#Як тебе не любити Києве мій.....

[greencheekconure27]

The chestnut trees in my garden are blooming and I miss Kyiv all of sudden....

[prolisokblog]

Як тебе не любити - Києве мій!

«Як тебе не любити - Києве мій!» Щорічно в кінці травня столиця України місто-герой Київ відзначає День міста. Це свято дуже важливе для всієї країни, адже Київ є серцем України та її культурним центром. Попри те, що Київ є досить давнім містом, присвячене йому свято було засноване відносно недавно, у 1982 році. І ми, як кияни, з радістю святкуємо День рідного міста. Традиційно в цей день проводяться різні заходи, ярмарки, виставки, флешмоби. Саме у рамках святкування Дня столиці та Дня Києва у ... Читати далі »

[alcestas-sloboda]

Як тебе не любити, Києве мій!

Happy birthday, Kyiv! Be strong, be brave, be free. Just be and we will be with you.

[nikaostratyuk]

Як тебе не любити, Києве мій ❤️#kyiv #kyivnight #kyivcity #kyivcitynight #travel #traveltokyiv #travelblog #travelphotography #photobynikaostratyuk #cityaroundus #traveltoukraine (Volodimirska Girka) https://www.instagram.com/p/CYpln-WNeX_/?utm_medium=tumblr

[miss-poem]

Ну і як тебе не любити, Києве мій!? 💛💙

[mkyiv]

Як тебе не любити Києве мій!!! 🌆🇺🇦🇪🇺#київ #рапухамандрівниця #photooftheday #instagood #pic #sunset #picoftheday #kyiv #lovekyiv #instagram #instapic #cool #instadaily #instaday #igkyiv #picture #lux_kyiv #vsco #vscocam #summer #beautiful #sightseeing #lindo #photography #beautifulplace #mustsee #travel #kyivnotkiev #gay #gaytravel (Музыкальный фонтан) https://www.instagram.com/p/B1t_iPyIgPN/?igshid=px6jk7io72lq

[irynaselyutina]

Ти любив співати українських пісень, був закоханий у життя, мріяв і планував... Ти називав мене своєю хохлушкою, пишався мною і завжди підтримував. Ти без тями обожнював онуків і вони досі платять взаємністю своєму дідусику. Шкод��, що так рано догоріла твоя свічка… «Як тебе не любити, Києве мій» одна з твоїх улюблених пісень, яку ти співав і в радості, і в хворобі, коли майже не міг говорити… Сьогодні я співатиму ії. Сьогодні тобі мало виповнитися 64… Спокій твоїй душі, папа… Спочивай з миром… (at Kyiv, Ukraine) https://www.instagram.com/p/CTrDQliMBdA/?utm_medium=tumblr

[nightique]

Як тебе не любити Києве мій 👍 #kiev #kievgram #kievpics #kievphoto (at Europe/Kiev)

[scarlet--holmes]

Culture Week - Music (Part 1)

Hello! Today we will talk about Ukrainian music. This post is a part of the HFD Culture Week. I’ve already made posts about folklore and fairytales, you can find them here. And now let's get started! 

Music was always an essential part of Ukrainian life. First musical instruments date back to 20 000 years ago. They were found near Chernihiv. In Kievan Rus music was performed by skomorokhs (скоморохи) - Slavic harlequins. Their main task was to make other people laugh. However, the church didn't like the skomorokhs and their music, so they called these musicians the servants of Satan. 

(Sources: x, x )

There were a lot of songs that were made to worship nature, the four seasons and celebrations that came with it. Щедрівки, колядки, веснянки, гаївки - so many different kinds of them! But there is one that will sound familiar to the majority of you: 

I am sure that you heard it! This song appeared in many different shows and films, such as The Simpsons, The Mentalist, Harry Potter, Home Alone, etc. It is associated with Christmas and New Year. You may know it as Carol of the Bells, while Ukrainians call it Щедрик. The composer - Mykola Leontovych - found lyrics of a traditional song and wrote music based on them. Shchedryk became popular all around the world thanks to Peter J. Wilhousky. 

Later on music became more widespread among different layers of society and was divided into various groups. One of the most significant of the them is дума (duma, plural - dumy). Dumy were sung in recitative by kobzari (кобзарі, кобзар) - old singers, often blind, who didn’t have a constant place to live in, so they had to travel a lot. Dumy were built around historical events and the heroic deeds of Ukrainian cossacks, their bravery and strength. Sometimes they took an absolutely different direction: grief, loss and death were familiar to a lot of people, so kobzari transformed these feelings into music.

(Source: x) 

And now let’s talk about traditional musical instruments of Ukraine. Кобза, бандура, сопілка, флояра, трембіта are the most common Ukrainian instruments, that give our music an authentic sound.

(Kobza - an ancient Ukrainian instrument, source )

(Bandura - another ancient instrument, source )

(Sopilka, source ) 

(Floyara, source ) 

(Trembita, source )

One of the most influential Ukrainian composers is Микола Лисенко (Mykola Lysenko). He wrote some operas (such as Natalka Poltavka and Taras Bulba), 133 songs (many of which on lyrics by famous Ukrainian poets) and arranged approximately 500 folk song. He had a lot of followers, Mykola Leontovych was one of them.

(Source: x )

The overture to Lysenko’s opera Taras Bulba

I would also like to mention patriotic songs. One of them - Ще не вмерла Україна - later became the official Ukrainian anthem. Ой у лузі червона калина (Oh, the Red Viburnum in the Meadow) was an anthem of the Ukrainian Sich Riflemen Legion - a Ukrainian unit that fought during the First World War. Kalyna (viburnum) is associated with Ukraine. Ukrainian patriots wanted to revive the country and raise the viburnum.

Even during the Soviet time Ukrainian music managed to develop. One of my favorite songs is Як тебе не любити, Києве мій? by Dmytro Lucenko. In 2014 it was adopted as an anthem of Kyiv.

To be continued. 

[svetsanni]

Як тебе не любити Києве мій! (at Kiev) https://www.instagram.com/p/B3y9e_pAZVo/?igshid=fz1dcacecnmd

[liudmyla26021992]

#доброеутро Когда вижу такую красоту, хоть и с окна поезда метрополитена. В голове одна строчка! "Як тебе не любити, Києве мій"! В скором времени, мной будет снят видеоролик возле реки! О моей работе в Farmasi! А также с вами в прямом эфире на почтовой площади прорекрутируем людей! Дайте пожалуйста в комментариях обратную связь. Вам это интересно? #Киевпрекрасный #гдепогулятьвкиеве #красотыкиева https://www.instagram.com/p/BxzCJo-ILsT/?igshid=okelxwjefaie

[misto-infra]

Принцеса Маша на білому коні і Ведмідь-кукурузник

«Птаха» — одна з прем»єр цього театрального сезону МКЦ ім.. Івана Козловського Національної оперети України. Це лірична драма за повістю Маргарити Черненко «Біла птаха. Не відлітай» в постановці заслуженоїартистки України Ірини Калашникової (Мельник).

Прибій нам на зустріч з в��ликого задника-екрану, навпроти хвиль дощаті констр��кції до води. З таких прощаються, відправляють у плавання моряків, з таких закидають рибальські знаряддя ловити. В щілини між дошками таких-от дерев»яних містків-підмостків можна, виявляється, ще й вкидати любовні листи, як у щілину поштової скриньки, як звітку у пляшці з корабля. Так роблять наші герої Маша і Саша.

Біла птаха Маша поривчасто летить як метелик на вогонь, на зустріч коханню, але аж ніяк не виглядає жертвою, не  згорає, а знову і знову відроджується для чергового наступу. Вона наступає на коханого, а він як наречена в замку, чекає ще когось. Іншу, кращу принцесу на білому коні. Птаха летить до нього з Києва і розбивається об лопасті літака-кукурузника, що кропить  отрутою поля у Баку.

Дія відбувається у радянські сімдесяті, Військового пілота Сашу списали за станом здоров»я у цивільні. Потім життя покаже, що у нього серце не «пламенный мотор», а механізм для перекачування крові, і з цією механістичністю він вибудовує сюжет життя, де у певний час мають з»явитися діти – його майбутнє, його вічність. Для таких все має бути вчасно – нема у «їй – 20, йому – 30 », — значить потрібно шукати поза нею, «від першої на шляху баби». Таку обітницю він собі дав, коли вигнав вільну птаху з власної клітки. Дуже висока обітниця! Така як стеля у кукурузника. Чи не вперше спостерігала, як у залі плакали і кричали «Браво!» у фіналі «чоловіки-кукурузники». Здебільшого це роблять «кукурузниці», які зуміли реалізувати себе як жінки, тобто створили таку-сяку сім»ю й народили. Але не реалізували себе як коханки, а тому на старості їм хочеться догуляти хоча б у театрі на мелодрамі, чи перед серіалом на дивані.

Птаха не така. Вона як шаман постійно в польоті. В неперервних оргазмах кохання, у стабільних екстазах поезій.

«Я вже не можу чути твоїх віршів» — каже Саша. В цей момент Птаха пише їх  на шкіряній чорній куртці йому на спині, пальчиком як на запітнілому склі. Вона стирає їх, свої поезії, невидиму духовну реальність, як вчителька з шкільної дошки, долонею зі стіни-спини. А він кричить «Дитину!». Ніби вони з»являються з наказу.

Органічне поєднання чистої російської з чистою українською, що характерне для Києва й інших великих міст України, в колах інтелігенції часто звучить не суржиком в загальноприйнятому розумінні. Це можна порівняти з органічною двомовністю шляхти в імперії, де мова власного народу і французька, скажімо, були взаємопереплетеними і доповнюючи ми одна одну мовами для більш точних висловлювань. Саша у Сергія Мельника робить це поєднання смачним, особливо, коли серед потоку сповіді перед глядачем, чи перед Машою, він  цитує україномовну бабусю із села, що мріяла про його майбутнє як мистецьке майбутнє.

Факт походження героїні з професорської київської сім»ї, а героя, — із села, що прибуло до міста, — у виставі не педалюється. І це добре. Бо обмеженість за своїм походженням може бути як із хутора, так і з родини інтелігентів мегаполіса. У випадку вистави, про яку йдеться, не випадає говорити також у дискурсі інших відомих лекал, наличок, як от «Баришня і Хуліган», або ж «Красуня і Чудовисько». Маша Олександри Польгуй одночасно сама і красуня, і хуліган в короткій джинсовій спідниці, а Саша просто льотчик у формі. Той факт, що пілот не вміє літати духом – тут дуже важливий. Він не здатен стрибати через паркан на аеродром, нестися до літака за покликом коханої, як це робить Маша.

Саша дарує Маші на день народження білого ведмедя, як лялькар маніпулює ним, озвучує його, через нього признається у коханні, потім виходить з образу і каже, що цим ведмедиком будуть бавитися їхні діти… Перед сексом ведмедика відвертають спинкою, щоб не бачив.

Білий ведмедик виявляється лишнім. Саша виганяє Машу з чергового міста служби додому, у Київ, подає на розлучення. «Що ж це таке! Ця машинка добре заводиться, швидко мчить, а народжувати, що – зась? Не потерплю!» — це такий внутрішній монолог Саші, який чути в залі навіть й не дуже чутливим особам. У виставі два голоси, між якими не завжди дует, Саша намагається підспівувати Маші, але зривається і звертається монологічно до залу, виправдовується, сповідається, згадує, філософствує, кається… У виставі з назвою «Птаха» центром, рушійною силою, — є Маша, створена енергією й вмілістю молодої чуттєвої актриси Олександри Пільгуй. (Вона завершує освіту театральну як теоретик, театрознавець, навчається у КНУ театру, кіно і телебачення ім.. І.К.Карпенка-Карого).

Одна піснярка з твору Ліни Костенко (якщо хтось раптом не знає – Маруся Чурай), подібних «Гриців» взагалі труїла. А Маша тільки скиглить, як чайка. Дивно, що авторка повісті не назвала її Ларисою. Може тому, що той, до кого вона в черговий раз прилетіла під старість (уже маючи втрачену дитину від іншого, і втраченого іншого) – просто помер від її візиту, сам кликав, як завжди. Від щастя, напевно.

Фатальність цієї жінки в жертовності. А тому старі «кукурузники» в залі кричали «Браво!» і плакали.

Символізм, поетичність тканини вистави ненав»язливі, не педальовані. Завдяки сценографічному просторовому рішенню художника-постановника Олександра Мельникова персонажі повісті Маргарити Чернетко «Біла птаха. Не відлітай» живуть на своїй території кохання «Море – Причал» незалежно від того, в якому місті відбувається дія. Чи це спекотний Баку, чи ризька улюблена «набережна туманів» Маші і Саші — це такий собі острів, екзистенційний простір для двох. Монотонний морський прибій відеоряду та дощаті помости впродовж вистави не трансформуються, не позначають місця дії. Помости задіяні акторами при потребі, але так, як задіюється палиця чи паркан, на які можна спертися. У цій виставі ця сценографічна особливість не є недоліком. Навпаки. Щось просте, незмінне, вічне – поряд. Вода прибою намагається пробити заскорузлість душі і тіла. Індійського походження містик, філософ за європейською освітою

Раджніш ОШО в багатьох книгах запевняє, що при просвітленні практикуючого монаха, дзен-буддиста зокрема, — приходить одне переживання, проживання образу для різних особистостей – хвилі океану б»ють у п»яти і виходять через тім»я. Після цього людина стає ясновидцем. Отже, у цій прасимволіці, в незмінній картині кількох архетипних знаків відбувається досить звичайна історія кохання. І ця історія прив»язана у звуковому ряді до конкретики — географія  міст і місць, естрадних чи поетичних шлягерів на певній території у певний час – несподівано підноситься, набуває змісту не банальної історії нещасного кохання. А стає притчею про космос і хаос любові. Ця притча сплітається з ностальгійних для старшого покоління пісень у звукозапису «Як тебе не любити, Києве мій!», «Сніг на зеленому листі», але ця притча хвилює в залі і молодих. Це історія про порядок у коханні, де всьому свій час і діти мусять з»являтися вчасно(філософія Саші), а також історія про непорядок, коли закохана жінка в мініспідниці прилітає у мусульманське місто, по дорозі позичаючи гроші на дорогу у зустрічних чоловіків. В уяві Маша піднімає свого коханого Сашу до пілота Сент-Екзюпері, який здатен зрозуміти і простити все. В якійсь мірі він таким і є…

Режисура заслуженої артистки України Ірини Калашнікової легка, прозора. Вона, як наказав великий класик, помирає в акторах. Творча співдружність з чоловіком Сергієм Мельником давня, вони співпрацюють як партнери-актори десятиліття, а Олександра Польгуй, хоч без великого акторського досвіду, веде партію на рівних з Сергієм. Олександра в ролі Маші тримає оцю ініціативу, цей акцент на собі, на глибині потужної особистості своєї героїні. Якби  харизматичний технічний актор Сергій Мельник її приглушив, якби його Саша її придавив ще хоч трохи – вистава вийшла б про щось зовсім інше, скоріш за все взагалі не вдалася б. А ця вистава народилася масштабнішою, ніж мелодрама.

Гадаю, це сталося завдяки бережній роботі з акторами режисера-педагога Ірини Калашникової, яка працює старшим викладачем на кафедрі акторського мистецтва та режисури театру ляльок КНУ театру, кіно і телебачення імені І.К.Карпенка-Карого. Режисер з педагогічним даром – явище рідкісне, адже режисери за природою вожді, лідери, часто егоїсти. І коли режисер поєднує у собі якості професіонала, що створює хороший мистецький продукт, а разом з тим залишається педагогом, який плекає таланти, не сприймає акторів як просто матеріал, як живописець фарбу й полотно – це в особливій ціні.

Валентина Грицук, театрознавець, старший викладач кафедри театрознавства КНУ театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого

Принцеса Маша на білому коні і Ведмідь-кукурузник was originally published on Город-инфраструктура

[mkyiv]

Як тебе не любити Києве мій...:-))🇺🇦🇪🇺#київ #весна #яктебенелюбитикиєвемій #каштан #chesnut #photooftheday #instagood #pic #mustsee #picoftheday #kyiv #lovekyiv #instagram #instapic #kyivgram #kyivphoto #kyivlove #instadaily #instaday #igkyiv #igers #igerskiev #vsco #vscocam #sightseeing #photography #beautifulplace #travel #kyivnotkiev #spring (Бессарабский рынок) https://www.instagram.com/p/CAb3i7TgbwT/?igshid=gzaadtql51lb

[christina-sijey]

Як тебе не любити, Києве мій! #Киев #Киеввечерний #ПочтоваяПлощадь #фонтаны #чернобелоефото #Kiev #postalsquare #Ukraine #waterworks #blackandwhite #insta #instagram #instaphoto (at Postal Square)

[dsnisar]

Встреча, которая изменила жизнь 💚 Мы познакомились когда мне было 9 лет, а тебе 1527... Ты мне сразу понравился, но после одного вечера вместе, судьба разлучила нас на несколько лет. Мы смогли ближе познакомиться только в 2012 и это были невероятные минуты вместе. С того момента я делал всё, чтобы тебя добиться! В 2015 году это мне удалось и мы оказались близко как никогда 🌇 Ты столичный, словно самый популярный парень в школе. Я же тогда был никем. Было сложно: переезд, отсутствие друзей в новом месте, полная свобода в 17 лет, всё новое. Первое время ты меня не ��собо принимал... видимо присматривался. Поверь, я тоже люблю сначала присмотреться к людям перед тем как впустить их в свою жизнь 🥺 Мы вместе 5 лет и 9 месяцев, у нас уже миллион общих воспоминаний: танцы до усталости в Зелёном театре, летние вечера на Щекавице, закаты на Киевской крепости, ночи напролёт на Поляне КПИ, счастливые студенческие годы, усталость после работы до самой ночи, сотни знакомств и тысячи прочих моментов. Я люблю тебя в небе, на земле и под ней. Знаю, что ты иногда плачешь подземными реками слез от того, что с тобой иногда делают люди. Да, бывает сложно, но ты же сильный. Ты справишься! Твой месяц май, мой тоже! У тебе сейчас цветут каштаны, а во мне силы. Уверен, что вместе сможем многое. Живи и процветай вечно. Сегодня обязательно цитирую строку знаменитой песни: «Як тебе не любити, Києве мій»? Могучий Днепр, многочисленные муралы, техно вечеринки, зелёные парки, котлета по-киевски, киевский торт, фонтаны, масштабные храмы и церкви, тёплое метро, лабиринты в Метрограде, сирень и магнолии в ботанических садах. Здесь красиво, вкусно, масштабно и невероятно уютно 🙏 Здесь моя мечта! Я добьюсь и точка! Родной Киев, ты лучший 🖤 (Kyiv, Ukraine) https://www.instagram.com/p/CPfj4e0tV9a/?utm_medium=tumblr

[song-storyru]

Історія пісні «Як тебе не любити, Києве мій!»

Історія пісні «Як тебе не любити, Києве мій!»

Автор статті – Світлана Репетун

Пісня композитора Ігоря Шамо на слова поета Дмитра Луценка «Як тебе не любити, Києве мій!» була написана в 1962 році на замовлення Міністерства культури УРСР.

Музикальних творів про Москву на той час співали багато, а от композиції про столицю України не було.

Історія пісні «Як тебе не любити, Києве мій!»

Напередодні урочистого концерту вирішено було доручити…