#бінцьови

[karen-chan-nya]

Людина!Шень Цінцьов, вампір!Лво Бінхе

ЛБХ: з поверненням, Учителю!

ШЦЦ: *шльопає папери на стіл перед Бінхе*

ШЦЦ: я був на аналізі крові-

ЛБХ: ВОНИ ПОСМІЛИ БРАТИ ВАШУ КРОВ?!

ШЦЦ: -і тепер ти на дієті

[ksan-nooo]

One cold winter evening Shizun gave her little disciple her cloak

[karen-chan-nya]

Це reverse!svsss, я вам кажу

Оригінальний Лво Бінхе, ще не дійшовши до кінця історії, дізнається, що він насправді знаходиться у лайно-романі і вибирається звідти у реальний світ, щоб знайти чортового автора, що прирік його на таку долю.

На своєму шляху він зустрічає Шень Юаня, більш відомого як Незрівнянний Огірок, — головного гейтера Сян Таня Да Фейдзі, Літака, що Пронизує Небеса. Вони об’єднуються, щоб помститися за Лво Бінхе і змусити Літачка закінчити свою письменницьку кар‘єру (це для загального блага!)

Але виявляється, що, якщо зупинити Літачка зараз і знищити книги, як вони планували, то той світ зникне і Лво Бінхе разом з ним. І тоді, неочікувано, саме Літачок пропонує рішення: відправитися у той світ і виправити усе.

Вони погодужуються, але… «візьми відповідальність за свою писанину!» — Літачок йде з ними.

Повернутись в минуле і переписати написане неможливо, тому вони вриваються в середину сюжету. Тепер історія продовжується, але дійових осіб стало на двоє більше!

І не скажеш, це протагоністи чи антагоністи: Сян Тань Да Фейдзі — ледве не світове зло зі слів Лво Бінхе, але такий білий і пухнастий на вигляд, здатний розтопити навіть крижане серце демона; і Шень Юань — з одного боку цей юнак рятує світ та викрив багато таємниць і брехні, а з іншого саме він став причиною розпаду гарему.

Куди тепер приведе «Шлях гордого безсмертного демона»? Дороги спутані, точка прибуття невідома, але тепер Лво Бінхе не доведеться проходити його одному.

You're a famous detective that in the middle of an investigation discovers that you are in a book, due to the great number of plot contrivances.

[karen-chan-nya]

Абсолютно кумедний концепт, але

Памʼятаєте як в арці про чуму в Дзіньлані, коли Шень Цінцьов впустив Бінхе в карету, щоб не втратити бали, він доказав Системі, що це для задоволення Нін Їнʼїн і тому не ООС?

Таким чином, якщо розуміти логіку системи, можна обходити деякі обмеження.

Тепер також припустимо, що після одруження з Лво Бінхе, Шень Цінцьова будуть переслідувати різноманітні wife plots (а цей світ на них багатий). Очевидно, ШЦЦ абсолютно не в захваті від них. Чи може він довести Системі, що вони непотрібні? Ну-ну)

Давай подивимось на логіку Системи на прикладі з Їнʼїн: важливою була не сама дія, а її мотив. Причинно-наслідкові звʼязки.

Шень Цінцьов впустив Лво Бінхе в карету (для чого?)

Щоб допомогти Бінхе — нізя!

Щоб порадувати Нін Їн-їн — можна!

Тобто якщо Шень Цінцьов зможе доказати системі, що wife plots не відіграють свою роль, то він зможе змусити її відмінити їх. На цій теорії ми тепер маємо зрозуміти для чого існують wife plots.

Очевидна відповідь: для сцен па-па-па.

Якщо подивитися трошки глибше? Як виправданн та/або рушій для сцен па-па-па.

Окей, що ми тепер маємо?

Треба лише доказати Системі, що Шень Цінцьову не треба виправдання чи привід, щоб мати па-па-па зі своїм чоловіком (що є правда)

От тільки чи зможе Шень Цінцьов у цьому хоча б самому собі зізнатися?)

[karen-chan-nya]

— Чи кохав би ти мене, якби я був черв’яком?

Шень Цінцьов ніколи не думав, до опиниться у ситуації, де йому посталять подібне питання. Звідки Бінхе взагалі дізнався про це дурнувате питання!? І що йому тепер робити?

Секунди текли дуже повільно під прямим поглядом Лво Бінхе, поки він панічно намагався придумати відповідь.

За версією його сестри з рідного світу політично-коректною відповіддю було б «якби ти був черв’яком, то я теж був би черв‘яком, щоб ми були разом, бо всествіт не зміг би нас розлучити». Але в біса він скаже щось настільки приторно-солодке!

Промовчати він теж не міг, бо це доповнювалося б м‘якій відмові, і Шень Цінцьов вже відчував як нагрівається процесор в голові і на повну гудить система охолоджування в спробах обробити запит і знайти оптимальне вирішення.

Лише за секунду до того, як Лво Бінхе припустив, що відповідь «ні» та розійшовся слізьми, Шень Цінцьов сказав:

— Хіба я вже не відповідав на це раніше? Я кохатиму тебе незалежно від того, хто ти є: демон, людина чи будь-хто інший.

Бачачи, як обличчя Лво Бінхе стрімко набуває щасливого вигляду, Шень Цінцьов внутрішньо видихнув. Він зміг сказати щось, що не тиснуло на його гордість як чоловіка та врятувати ситуацію.

Але в таких ситуаціях він задумувався: він одружився на демонічному імператорі чи на балуваній панянці?

[karen-chan-nya]

Якби Шень Цінцьов не скинув Лво Бінхе в безодню, і той продовжив би вчитися на Цін Дзін, то розвиток їх стосунків йшов би так гладко, що Шень Цінцьов пропустив би навіть момент весілля і такий через десяток-два років «а? що? коли це сталося? Яким чином протагоніст залишився без гарему, але раптом одруженій на мені?»

Але єдиним і коханим чоловіком протагоніста живеться добре: годують смачно, люблять, плекають, їбуть, кхм, кохають. Що ще для життя треба? Тому Шень Цінцьов змахує зламаний в крах сюжет, як помилку системи, а не власне діяння, і насолоджується життям.

По факту ця манґа, але ЛвБ все спланував:

Тобто з перспективи Шень Цінцьова, який не в курсі про багаторічний план Бінхе, все саме так і відбулося.

[karen-chan-nya]

Учні Цін Дзін: Учителю, хто ваш другий улюблений учень?

Шень Цінцьов: *яке дивне формулювання*

Шень Цінцьов: У цього Вчителя немає улюбленців.

Учні: А хто тоді Лво-шисьон?

Шень Цінцьов:

Шень Цінцьов: У цього Вчителя немає других улюблених

[karen-chan-nya]

Сюжет системи в трьох актах:

Шень Юань: БЛЯТЬ

Шень Юань-вже-Цінцьов: НАХУЙ БЛЯТЬ

Шень Цінцьов: НАХУЙ ПИШЕТЬСЯ РАЗОМ, А НЕ ОКРЕМО, РА-ЗОМ

[karen-chan-nya]

*Шень Цінцьов та Лво Бінхе відправилися досліджувати демонічних істот*

Лво Бінхе: Учитель так захоплений дослідженням усієї цієї демонічної хріні, що боюся, що вона йому подобається більше, ніж я.

Шень Цінцьов: *повертається до ��ього та бере його обличчя у свої долоні*

Шень Цінцьов: Не хвилюйся, ти — моя улюблена демонічна хрінь.

Лво Бінхе: *символ завантаження*

Лво Бінхе: Учииителю。・゜・(ノД`)・゜・。

[karen-chan-nya]

Лво Бінхе, який на публіці постійно обіймає за талію чи зі спини Шень Цінцьова >>>

ШЦЦ: просто стоїть і розмовляє з Льов Цінґе

ЛБХ: раптом зʼявляється за ним і притягує до себе

ЛБХ: /дивиться/ на Цінґе з-за плеча Шеня

ЛЦҐ:🤨

ШЦЦ: нул�� реакції, навіть не затнувся

[karen-chan-nya]

Шень Юань: пише гнівні тиради Літачку

Тим часом на колінах Шень Юаня:

[karen-chan-nya]

ЛБХ: *питає Учителя чи не хоче той дітей*

ШЦЦ: досить з мене твоїх паразитів

[karen-chan-nya]

Відколи Лво Бінхе живе у бамбуковому будиночку на Цін Дзін разом із Шень Цінцьовом, тепер вже у ролі чоловіка, з часом так склалося, що він почав проводити деякі уроки. Очікувано, більшість учнів, навідміну від лордів вершин, його обожнює (звісно, тому що він цікаво проводить уроки, а не тому що через нього можна випросити поблажки у їхнього Учителя).

Одного дня після уроку після уроку групка учнів зупинила Лво Бінхе:

— Лво-цяньбеє*, Лво-цяньбеє, перепрошуємо! Ми маємо до вас запитання.

*шанобливе звертання до людини, яка старша за вас та є більш досвідченою/професіоналом у якійсь справі.

Лво Бінхе зупинився та повернувся до групи із пʼяти учнів, один з яких і звернувся до нього. Хоча цен��ром його Всесвіту і причиною всіх його дій був Шень Цінцьов, але не можна було не визнати, що йому було приємно знову стати частиною піку Цін Дзін. Це місце набагато більше відчувається, як дім, коли учні більше не оминають його, а навіть самі звертаються.

— Слухаю.

— Тож, ми думали над тим, — почав пояснювати той учень, що гукнув його, — чи маємо ми проводжувати кликати вас «цяньбеєм», чи нам варто змінити звернення…

Голос учня став невпевненим, але Лво Бінхе зацікавила ця тема, тож він жестом показав, щоб той продовжував.

— …Але ми не впевнені, як тоді краще до вас звертатися. Ми, очивидно, не можемо використовувати «Шидзвень».

Тут Лво Бінхе кивнув, абсолютно погоджуючись. Єдина людина, що мало права називатися Шидзвенєм на цій вершині — це Шень Цінцьов.

— …Був варіант «шифу», але ми також не впевнені в його доречності, — продовжував учень. — Інші варіанти, які приходили нам в голову теж здавалися недоречними. Загалом, ми не змогли обрати нічого путнього, але звертатися до вас просто «цяньбей» здається недостатнім. Тож ми думали, може..?

Під кінець промови обличчя учнів стали сумними, бо тепер ідея приходити без чіткої пропозиції не здавалося гарною. Лво Бінхе трохи розчулило, що учні хотіли обрати його звертання, яке краще відображатиме його приналежність до Цін Дзін.

— А як щодо «шинян*»? — раптом вигукнув один із учнів, але одразу присоромлено закрив собі рукою рота і вже тихо пробурмотів: — Ні, це не зовсім правильно, перепрошую.

*дружина Шидзвеня

Учні, пілся секундний надії знову впали у смуток. Тільки Лво Бінхе не розділяв їх емоцій — на його обличчі розцвіла самовдоволена усмішка.

— Чому б і ні? — звернуся він до учнів. — Мені подобається. Віднині можете кликати мене шинян.

***

Лво Бінхе зайшов у один із навчальних класів, підгадавши час так, що урок там тільки-но закінчився і учні як раз збиралися виходити з класу. Він одразу ж опинився біля Шень Цінцьова, обіймаючи його за талію (ніхто навіть не звернув уваги на це).

Учні, як і належ��ть при появі старшого, всі привіталися з Лво Бінхе:

— Добрий день, Лво-шинян.

Але Лво Бінхе навіть погляду на них не кинув, уважно спостерігаючи за виразом обличчя Шень Цінцьова. Той ледве щелепу не впустив, ховаючись за віялом, тільки от Лво Бінхе з його ракурсу віяло зовсім не перекривало вид.

Учні швидко залишали клас, озираючись на них двох. З заторможеної реакції їхнього Шидзвеня вони здогадались, що Лво Бінхе використав їхні добрі наміри на власну користь, і тепер, неначе співучасники злочину, тікали звідти.

Коли вони залишилися в кабінеті удвох, досі тримаючи віяло піднятим, Шень Цінцьов є запитав:

— Ти їх на це підмовив?

— Ні, вони самі до цього додумалися, — Лво Бінхе сяяв посмішкою, радіючи маленькій витівці. Над ним із Шень Цінцьовом можна було б повісити дві таблички: «навчить хорошому» і «навчить поганому». Не важко здогадатися, над ким яка.

Шень Цінцьов похитав головою, ховаючи усмішку за віялом, але потім прибав його. Йому довелося стати трохи навшпиньки, щоб наблизитися до обличчя Лво Бінхе та прошепотіти:

— Тоді гарно подбай про мене сьогодні, дружино.

(He was fucked hard)

[karen-chan-nya]

Шень Юань різко прокинувся. Шия і спина боліли — він заснув за робочим місцем. Він озирнувся по сторонам: за вікном було темно, єдиним джерелом світло була невимкнена настільна лампа.

Шень Юань почувався трохи дезорієнтованим. Кімната була знайомою, рідною, але на тлі свідомості проносилися спогади з його життя, як Шень Цінцьова.

Він нахмурився та двійчі стукнув по пробілу на клавіатурі, змушуючи монітор засяяти — більше зі звички, ніж від необхідності. На екрані зʼявилася вкладка хрому, з якою він працював до того, як випадково заснув.

Не здатний згадати, що він робив через спогади, що заповнювали його мозок, він пробігав очима по екрану шукаючи ключові слова.

Вступ… університет такий-то… бакалаврат… бюджет-контракт… факультет… п… п… п…

П-педагогіка?!

[karen-chan-nya]

Лво Бінхе дізнається, що Шень Цінцьов загинув у минулому світі, подавившись м‘ясною булочкою і… тепер відмовляється йому їх готувати.

Лво Бінхе: Я дуже радий, що завдяки ній ми змогли зустрітися, але ми більше не можемо так ризикувати

Шень Цінцьов: БІНХЕ ГОДІ МОЛОТИ ДУРНИЦІ

Лво Бінхе: Недопустимий ризик, Учителю. М‘ясні булочки послугували великій меті й тепер мають перестати існувати.

Шень Цінцьов: *плаче*

[karen-chan-nya]

Лво Бінхе любив турбуватися про свого Учителя в усіх сенсах, але особливу увагу отримувало волосся Шень Цінцьова.

Лво Бінхе ще з дитинства мріяв провести пальцями між цих локонів, мати змогу переплітати їх кожного ранку. На жаль, хоч як тоді Шень Цінцьов дозволив йому влитися в свою рутину, але такими займатися інтимними речами, як піклувати про волосся, не дозволяв.

Проте тепер Лво Бінхе мав повну владу. Все те, що Шень Цінцьов вважав виснажливою морокою, Лво Бінхе з задоволенням взяв на себе: він мив, розчесував, заплітав, змащував оліями волосся Шень Цінцьова.

Той ніколи не казав цього в голос, але Лво Бінхе чудово знав скільки задоволення його Учителю приностить те, коли він займається його волоссям. Та й важко не здогадатися, коли той, розслабний та зомлілий у його руках, може випустити тихий стогон насолоди.

Відколи Лво Бінхе став піклуватися про його волосся, Шень Ціньвов змирився з тим, яке воно проблемне. Його завжди дивувало, як у Бінхе вистачає терпіння робити йому складні зачіски — сам він завжди просто заколював його короною для волосся. Їх у нього було декілька, але кожна так схожа на іншу, що з першого погляду і не відрізниш.

А вдома, коли нарешті можна було розслабитися, він ходив з розпущеним волоссям.

Для Лво Бінхе бачити його з розпущеним волоссям завжди відчувалося привілеєм. Тоді Шень Цінцьов вигялядав таким прекрасним, але таким вразливим, що ��во Бінхе ніколи не міг стримати свого бажання опинитися ближче до нього. Можливість бачити свого Учителя таким завжди змушувала його почуватися особливим, наче таким чином Шень Цінцьов виявляє довіру, неначе коли вовки підставляють свою шию. Щоб Шень Цінцьов не робив з розпущеним волоссям: просто ходив по дому, відпочивав, занурений у книгу, чи стогнав під ним під час сексу — Лво Бінхе ніколи не міг намилуватися ним.

Проте найбільшим ударом по його серцю стало не воно.

Шень Цінцьов був радий зняти вдома корону з голови, проте тоді волосся могло лізти в обличчя, заважати і плутатися. Зазвичай це не сильно його турбувало, проте іноді хотілося його прибрати, тому Шень Цінцьов став іноді заколувати його шпилькою. Одна з напростіших (і що з того, що традиційно жіночих) зачісок, і дуже зручно. Хоча з його довжиною волосся це виявилося складніше, ніж він очікував, але головне було перший раз впоратися, а далі стало легко виходити.

І це стало катастрофою для Лво Бінхе. Хто б подумав, що вид Шень Цінцьова з повністю піднятим волоссям стане його пропащею. Його відкрита шия виглядала так звабливо, що Лво Бінхе ледве стримував бажання вкусити її — Учитель би розгнівався за залишену на видному місці мітку та виліпив би віялом, не стримуючи сили. Так, його Учитель був неперевершеним у будь-якому вигляді, але самі такі інтимні деталі, як відкритий вид на шию, робили його надзвичайно спокусливим, при тому не розбиваючи його витончений образ безсмертного.

Коли Шень Цінцьов сидів перед ним з волоссям, неблало заколеним простою шпилькою, та в одному дише внутрішньому халаті, Лво Бінхе відчував владу в своїх руках. Але не владу жортсоку, нищівну, забрану, а м‘яку, ніжну, подаровану. Владу, яку він охоче передасть Шень Цінцьову, варто тому лише поманити пальцем.

Ця влада — це дозвіл, вона ж є проханням, якщо треба — стане наказом, але першочергово була обіцянкою. Обітницею, що вони дали в цьому, їхньому домі — коханням.