#Північ

[demiurgeua]

Командувач Об’єднаних Сил ЗСУ розповів про протидію диверсійно-розвідувальним групам рашистів

Командувач Об’єднаних Сил Збройних Сил України генерал-лейтенант Сергій НАЄВ про взаємодію та чіткий розподіл обовʼязків щодо протидії ворожим диверсійно-розвідувальним групам: “Мета диверсійно-розвідувальних груп – провести розвідку наших позицій, нанести ураження військовим, або навіть цивільним обʼєктам. По 9-10 разів щомісяця ворожі ДРГ пробують заходити на територію прикордонних із росією…

[will-ruadh]

похуй на doxing, ото треба було батькам купувати дім саме на північ від Харкова?? я їбу, цей гівнявий роснявий наступ чутно без пауз з 3 ночі сьогодні, їбана арта, яка хуярить безперервно, як мені спати сукаааааа

[iris-diary]

I wrote this drabble last year for Atsushi's birthday. Also it was my first BSD drabble in Ukrainian and now I want to share it with you. So...

Enjoy reading💕✨

"Ще не спиш?" – Кьока почула тихий знайомий голос позаду та відчула обережний дотик до свого плеча.

– Не хочется, – дівчина відповіла сусідові, як і очікувалось, коротко. Вона вагалась, та вс�� ж таки додала декілька слів: – Сьогодні дуже гарне зоряне небо.

Ацуші майже непомітно хмикнув та виглянув у вікно. Посмішка на його обличчі стала трохи ширшою.

– І справді.

Мабуть, дехто інший міг би не погодитися та назвати його цілком звичайним, але, можливо, нам варто більше цінувати те прекрасне, що нас оточує. Накаджіма певною мірою думає так само.

Ацуші мелькома подивився в бік гардеробу. Ще хвилину тому від збирався лягати спати, але зараз перспектива милуватися зорями крізь вікно їх затишної кімнатки та бесідувати з Кьокою виглядала приємнішою та значно цікавішою. Сон може трохи почекати.

Хлопець із цікавинкою в очах спостерігав за нічним небом, але одразу помітив, коли Ідзумі відійшла від нього.

– Кьоко, ти куди? – Накаджіма повернувся до дівчини, яка щойно заскочила на кухню.

Вона не відповіла, натомість мовчки зазирнула всередину однієї з кухонних шухляд, діставши звідти досі ще не використану акварель, придбану на минулорічному різдвяному ярмарку, декілька чистих аркушів паперу та пензлики й з усім зібраним набором повернулася до Ацуші.

– Я ще жодного разу не користувалася нею, але, думаю, можна було б виправити цю помилку саме зараз.

Накаджіма лише кивнув, погоджуючись із запропонованою ідеєю.

Вони разом поставили невеличкий круглий стіл, що весь цей час непримітно стояв у самому кутку, посеред кімнати. Кьока виклала на нього матеріали й на секунду завмерла.

– Точно, я забула про воду, – Ідзумі знову пішла на кухню й тоді, коли вона повернулася, вже можна було починати.

Цей творчий момент чомусь відчувався трохи чарівним: ще декілька хвилин тому вони спостерігали за небесною красою крізь вікно, а зараз вже самі створюють власну зоряну казку. І головне – разом.

Ацуші не знає, скільки часу минуло, коли він нарешті закінчив. Він глянув на Кьоку, але та, здається, була настільки захоплена процесом, що навіть не відірвала очей від роботи.

Хлопець, не бажаючи заважати Ідзумі, відволікся на вікно позаду, аж раптом відчув прохолодний мазок фарби на своїй щоці.

– Ніколи не втрачай пильність, – дівчина мимоволі хіхікнула, спостерігаючи за його дещо кумедною реакцією – її маленька дівоча витівка вдалася.

Коли Накаджіма збагнув, що саме трапилося – а це була справа якихось декількох секунд – він не міг не засміятися.

– Не можу не втрачати пильність з тими, кому довіряю, Кьоко, – Ацуші посміхнувся їй, тепло та лагідно, як завжди.

Кьока сором'язливо відвела погляд і мигцем підняла очі на циферблат настінного годинника. Його стрілка вже на декілька хвилин перевалила за північ і, правду кажучи, саме цієї миті вона й чекала.

Ідзумі знову подивилась на Накаджіму. Мабуть, цей вечір був подарунком не тільки для Ацуші, а й для неї... Чи не так?

Кожен терпляче чекав, поки хтось з них порушить пануючу в кімнаті тишу. І це зробила Кьока.

– З днем народження, Ацуші-кун, – дівчина посміхнулась йому у відповідь. – Дякую, що ти є.

Thanks for your attention🙌🏻❤

[lisa-is-chilling]

сиділа за ноутом, працювала, підспівувала тихенько тейлор свіфт, на годиннику трішки за північ. сусіди гупають в стіну. я це розцінила як прохання стулитися.

дві речі.

перша: я відмовляюсь відчувати сором за свій талант, за свої інтереси та бажання просто сука поспівати. я приймаю той факт, що вночі в маленькій квартирі розміром з картонну коробку співати, навіть в півголоса, це не дуже хороша ідея, але я не хочу знову мовчати лише через думку когось іншого. (за мій півгодинний соло-концерт "гамільтона" рано ввечері мені ніхто нічого не сказав)

друге: тепер мої любі сусіди нарешті домалюють картину, як це - просинатися в час ночі через те, що хтось на всю горлянку стогне, поки в будинку просто мертва тиша, і здається, ніби їбуться от прям біля тебе. це було один раз, за що я їм погрожувала фізичним насильством (слава богу дійшло), але іноді мені здається, що вони не усвідомлюють наскільки ці стіни тонкі, і настільки ця квартира крихітна. ну або вони в рот їбали мій комфорт, що набагато гірше.

[du-sha]

Яку манґу перекладаєте і чи можна десь переглянути Ваш переклад?

«Хранитель перлини»-це манхва про споріднені душі, які зустрілися знову через віки.

За жанром це Яой, та ОМЕГАВЕРАС

Це така манхва, яку я перечитувала безліч раз, а тут вирішила, що варто перекласти українською.

А прочитати її можна в тгк: Північ

На даний момент викладено пролог та перш й розділ, а другий розділ на стадії кліну❤️

[alcestas-sloboda]

через часові пояси в мене тільки зараз північ, дивились промову Зеленського новорічну

він падла знає шо і де сказати, я ревів у перші дві хвилини

з новим роком бля

все буде Україна!

немає, що і додати. хоча ніби і нічого особливого не було, бо вже так звикли до щоденних звернень від нього😅

і вас вітаю. переможного нам 2023 року ❤️

[burnedfloodedboisgals]

розділ про йоаніну і санга

у всіх жінок в його родині запах металу змішувався із запахом тіла. запах золотих ланцюжків, запах хрестиків, розігрітих між завжди важкими грудьми під розтягнутими рожевими кофтами. запах монет, потемнілих і заношених в таких же заношених гаманцях, а згодом зачищених до блиску й положених на закриті очі покійників. запах найдешевших окулярів, підмотаних мідним дротом. запах кінця синьої кулькової ручки, якою схвильовано записували щось важливе на клаптику паперу, говорячи по телефону. запах ложечок, з яких годували немічних родичів (бо історично так склалося, що тут лише жінки дбають про таких). можливо, й запах менструальної крові, але вже в цьому він не був впевнени��. але зараз він не міг унюхати запах металу, нюх покинув його, прихопивши з собою і відчуття смаку,а в тому числі і смаку життя, забравши юнацьке бажання цілувати життя з язиком. і тому Санг не знав що більшу частину запашного родинного металу було продано заради нього, і хтозна, можливо ці жертви були даремними. повернувшись додому, Йоаніна побачила, що все таке ж, яким було, коли вона йшла з дому. мати сидить згорблена біля ліжка. її хворий син зроняв піт на посірілу від туги постіль. за вікном пролунав пташний крик і небо на мить зробилось чорним від темноперих створінь. ламана лінія блискавиці прорізалась поміж хмарами, прочищаючи дорогу перед громом. від різкого спалаху в очах залускали бульбашки темних кілець.тільки б не кульова блискавка. Йоаніна боїться їх досі. Санга, її брат по матері, лежав із нещільно заплющеними очима, ніби під віями був у нього пісок. здається марив страшними маревами. його оголена бліда вогка рука з татуюванням мачете на передпліччі і неясними написами й орнаментами нижче звисала з ліжка мов виноградний пагін, увінчаний довгастими виноградинами темних нігтів, покритих темним лаком. буде диво якщо він виживе. не кажучи вже про виздоровлення. проводячи весь час на шоу, вписках і різних дурницях в яскравих камерах серця міського життя, будучи на взводі всі дні, Йоаніна не думала про родичів. її мутні як вищезгадані чорні птахи рідні не вживалися з її легкодумною яскравістю. лиш брат міг би стати їй по-справжньому близьким, якби починаюче яскравішати оперення його душі не скувала смола недуги. зазвичай люди не викликали в Йоаніни співчуття, життя ж-бо податлива річ, стає такою, як ти її ліпиш, така її думка була. не думала вона, що їй повезло і матеріал для ліпки попався достатньо хороший і мякий, все ж не без зусиль усе далося. братове ж крихке і пересушене життя просипалось в безодню крізь його кістляві пальці нездорово гарячих, ледь не палаючих рук. і не вловиш його ніяк, не зупиниш. не дивитись на це і не відчувати болю. Й��а вже не памятала як це - спати на самоті і не уникала жодної можливості поза межами своєї кімнати, не зважаючи на високі стелі, схожої на звіряче лігво. було далеко за північ, віконне скло тремтіло від страшного холодного вітру, схожого характером на злого вовка з казок. всі крім неї в будинку спали, при чому спали так ніби були приречені помирати. тобто наодинці. Сангазбо лежав із завмерлими очима під непорушними повіками, дрімотний, прикритий схожим на штору покривалом поверх ковдри. під час вечері доводилось встати з-за столу і прийшовши на страшне світло його криків вколоти йому знеболююче. вона не повернулась до столу. дивилась на непритомного вже хлопця і думала "залишся холодною і байдужою. залишайся цинічною. залишайся жорстокою" вона залишилась. не зрозуміло чи залишилась цинічною і жорстокою, але вона залишилась із братом в кімнаті. і десь о третій він розплющив очі. очі були свідомими.

-я би міг вийти на вулицю, якби ти мені допомогла. ось так завжди звучали його прохання, " я міг би … якби …" Йоан не особливо часто їх виконувала, та все ж частіше ніж їх матінка. тому на вулицю все ж вийшли, він тримав її пальці, створюючи видимість опори, Йоаніна співала на його прохання, незвично тихо щоб нікого не збудити, її голос вів їх мокрою холодною вулицею, піднімаючись і опускаючись, наче ковзаючи дротами лініїі електропередач, що пірнали у безкінченність глибоких темних нічних годин, та от хмари почали розвіюватись поступово, блиснули на мить згасаючі вже зорі, передсвітанква прохолода почала навіювати думки про смерть і брат з сестрою поспішно вернули додому, свилювавши б туманний ранок якби той мав душу, незаспіваною елегією по свободі, недоступній хворій молоді.

[midnight-first-robotics]

Welcome

This is a blog that will talk about the FIRST Robotics Competition.

My main is @wolfsummoner. You can call me the names from that blog, or Midnight/Minuit/Північ/etc.

[objectivnewskharkov]

Про ситуацію на Харківському та Куп'янському напрямку поінформували вранці 30 жовтня в Інституті вивчення війни (ISW). - https://www.objectiv.tv/uk/objectively/2024/10/30/isw-pogano-navchenih-novobrantsiv-pochala-vidpravlyati-rf-na-pivnich-harkivshhini/

[demiurgeua]

На Сумщині українські військові вступили в бій із ДРГ рашистів та змусили її відступити

Командувач Об’єднаних Сил Збройних Сил України генерал-лейтенант Сергій Наєв: “12 серпня 2023 року в зоні відповідальності Північного стратегічного угрупування військ, неподалік одного з сіл Зноб-Новгородської територіальної громади під час проведення рекогносцировки, військовослужбовцями окремої механізованої бригади було виявлено диверсійно-розвідувальну групу противника. Візуально та акустично…

[daglass-blog]

29.09.24, неділя.

Велоподорож. О 7:30 потяг до Бохні, звідти на північ до Вфсли, праворуч до Koszyce, і назад вздовж Вісли до Нєполоміц. Сумарно вийшло 80 км по пласкому терену. Довговато, хоча завершив трасу о 13:30.

В Нєполоміцах неочікувано бачив військовий фестиваль.

Ввечері Амір вперше грав онлайн з Олівером. Той в грі його бив замість будівництва разом різних об'єктів, але вийшло добре. Здається, в нього новий компаньйон.

[traveler-from-ukraine]

Констанца. Румунія

Частина 3: Пляжі

Так як місто Констанца розташоване на березі Чорного моря, не дивно, що воно є курортним. Тут багато гарно обладнаних пляжів. Вони, в основному, піщані і дуже широкі. Гуляти по ним суцільне задоволення, адже їх можна вільно обійти, бо вони не огороджені. А поряд з ними переважно паркова зона.

Мені ж найбільше сподобались пляжі в Мамаї. Це село на північ від Констанци, але по суті це продовження міста — візуально важко їх розділити.

Мамая знаходиться на косі. З одного боку там лиман.

З іншої сторони вона оточена морем.

Тут на цій косі збудовано безліч готелів, магазинів, ресторанів і кафе — тобто повноцінне курортне містечко. Щоправда, через все поселення, проходить траса, що сполучає містечко з містом. Тому для зручності туристів тут збудовано декілька пішохідних мостів. Переважна біл��шість яких має оригінальну і цікаву архітектуру.

Поруч з самими пляжами, на березі моря, проходить велика пішохідна зона, обладнана всіма зручностями для прогулянок і велодоріжками. Тут ви знайдете велику кількість ресторанів, кафе, магазинів з сувенірами та іншим.

Частково, вздовж коси функціонує канатна дорога.

Ну і самі пляжі. Вони тут такі широкі, що в деяких місцях мають до пів кілометра ширини. Вони піщані, але з великою кількістю ракушок, тому босоніж ходити по ним не дуже приємно.

Простягаються, ж вони, вздовж всієї коси, а це приблизно 15 км. З одного боку сполучаються з пляжами Констанци, з іншого межують з індустріальними обʼєктами, які відгороджені величезними пірсами.

Мені пощастило відвідати цю частину пляжів Мамаї, коли на морі був ідеальний штиль і дуже прозора вода.

І так як тут доволі неглибоке море, можна було, без додаткового обладнання, поспостерігати за його мешканцями.

📍Мамая

Підтримати ЗСУ

[zhitomir]

У Карпатах дозволили вбити 500 ведмедів. Чому Румунія так вирішила

9 липня 19-річну туристку Діану Казаку загризла молода ведмедиця в горах Бучеджі на північ від Бухареста. У відповідь уряд скасував мораторій 2016 року на полювання на ведмедів і знову розпалив запекл... Читать дальше »

[weswqq]

Давай залишимося друзями

Давай залишимося друзями - прекрасна фраза-віяло, у якого сталеві ребра і різальний шовк по краю. Давай залишимося друзями - це означає, що ти будеш все так само винна все, що була винна, але тобі не повинні більше нічого. Давай залишимося друзями - ти будеш чекати, і до тебе іноді поблажливі. Давай залишимося друзями – ти не можеш вимагати сексу, але іноді з тобою спатимуть. Давай залишимося друзями – і тобі розповідатимуть про всіх колишніх, поточних та підлеглих. Давай залишимося друзями – і ти відвезеш, забереш, допоможеш, прикриєш. Давай залишимося друзями - це значить, все буде так само як і було, але тільки без ексклюзи��у. Давай залишимося друзями - як тільки ти почнеш забувати, тебе обов'язково навідають, щоб перевірити, як же ти там, нещасний покинутий друг! ось бачиш - я тебе не забуваю, правда ж ти мене кохаєш? - подуй на моє почуття провини. Давай залишимося друзями – і на північ будуть лунати дзвінки в алкогольному маренні. Давай залишимося друзями – і ти стаєш лузером. Давай залишимося друзями - і можливо тебе обласкають, коли буде нестерпно нудно. А ти прийдеш. Ти ж друг і між вами все було, ти ж все розумієш! Давай залишимося друзями – і тонко прорахованим ударом, якимось на вигляд беззахисним «а ти пам'ятаєш?» тобі зроблять трепанацію черепа тупою алюмінієвою ложкою, і намотають на кулак усі твої нерви, що вціліли. Давай залишимося друзями - уявна гарантія порядності стосунків, що у відповідь ти не нагадиш у тапки і не підпалиш поштову скриньку. Давай залишимося друзями - і добре, якщо ти ніколи не побачиш на кого тебе проміняли. Але ти побачиш. Ви ж друзі. Давай залишимося друзями - і ти "ніхто" у відповідь на питання "хто це був?". Давай залишимось друзями? Щоб залишитися друзями – треба бути друзями. Куди чесніше – давай залишимося коханцями? Але ах! Це ж аморально. О так. залишатися «друзями» куди вище та чесніше. Давай залишимося… коли я чую цю фразу мене тягне вимкнути звук. Якщо пропонують залишитися – значить через тебе вже переступили і пішли далі. І нема чого тут ловити. Давай… а ось і ні, продовження не треба.

[albaniawars]

Боротьба проти комунізму 1945-1950рр.

Після Другої Світової війни в Албанії встановився злочинний комуністичний режим Енвера Ходжі, який розпочав масові репресії і вбивста серед монархічного і націоналістичного населення. В цей час формуються антикомуністичні підпільні збройні організації та загони для боротьби з комуністами, велику роль відіграли в цій боротьбі антикомуністичні Албанські сили які сформувались під час Другої світової війни, більша частина бійців не склали зброї а пішли у підпілля для боротьби проти комуністичних злочинців, які захопили владу. Комуністи на чолі з Ходжою, які захопили зразу почали наступ на релігію, почали націоналізовувати і привласнювати собі чуже майно незаконно забираючи його в попередніх власників. Людей насильно заганяли в колгоспи, а також повністю був знищений бізнес і було пограбовано багато успішних людей. Варто сказати про найбільш відомі акції і битви албанських комуністів і антикомуністів.

Важливу роль в боротьбі проти комуністичного Албанського режиму мало повстання Копліку, яке відбулось 23 січня 1945 року. Головою цієї антикомуністичної групи був Лаш Мараші, націоналіст, який вирішив підняти збройне повстання.

10 січня 1945 року повстанці Лєша Мараші вступили у велике село Кастраті, де зустріли активну підтримку мешканців. Двадцять полонених комуністів на хвилі ентузіазму було звільнено. 13 січня було проведено оперативно-політичну нараду у селі Белтойя. У ньому взяли участь командири антикомуністичних загонів, політичні авторитети, представники католицької церкви. Леш Мараші і Прек Цалі, які діяли у військовому союзі, виступали з найбільшою рішучістю.

Тактичні успіхи — взяття кількох сіл, тимчасове блокування автошляхів, припинення телефонного зв'язку з Тираною та Шкодером — надихнули на амбітні плани. Вирішили атакувати місто Копліку — адміністративний центр Малесії-е-Маді. Надалі передбачалося наступати порт Шенгьини і через нього встановити зв'язок із Західної Европою. Поразка повстання Кельменда 15 січня і арешт Прека Цалі не збентежили, а навпаки, спонукали до прискорення атаки.

Військового удару було завдано 23 січня 1945 — загін Лєша Мараші атакував казарми комуністичної Національно-визвольної армії (НОАА) у Копліку. Спочатку спрацював фактор раптовості. Однак повстанці значно поступалися урядовим військам у чисельності та озброєнні.

Зі Шкодера до Копліки висунулися великі сили НОАА та DMP під командуванням майора держбезпеки Зої Темелі. Бій тривав близько доби. Урядовим силам надали підтримку югослави. Повстанці втратили 45 людей убитими та 25 пораненими, після чого змушені були відступити. Втрати урядової сторони склали 40 убитих та 50 поранених .

У наступні тижні комуністичні злочинці проводили інтенсивне зачищення Малесії-е-Маді, розстрілювали підозрюваних у повстанстві, вилучали майно селян. Безперервно тривав розшук Льоша Мараші. Оперативні звіти надсилалися особисто Мехмету Шеху. В результаті цього бою було ліквідовано 40 комуністичних військових.

Також серйозні бої були під час Кальмендського повстання в січні-лютому 1945 року. Відбулись дуже жорсткі сутички між антикомуністичними борцями та військовими комуністичними силами Албанії. Очолив антикомуністичні загони під час цього повстання Прак Цалі, видатний антикомуністичний албанський боєць. Комуністи під кері��ництвом Ходжі хотіли подавати будь які антикомуністичні рухи і міцно взяти під контроль північ Албанії.

Авангардний батальйон 1-ї ударної бригади чисельністю близько 300 осіб під командуванням комуніста Фейзі Міцолі підступив до районного центру — селищу Тамара — 15 січня 1945 року. .

Ополченці антикомуністи Прека Цалі під оперативним командуванням молодого, але вмілого повстанця Міраша Рукая влаштували засідку. Бійці НОАА потрапили під перехресний вогонь із гірських укриттів. Чисельність кельменді була приблизно рівна комуністичному батальйону, проте тактична перевага виявилася на їхньому боці. Повстанці оточили комуністів та масовано обстрілювали з висоти. Батальйон намагався перегрупуватися та влаштувати загородження. Але вогонь у відповідь комуністів був утруднений раптовістю атаки і невигідним становищем внизу. У цьому батальйон у відсутності радіозв'язку і було швидко запросити підкріплень зі Шкодера.

Загальні втрати комуністів становили 55 осіб — 46 загинули в бою на мосту , 9 у подальших спорадичних зіткненнях. Було вбито і командира батальйону Міцолі. Ці втрати розглядаються як найбільша поразка 1-ї ударної бригади за її історію.

Втрати кельмендських повстанців не підраховані з такою точністю, але за оцінками склали від 25 до 44 осіб. Після бою вони відступили в гори і розосередилися укріпленими печерами.

Після цього бою комуністично терористична влада розпочала терор і вбивства нелояльного населення до комуністичної влади і тих кого вважали лояльними до повстанців, комуністичні злочинці жорстоко розправлялись з місцевим населенням, займаючись масовими розстрілами. В цьому бою було знищено 55 силовиків серед них і один з командирів Фейзі Міцолі.

Наступну велику роль відіграло Пострибське повстання, яке відбулось у вересні 1946 року. Назва походить від общини Постриба в окрузі Шкодер. Відбувалось під антикомуністичними лозунгами. Повстанці бажали звільнити Албанію від злочинного комуністичного режиму. Община Постриба була одним з центрів антикомунізму в Албанії. Почали формуватись бойові антикомуністичні загони, ідеологічно які були націоналістично-консервативні. У ніч на 9 вересня 1946 р. три повстанські колони висунулися з різних сіл Постриби у напрямку Шкодера. Головною колоною - 70 - 80 бійців - командував Осман Хаджія, двома іншими - 25 - 40 бійців кожна - Петер Палі, Г'єлош Вата, Мустафа Якупі та Петер Лулі . Через кілька годин вони увірвалися в міську межу і зав'язали бої з урядовими силами. Одночасно повстанцям вдалося тимчасов�� заблокувати стратегічно важливу автодорогу Лежа-Шкодер.Найзапекліше зіткнення відбувалося у напрямку шкодерської в'язниці. Урядові комуністичні війська під командуванням шкодерського коменданта Муси Даці перекрили підходи важкою технікою та застосували артилерію. Звістка про повстання застала Енвера Ходжу у Парижі. Він надав категоричне розпорядження міністру внутрішніх справ Кочі Дзодзе негайно відновити порядок. З Тирани до Шкодера терміново прибув майор Сігурімі Зої Темелі, який курирував держбезпеку північних регіонів і вже мав відповідний досвід. В цьому бою комуністичні сили втратили близько 30 убитих.

Повстання Жапокікі антикомуністичне повстання албанських селян і антикомуністичних громадян в окрузі Тепелена восени 1948 року. Проти повстанців комуністична злочинна влада кинула війська і загони спецслужби Сігурімі.

У вересні 1948 ро��у жителі Жапокікі вирішили перейти до збройного опору. Ініціатором виступив 30-річний селянин Джемаль Брахімі (він же Джемаль Брахам Аслані). Колишній член Баллі Комбетар, він мав навички політичної організації та пропаганди, а також зв'язки з однодумцями у різних селах.

Перші таємні збори відбулися 20 вересня 1948 року. Був сформований повстанський загін, який прийняв назву Баба Шефкеті (на честь Шефкета Махмутая), іноді використовувалася назва Баба Алі Томорі. Наступного тижня Джемаль Брахімі провів кілька оперативних та агітаційних зустрічей у прилеглих селах. На наступних зборах 28 вересня 1948 були обрані керівники :

Байрам Камбері (він же Байрам Ахметай), командир загону Мехмет Юзейрі, заступник командира Джемаль Брахімі, політичний комісар Сало Касо, начальник штабу Сефер Юзейрі, керівник ліквідаційної спецгрупи "Чорна рука" 49-річний Байрам Камбері мав авторитет у односельців як ґрунтовний господар. У молодості він служив у жандармерії та мав військово-польовий досвід. Мехмет Юзейрі обіймав посаду сільського чиновника нижчої ланки. Сало Касо служив у поліції. Сефер Юзейрі, брат Мехмета, раніше було засуджено за кримінальною статтею інші не мали конфліктів із законом. Значна частина загону складалася із кревних родичів (брати Камбері, брати Брахімі, брати Юзейрі та інші).

Особливу роль при Джемалі Брахімі грав Суло Заїмі - майор королівської армії . Передбачається, що Заімі, який тримався в тіні, був головним натхненником рух��.

Усього до повстання примкнули близько тридцяти осіб (шестер�� входили до «Чорної руки»). Усі вони займалися селянським працею, у переважній більшості були спадковими селянами. Двоє були депутатами місцевої ради, троє в різні часи служили в поліції. Джеміль Аслан Брахімі, брат Джемаля Брахімі, покинув армійську службу і приєднався до повстанців.

У перший день жовтня 1948 року повстанське подружжя вступило до бератського села Комчішті. Було організовано мітинг, Джемаль Бахрамі виступив з антикомуністичною промовою. Пізно ввечері повстанці пішли. Але вже вночі до села прибуло великий загін Сігурімі та поліції. Було заарештовано трьох селян, які вступили у подружжя — Гані Койделі, Селфо Джемалі, Халіл Сулуа .

2 жовтня 1948 р. повстанці атакували урядові сили в Комчішті. Безпосереднім завданням було звільнення заарештованих. Почалася перестрілка, в якій (як передбачається) був убитий лейтенант Сігурімі Джезо Макаші . Заарештованих удалося відбити. Було захоплено в полон двох інформаторів держбезпеки, але їх незабаром відпустили.

Знову відбувся мітинг — на ознаменування перемоги. Акція завершилася співом гімну подружжя.

Вирішальний бій відбувся в жовтні 1948 року, під час якого загинули 2 повстанців, та також було ліквідовано 2 поліцейських. Решта повстанців переховувалась, частина з них потрапила в полон. Варто підсумувати з боку комуністів було 3 загиблих серед них і офіцер Сігурімі Джезо Макаші.

Якщо згадувати про антикомуністичну боротьбу варто згадати про членів Горного Комітету, які здійснювали ліквідації і вбивства представників влади і силовиків злочинного комуністичного режиму. Повстанці Гірського комітету здійснювали вбивства представників адміністрацій комуністичного режиму, також вбивали предстаників Сігурімі і військвових, які служили злочинному комуністичного режиму, окрім цього повстанці жорстко карали і простих жителів, які були комуністами і служили комуністичному режиму. Але основною ціллю звичайно це були комуністичні чиновники і силовики. Так наприклад варто згадати, що повстанці Гірського комітету 25 квітня 1948 були ліквідовані сільські вчительки, які були інформаторами комуністів звали їх Марта та Пренда Таражі.

Досить резонансна акція була проведена 7 серпня 1949 року. Було ліквідовано секретаря мірдітського осередку комуністичної партії Албанії Бардока Бібу. Данний комуніст ще з 1943 року вів війну проти націоналістичних формувань Албанії.

Важлива сутичка також мала місце 12 квітня 1950 року, в якій був застрелений від дружнього вогню, один з комуністичних злочинців спец агент Сігурімі Паль Мелюші . Дванадцятого квітня 1950 року, загін Сігурімі зіткнувся в бою з повстанцями гірського комітету, бій відбувся біля повстанського укритя в Уйе-Лурте. Бій тривав недовго, але був доволі жорстким під час ��ього було знищено 6 військових Сігурімі, в тому числі загинув від дружнього вогню був знищений Паль Малюші, друг комуніста Бардока Біби.

Одна з останніх збройних акцій проти злочинного комуністичного уряду Ходжі відбулась в 1982 році, цими повстанцями була група Джевдета Мустафи. До організації входили Джевдет Мустафа, Халіт Байрамі, Сабаудін Хаснедар, Фаділь Кацелі (брат Йонуза Кацелі). Усі вони до 1982 року були політичними емігрантами. Лідером був Мустафа, який проживав із сім'єю в Нью-Йорку. Його ідеєю стало звільнення Албанії - вбивство першого секретаря ЦК Албанської партії праці Енвера Ходжі, повалення комуністичного режиму НСРА та відновлення монархії. Отже, група 25 вересня 1982 року нелегально потрапила на територію Албанії. Фактично зразу після висадки група почала вести зіткнення з комуністичними силами влади Албанії. Добитись успіху група не змогла, але вони дали бій комуністичному режиму Ходжі. Сам Мустафа застрелив в сутичці поліцейського та його інформатора. Пізніше відступивши до села де жила мати Мустафи він застрелив ще одного комуніста, який напав на нього з сокирою. Пізніше Мустафа був блокований великими силами комуністів і відмовивши здаватись загинув в бою як герой. З усієї групи вижив лише один партизанин це був Хайліт Байрамі, не дивлячись на те, що він потрапив в полон і те що група албанських антикомуністів вчинила вбивства комуністичних злочинців. Був відпущений і поїхав назад в Нову Зеландію, де проживав до висадки.