і всіляких ненудних штук.

Четверта хатинка зветься “Дивна”, тут живе художниця, і в середині в ній все влаштовано так затишно і по-дивацьки, що помешкання дуже нагадує будиночок ��одини Візлі, із відомих книжок про пригоди Гаррі Поттера! Пам’ятаєте? Тут неймовірна кількість всіляких картин і доробок із глини, картону та дерева. Все це зробила мешканка Дивної хатинки! Тут багатсько різних цікавинок та приладь, які привезла господиня з собою із далеких екзотичних країн, де вона мандрувала. А ще, у неї неймовірна колекція чашок, більше ста штук! Різних кольорів, форм і об’ємів! Тут кожен, хто завітає у гості, знайде собі горнятко для чаю чи какако до смаку. У кожного гостя буде своє горня - особливе і на жодне інше не схоже. Це дуже зручно, бо ніхто не візьме не своє горнятко і кожному гостю Дивної хатинки приємно. Адже всі люди по своєму особливі і індивідуальні!

Останню, п’яту хатинку називають “Дупло великого дубу і сокири в ньому”. Так вона зветься, бо в ній живе велика родина індіанців! Саме так! Колись давно, коли будинок П’ятихаток тільки зводився, ця дивовижна родина прибула із-за Океану, з далеких прерій Північної Америки та Південної Канади, де вони колись мешкали. Як вони розповідають, вони познайомилися в Канаді з українцем Льонькою, який випадково завітав до них у гості. Той розповів їм про далеку країну, на іншому боці планети Земля. Там, за його розповідями, живуть найкращі люди у Світі, а земля така плодовита, що можна збирати врожай чотири рази на рік! А ще там водиться багато дичини, вода у ріках - чиста і прозора, і ніхто ніколи не зачиняє дверей в оселях. Всі мешканці привітні і раді новим знайомствам. Так, Велика родина, яка завжди прагнула великих мандрів, подалася на інший бік планети, щоб розшукати ту дивовижну країну. Ця країна, як ви вже здогадалися, наша рідна - Україна! Коли вони сюди потрапили, майже все що розповідав їм “білолиций” українець Льоня, виявилося правдою. Це так захопило Велику родину, що вони вирішили тут оселитися, і саме на П’ятихатках, - подивитися, що з того вийде. А вийшло у Великої родини індіаців, як ви скоро дізнаєтеся, багато цікавого та захопливого!

Ще на П’ятихатка є розкішний Садок з кущами малини та борщевої крапиви, де діти люблять грати у гольф. По центру панує Старий Горіх, а по краях ростуть дуби в переміш з квітками хризантем, які місцями змагаються у висоті і силі зі стовбурами сусідів-дубів. Хто каже неправду, я?! Тю... як можна?! Ви самі сходіть у Садок П’ятихаток, і перевірте! Побачите на власні очі, що я кажу чистісіньку правду. 

На П’ятихатках з вісно ж є своя Баня, де мешканці та їх друзі набираються сил і розслабляють м’язи, звільняються від зайвих думок, особливо взимку, коли сонячний день такий короткий, і можна голяка бігати розпареним по снігу. Це дуже приємно і весело! Особливо в очах випадкових перехожих. Але треба бути обачним, - вчасно повернутися в тепло і не застудитися.

Всі помешкання П’ятихаток мають велику кількість лазів між собою, як у норах Родини Кротів, щоб вільно ходити один до одного в гості, а також велику кількість вікон різних форм: круглих, овальних, квадратних, малих і великих, щоб у кімнатах було багато світла для малювання, комфотного читання книжок та прокидання під променями ранкового сонця. Тут двері ніколи не зачиняються на ключ, адже всі мешканці один одному довіряють і завжди раді гостям - новим друзям. Саме тому П’ятихатки - це найкраще і найпривітніше місце у Світі, про яке тепер знаєте і ви!

Ось таке дивне та прекрасне місце є на Світі - П’ятихатки! Якщо ж у вас ще лишилися питання щодо П’ятихаток, напишіть мені їх у листі. Я на всі і всім неодмінно відповім! Як це зробити? Дуже просто. Вкладіть свого листа у конверт разом з пирогом чи ватрушкою, це важливо! На конверт наклейте марку з тваринкою чи квіткою, і напишіть на ньому адресу: Київ, П’ятихатки. Чому так просто та коротко? Це не дивно. Всі листоноші, поштові тхори та сови знають де це! Всі ваші листи неодмінно потраплять до адресату. Будьте певні! Адже П’ятихатки це не просто найкраще місце на Світі, воно ще на Гуглмапі позначене так, що до нього легко доїхати на велосипеді чи самокаті. Отже, чекаю ваших пирогів! Тобто... листів звісно ж!

А тепер давайте повернемося до нашої непосидюхи, нової мешканки П’ятихаток - волохатої Кицюхи!

[desperate-dreamer]

8 липня 2019

Ох і не знаю з чого почати. Ох і колотить мене зараз. Сьогодні зранку повернувся з Умані. Якщо хтось випадково заблукав і натрапив на мою сторінку і не знає звідки я, то щоб вам було легше все зрозуміти, скажу, що я зі Львова. 10 годин дороги. В суботу ввечері виїхав, вночі о 4 вже був в Умані в готелі. 10 годин в Умані і назад до Львова, щоб встигнути в понеділок зранку на роботу. З якою метою? “Робоче відрядження?” - запитаєте ви - ні, дуже холодно. “Відпочинок? Родичів навідати?” - теж мимо. Я подолав такий шлях заради дівчини. Я вже згадував тут про неї. І я вже зустрічався з нею, але в іншому місті - в Чернівцях. Мені досить приємно проводити з нею час. Мені подобається її почуття гумору, миле личко і її добре серце. І, звісно, вона доволі розумна. А ще ця особлива хімія. Коли я її обіймаю, в мене починається тахікардія. Серце не вистрибує з грудей, але починає битися достатньо сильно, щоб вона це відчула. Альонка навіть разок запитала що це в мене із серцем. Я збрехав, що щоб підтримувати рівень гемоглобіну на рівні 160 треба, щоб воно дуже сильно билося.(В неї легеньке недокрів’я і ми жартували про рівень гемоглобіну) Але потім не витримав і розпатякав частину правди: - Я просто нечасто обіймаю дівчат. - Ой, це так милооо, - відповіла вона. Обіймаю їх я часто, так як гуляю з багатьма різними. Але я нечасто зустрічаю тих, яких мені справді сильно хочеться обійняти. Схоже, що справді ця так звана “хімія” виникає тільки між певними людьми. Цікаво, чи відчуває вона теж щось таке особливе? Давно мені ніхто так не подобався. Але є одне “але”. В неї вже були тривалі стосунки і вона не незаймана. В неї був сексуальний досвід із її колишнім. І я не знаю чи я зможу з цим змиритися. Коли ми лежали на траві(ми просто лежали на пледику на травичці. І все. Ми були чемні. Нічого не подумайте відразу.), я тримав її руку, коли вона це все розповідала. Як тільки вона почала про це говорити, вона явно занервувала, вона швидко почала перебирати мої пальці. І чомусь мені захотілося її пожаліти. Мені здалося, що вона розуміла, що я можу розчаруватися в ній через це. Я не розчарувався, бо я і так майже на всі 100 був впевнений, що вона не незаймана. Але надія мене не покидала і я до останнього чекав, що колись ми про це поговоримо і виявиться, що вона незаймана. Якби вона була незаймана, все було б майже ідеально. І відстань між нами було б просто черговою проблемою, яку я б вирішив. А зараз я не знаю що робити. Я розумію, що в цьому нічого поганого немає і що я можу виявитися найбільшим дураком, якщо я впущу ідеальну дівчину тільки через таку дрібницю.

[cozy-stacy]

Глянь #7

Я хочу написати це швидко та безболісно, тому без дісклеймерів. 

 Сніданок у Тіффані (1961)

Я вже писала, що я думаю стосовно цієї стрічки - ікона кінематографу золотої епохи, таких фільмів ви зараз ніде не знайдете. Саме так почалася моя любов до Одрі Хепберн, котів та ніжно бірюзового кольору. 

 Звіяні Вітром (1939)

Якщо вас лякає довгий метр (завдовжи десь 4 годинки), то повірте, ці чотири години пролетять швидше ніж будь-які інші у вашому житті. Ви встигенте полюбити, зненавидіти, а потім ще раз полюбити Скарлетт, встигнете купити квиток на південь Америки та вивчити усю історію громадянської війни. Закликаю до перегляду та читання НЕГАЙНО!

Він і Вона (2017)

Французьке кіно, і цим все сказано. Сама суть у назві, а назва дихає коханням, злісттю, розладом шлункового тракту і усім іншим, що характерно стосункам. Симбіоз ніжності, елегантності та жорстокої реальності у якій ніщо неідеально. 

 Містер Черч (2015)

Не знаю як описати цей фільм, може краще, що я бачила за останній час?! Однозначно. Воно не провокує сліз, не викликає приступів невротичного сміху, від нього не стине кров в жилах. Воно максимально просте, легко лягає на голову і гріє сердце. Містер Черч - це як плед для душі. 

Древо Життя (2011)

Геніальна операторська робота, приємна зелено-блакитна гама кольорів, шепіт вітру та Джессіки Честейн. Красиво, дуже ідеалізовано, сентементально і релігіозно. Попри свою природну привабливість, мій розум дуже важко сприйняв це, приємне, на перший погляд кіно. Обирати вам, але післясмак у Древа, як після хурми, в’яже мізки.

Скляний замок (2017)

Ось тут можете готувати носовички. Соціальна-філософія це вам не хухри-мухри. А що ви думали, Брі Ларсон в мильних операх не знімається, вона надає перевагу фільмам з шикарними саундтреками і Скляний замок - це смак. Це трохи ностальгії і пригорошня суму і жменя любові. Цінуйте свою родину, це я так, без спойлерів. Попередженні: фільм доволі гнітючий, місцями особливо сильно. 

Обдарована (2017)

Прекрасн�� історія в обрамлені Кріса Еванса та очей маленької Грейс МакКенна, яка також зустрічалася в Містері Чорчі. Добра казка, з нотками болю, але ж ми знаємо, що все буде добре. Хеппі-енд в таких картинах неминучий. Якщо ви любите фільми, де є розумні діти, з особливою акторською грою, то прошу - обдарована. 

Собаче життя (2017)

Сімейна слізовижималка, інакше й не назвеш. Я думала, що від того, що собака буде увесь час перенароджуватись і смерть нічого не означає, то я й плакати не буду, але очі усі півтори години на мокрому місці. Воно таке миле і наче добре і задум такий цікавий, та й Бріт Робертс, наша мила блондиночка. Але знову ж таки, все так начисто вилизано, ніколи не повіриш що таке станеться в реальному житті, надто ідально, надто солодко. Але песики... блін, песики це круть.Любіть песиків. 

Їсти, молитися, кохати (2010)

Мотивуюча мелодрама про одне з моїх найулюбленіших хоббі - подорожі. І цей фільм так і кричить - подорожуйте, кохайте себе, не стійте на місці, їжте піццу, насолоджуючись кожним шматочком і не дивіться на розмір джинсів, які ви носите. Милий фільм для домогосподарок. 

Диявол носить Прада (2006)

Моя любов до Меріл Стріп та журналу Вог, почалася саме з цього фільму. Дивно, він говорить про те, що потрібно залишатися собою, але нав’язує ярлики, про те що жінка має виглядати гарно та вишукано, навіть якщо вона цього не хоче. Але спостерігати за лицем Меріл Стріп, коли вона дивиться на незграбність Енн Хетуей та її старомодні туфлі... Коротше, то є велика насолода, не лише для любителів приємних модних комедій, але й для усіх інших.

Неможливе (2012)

Неможливо дивитися без тремтячих рук. Небагато є фільмів катастроф, які підіймають тему втрати, пошуку і воз’єднання. Неможливе - це саме те кіно, після якого ви підійдете до близької вам людини, та міцно обіймете її, міцно-міцно, як востаннє. 

На драйві (2017)

Музика - це наше все, це наше життя, наші найліпші та нігіркіші спогади, це кров, що тече у наших жилах, це мурашки по всьому тілу, це є довга дорога та змазані вогні нічного міста. Ви чекаєте, коли я почну говорити про фільм? А я вже все сказала. Музика - головний герой “на драйві”, машина - другий, а милі блондинки з автоматами та кров’ю - це все, як фон, який додає довершеності картині. 

Тілохоронець кіллера (2017)

І сміх і гріх, от чесно. Як можна сміятися зі смерті, як можна захоплюватися тими, хто не цінує людського життя та без всяких проблем протикає горло нещасному перехожому розбитою пляшкою з-під віскі. Прекрасний чорний гумор, в обгортці гарного бойовичка. А начинка - ніжний і водночас гострий дует Рейнольдса і Самюеля Джексона. Цукерочка!

Диво-жінка (2017)

Ні. Хто б там що не втирав мені. Диво-жінка -фуфло, просто ганьба усім тим нещастним блогерам, які змусили мене повірити у якість цієї картини. Ідеалізовані персонажі, нескінченна наївність (не в кращому сенсі), надуманий пафос та награна драматичність, як у шекспірівських творах, хоча і він не дозволяв собі такого. 

Боги Єгипту (2016)

Така муть, яка уявляє собою погано побудовану єгипетську легенду з закоханим героєм-дрищем, його пустоголовою “любов’ю усього свого життя”, всесильного бога-наставника з яким вони на усі 10000% знаходяться у напружених стосунках, але за увесь метраж встигають прикипіти один до одного душею. Не заслуговує навіть на хвилину вашої уваги, нікчемна картина, і шо там забув Джейме Ланністер, не розумію.

П.С. Джейме, це я тобі так нагадую, що в тебе інвалідність не на оці, а на руці.

Сторожова застава (2017)

Не пошкодувала тих 2х годин на яких засіла в кінозалі – це вже добре для українського фільму для підлітків, тим паче фентезійного. Напевно все так сталося через те що я небагато чекала від цього фільму, я просто сподівалася, що він не буде дуже поганим. Сподобався гумор, сподобалися три богатирі, сподобалися милі прикольчики і графіка така нічо. Так, головний герой – дерево деревом і любовна лінія тут ні до чого, і багацько тупорилих моментів, і цих половців, та люди скоріше не бояться а сміються з їх безтолковості, зовсім вони страху не наганяють. Але загалом – це не таке вже й погане кіно, з косяками, але без нервового тіку.

Воно (2017)

Милий дитячий, трохи моторошний, але все ж дитячий хорор. Визнання усього світу розумію і приймаю, справді, чудовий фільм. Я дивилася його в мультиплексі у самій піжамі та готельних капцях, їла солодкий попкорн і увесь час закривала очі, шморгала носом. На мене він справив враження – це точно, і це ВОНО таке огидне і водночас харизматичне.

Дев’ять в списку померлих (2010)

Дешева телевізійна копія ПИЛИ, не найкраща у своєму роді. Намагалися нагнати саспенсу, але не вийшло. Тільки неприємне відчуття, що тебе обдурили, пообіцявши тортик і принісши паршивого півника на паличці.

Джунглі (2017)

«Трилер і жахи» сказано в стофі жанру. Скоріше потрібно було сказати «огида і беееее». Насправді, дивитися на те як мій мімімі Даніель Редкліф^^ намагається витягти з лоба черв’яків малоприємно, але ще неприємніше не відчувати, як серце калатає від напруги та хвилювання за героя, бо ти ж не знаєш що з ним буде. А тут ми і так усе знаємо, але від розуміння, що все це відбувалося насправді дійсно трохи страшно.

[cozy-stacy]

Гастрономічна Одеса

Нехай пробачать мене такі славні міста як Київ і Львів, але саме Одесу я вважаю гастрономічною меккою України. Тому я не буду робити довгих ліричних відступів, а відразу буду братися до справи, ресторанів в Одесі вагон і малесенький грузовик.

9. Сендвіч-бар FreshLine

Немає для мене кращого FreshLine ніж у Луцьку, дуже шкода що мій улюблений фаст-фуд закрили. Але я була рада побачити цей заклад в Одесі. Тут цю мережу цінують і люблять, уже о восьмій ранку всі столики зайняті неквапливими одеситами, що смакують каву в фірмовому зеленому стаканчику. Ми потрапили в кафе, яке знаходилось в трамвайному містечку, це було схоже на літній майданчик, тому що посеред зали, близько до бару, росло ��иве дерево (не маленьке). Мені така фішка страшенно сподобалась. А от персонал не дуже, як і кава яку вони роблять. Капучино гірке, а не терпке, як я люблю. Чомусь туди додали цукор, не запитавши мене, це було неприємним сюрпризом, тому що я п’ю капучино без цукру. Сендвіч-конструктор, знайома схема, шкода що серед намазок не було фірмових намазок, я б з задоволенням скуштувала їх знову, але маємо шо маємо. Сендвіч вийшов нормальним, але ціна на нього не дуже. У Луцьку ми заплатили б за такий сендвіч 32 грн, а тут 50. Одеса, ти така Одеса. Інтер’єр 10, а от все інше 5.

8. Кафе Maman

Кажуть, що це кафе відображає усю суть Одеси. Как бы ни так.. Не знаю, не сподобалась мені загальна атмосфера. Шум в закладі ще гірше ніж на Привозі. Ці скажені погляди, ці неймовірно пафосні діви біля славнозвісної таблички «Ревізор», ці дурні макарони, люди бігають туди сюди, діти плачуть, таке метушня навколо, ой… Це не той бік Одеси, який я знаю. Я зараз спробую пояснити, що робить Maman. Маркетологи і дизайнери творять неймовірний концепт, власники вбахуть туди купу бабала, беруть чудове приміщення, не в серці, а в Душі Одеси, шеф старається скласти більш менш нормальне меню яке підходить до загального концепту, а персонал плює всю ту роботу і робить що йому заман��ться. От чесно, дуже хамське відношення. Я ж не прошу, щоб офіціанти мені руки цілували і сюсюкалися зі мною, я просто хочу почуватися у закладі затишно, і обслуговування люблю нейтральне, просто щоб людина виконувала свої функції, за які вона отримує гроші. А якщо добре їх виконає, то я ж і чайові дам, я же не єврейка. Пльохо.

7. Кав’ярня «Пышечная. Кофе и пончики»

Дуже інстаграмне місце, воно ще не так попуалізованно як «Тишина» чи «Белый кит», але на мою думку в нього велике майбутнє. Проте, хоч і майбутнє в нього велике, але саме приміщення мацюпусіньке, як ляльковий будиночок, я не мала куди себе подіти, тому і вирішила взяти пончики з собою. І не пошкодувала, дуже мила коробочка в пастельних рожевих відтінках, а пончик з томпленим шоколадом, розтопив моє серце. Проте я не можу сказати, що це найсмачніший донат, який я коли-небудь їла в своєму житті, мені здається багато що залежить від глазурі. Наприклад пончик з дор-блю та малиновим топінгом мені зовсім, як то кажуть, не вкотив. Але миле місце, рекомендую.

P.S. Якщо побачите пухкеньку офіціантку з блакитними-блакитними, як одеське море, очима, то передайте їй привіт від «шоколадного крептоніма», вона зрозуміє.

6. Бургер-бар Cooper Burger

Якщо у вас є борода, картата сорочка і ви любите лофт з андеграундом, то вам сюди. Справжній хіпстерський рай. І хіпстерів тут повно, і саме тому мені хотілося як скоріше звідти піти, хоча я дуже хотіла потрапити в Cooper Burger, це була мрія – спробувати справжній Бургер з котлетою з мармурної яловичини. Ви ж знаєте, я трохи божевільна в плані їжі, але тут моє божевілля не знало меж. Мене неначе викинуло з реальності, коли я їла цей сендвіч. Сік стікав у мене з рук, справжня rare прожарка, офіціанти в татуюваннях і переходять на українську, коли ти говориш з ними цією прекрасною мовою… багато сиру, овочів, соусу, А ЛИМОНАД. Проте, я була б не я, якби не мала претензії. Картопля по-селянські, там тої картоплі, відверто кажучи, одна бараболька від сили, вибачте, але НАХЄРА економити на картоплі, я б на їх місці взагалі подавала її до бургера абсолютно безкоштовно. Але про що тут говорити, це ж Одеса.

5. Кафе «Компот»

Люблю «Компот» на Деребасівській, у них чудові сніданки, величезні і смакотезні порції на цілий день. В сніданки та комплексні обіди включені напої, тому вам не потрібно замовляти їх окремо (чудова опція). Я куштувала там майже всі страви з сиру, і найбільше вподобала сирну запіканку з шоколадом. А їх біфштекс з яєчною локшиною – це справжній Гігант серед сніданків, але навряд чи це страва яку варто їсти зранку, рекомендую сирники і їх випічку, типу круасана з начинкою – це вас точно не розчарує та змусить повернутися в «Компот» знову. У мене з ним лише приємні спогади.

4. Ресторан «УточКино»

Каламбур у тому, що я мій візит в «УточКино» співпав з «ОКФ». То був прекрасний захід і напевно тому, коли я згадую «УточКино» на моєму обличчі з’являється посмішка. Заклад не з дешевих, але дуже романтичний. Офіціанти запалюють свічки на столиках, самі столи вкритті вишневими скатертинами, екслокація неймовірна, якщо це липень, навколо вас повно відпочиваючих, що прогулюються в панамах по Деребасівській, то невеличкий столик на другому поверсі веранди – це саме те місце, де ви зможете відпочити від метушні та «Кукурудза! Сладкая! Гарячая! Пахлава! Мидии Черноморские!». До речі візьміть там мідії, не пошкодуєте.

3. Крамниця на Малой Арнаутской

Ну як так, говорити про Одесу і не згадати легендарний ларьок де роблять шаверму, справжню ситну шаверми і фалафель з часниковим соусом, картопелькою, сиром і хрустким лавашиком підсмаженим з двох сторін. Ця штука мені по-лікоть, вона величезна та ситна, для голодного студента саме те. А головне дешево! За таку кількість м’яса в фешенебельних закладах Одеси з вас здеруть гривень 200, а тут всього 50. АЛЕ, ЛИШЕ НА МАЛОЙ АРНАУТСКОЙ, я не бачу сенсу йти в інше місце. Правду кажуть, ти не був в Одесі, раз не куштував шаверму.

2. Кафе «Молодость»

Час говорити про кращих, а це означає, що черга для «Молодості». Якщо ви хочете антуражу, прекрасного обслуговування, смачних страв з демократичними цінами, якщо ви просто хочете потрапити в хороше місце зверніть на вулицю Грецьку, тут ви знайдете все що вам потрібно. Я просто в захваті від атмосфери, яка літає в повітрі, ��ут ти не хвилюєшся, що про тебе подумають, тебе до кінчиків пальців пробирає ностальгія, від музики хочеться плакати, а назви в страв в меню викликають просто невимовні почуття та емоції. Я тут вперше скуштувала форшмак та котлету по-Пожарські, згадала як в дитинстві перемішувала кислу м’якоть квашеної помідори з картопляним пюре і обманула свій шлунок з’ївши візуально бутерброд з ковбасою, а на язиці відчувши десерт. +купа автентичних фото в альбом спогадів. Дякую тобі «Молодість», дякую за все. Один з найкращих закладів в моєму житті ЕВЕР.

1. Заміський клуб «Дача»

Сімейний острів тиші та спокою. Якщо «Молодость» це один з найкращих закладів в яких я була, то «Дача» просто кращий. Сюди ти приходиш як до себе додому, вже знаєш де що стоїть, як звати кухара, а офіціантка просто по виразу твого обличчя вже може вичислити, що сьогодні ти дуже хочеш з'їсти якийсь шоколадний тортик. Ти неквапливо їси, закутавшись в плед п’єш глінтвейн. Я не знаю, яке місце затишніше «Гостинна» чи все ж таки «Веранда», не знаю. Знаю лише що там добре, смачно, так добре й по-домашньому і в той же час трохи «лакшері». Літом, коли на Французькому бульварі ледь чути аромат морського бризу – це місце ідеальне. Всім солодколюбам дуже рекомендую одеське тістечко «Фонтан» - приємна несподіванка, його смак не передати словами, доведеться їхати в Одесу, щоб відчути.