#Міст Олександра Поля

[demiurgeua]

У Дніпрі відкрили бронзову міні-скульптуру «Міст Олександра Поля»

У Дніпрі відкрили бронзову міні-скульптуру «Міст Олександра Поля»

12 вересня 2020 року до дня 244-ї річниці заснування міста Дніпро навпроти Дніпровської міської ради з’явилась бронзова міні-скульптура «Міст Олександра Поля», що є першою в рамках проекту «Відчуй Дніпро».

У Дніпрі почали встановлювати мініскульптурки https://www.ukrinform.ua/rubric-tourism/3102078-u-dnipri-pocali-vstanovluvati-miniskulpturki.html

У Дніпрі на День міста відкрили бронзову…

[misto-infra]

Принцеса Маша на білому коні і Ведмідь-кукурузник

«Птаха» — одна з прем»єр цього театрального сезону МКЦ ім.. Івана Козловського Національної оперети України. Це лірична драма за повістю Маргарити Черненко «Біла птаха. Не відлітай» в постановці заслуженоїартистки України Ірини Калашникової (Мельник).

Прибій нам на зустріч з великого задника-екрану, навпроти хвиль дощаті конструкції до води. З таких прощаються, відправляють у плавання моряків, з таких закидають рибальські знаряддя ловити. В щілини між дошками таких-от дерев»яних містків-підмостків можна, виявляється, ще й вкидати любовні листи, як у щілину поштової скриньки, як звітку у пляшці з корабля. Так роблять наші герої Маша і Саша.

Біла птаха Маша поривчасто летить як метелик на вогонь, на зустріч коханню, але аж ніяк не виглядає жертвою, не  згорає, а знову і знову відроджується для чергового наступу. Вона наступає на коханого, а він як наречена в замку, чекає ще когось. Іншу, кращу принцесу на білому коні. Птаха летить до нього з Києва і розбивається об лопасті літака-кукурузника, що кропить  отрутою поля у Баку.

Дія відбувається у радянські сімдесяті, Військового пілота Сашу списали за станом здоров»я у цивільні. Потім життя покаже, що у нього серце не «пламенный мотор», а механізм для перекачування крові, і з цією механістичністю він вибудовує сюжет життя, де у певний час мають з»явитися діти – його майбутнє, його вічність. Для таких все має бут�� вчасно – нема у «їй – 20, йому – 30 », — значить потрібно шукати поза нею, «від першої на шляху баби». Таку обітницю він собі дав, коли вигнав вільну птаху з власної клітки. Дуже висока обітниця! Така як стеля у кукурузника. Чи не вперше спостерігала, як у залі плакали і кричали «Браво!» у фіналі «чоловіки-кукурузники». Здебільшого це роблять «кукурузниці», які зуміли реалізувати себе як жінки, тобто створили таку-сяку сім»ю й народили. Але не реалізували себе як коханки, а тому на старості їм хочеться догуляти хоча б у театрі на мелодрамі, чи перед серіалом на дивані.

Птаха не така. Вона як шаман постійно в польоті. В неперервних оргазмах кохання, у стабільних екстазах поезій.

«Я вже не можу чути твоїх віршів» — каже Саша. В цей момент Птаха пише їх  на шкіряній чорній куртці йому на спині, пальчиком як на запітнілому склі. Вона стирає їх, свої поезії, невидиму духовну реальність, як вчителька з шкільної дошки, долонею зі стіни-спини. А він кричить «Дитину!». Ніби вони з»являються з наказу.

Органічне поєднання чистої російської з чистою українською, що характерне для Києва й інших великих міст України, в колах інтелігенції часто звучить не суржиком в загальноприйнятому розумінні. Це можна порівняти з органічною двомовністю шляхти в імперії, де мова власного народу і французька, скажімо, були взаємопереплетеними і доповнюючи ми одна одну мовами для більш точних висловлювань. Саша у Сергія Мельника робить це поєднання смачним, особливо, коли серед потоку сповіді перед глядачем, чи перед Машою, він  цитує україномовну бабусю із села, що мріяла про його майбутнє як мистецьке майбутнє.

Факт походження героїні з професорської київської сім»ї, а героя, — із села, що прибуло до міста, — у виставі не педалюється. І це добре. Бо обмеженість за своїм походженням може бути як із хутора, так і з родини інтелігентів мегаполіса. У випадку вистави, про яку йдеться, не випадає говорити також у дискурсі інших відомих лекал, наличок, як от «Баришня і Хуліган», або ж «Красуня і Чудовисько». Ма��а Олександри Польгуй одночасно сама і красуня, і хуліган в короткій джинсовій спідниці, а ��аша просто льотчик у формі. Той факт, що пілот не вміє літати духом – тут дуже важливий. Він не здатен стрибати через паркан на аеродром, нестися до літака за покликом коханої, як це робить Маша.

Саша дарує Маші на день народження білого ведмедя, як лялькар маніпулює ним, озвучує його, через нього признається у коханні, потім виходить з образу і каже, що цим ведмедиком будуть бавитися їхні діти… Перед сексом ведмедика відвертають спинкою, щоб не бачив.

Білий ведмедик виявляється лишнім. Саша виганяє Машу з чергового міста служби додому, у Київ, подає на розлучення. «Що ж це таке! Ця машинка добре заводиться, швидко мчить, а народжувати, що – зась? Не потерплю!» — це такий внутрішній монолог Саші, який чути в залі навіть й не дуже чутливим особам. У виставі два голоси, між якими не завжди дует, Саша намагається підспівувати Маші, але зривається і звертається монологічно до залу, виправдовується, сповідається, згадує, філософствує, кається… У виставі з назвою «Птаха» центром, рушійною силою, — є Маша, створена енергією й вмілістю молодої чуттєвої актриси Олександри Пільгуй. (Вона завершує освіту театральну як теоретик, театрознавець, навчається у КНУ театру, кіно і телебачення ім.. І.К.Карпенка-Карого).

Одна піснярка з твору Ліни Костенко (якщо хтось раптом не знає – Маруся Чурай), подібних «Гриців» взагалі труїла. А Маша тільки скиглить, як чайка. Дивно, що авторка повісті не назвала її Ларисою. Може тому, що той, до кого вона в черговий раз прилетіла під старість (уже маючи втрачену дитину від іншого, і втраченого іншого) – просто помер від її візиту, сам кликав, як завжди. Від щастя, напевно.

Фатальність цієї жінки в жертовності. А тому старі «кукурузники» в залі кричали «Браво!» і плакали.

Символізм, поетичність тканини вистави ненав»язливі, не педальовані. Завдяки сценографічному просторовому рішенню художника-постановника Олександра Мельникова персонажі повісті Маргарити Чернетко «Біла птаха. Не відлітай» живуть на своїй території кохання «Море – Причал» незалежно від того, в якому місті відбувається дія. Чи це спекотний Баку, чи ризька улюблена «набережна туманів» Маші і Саші — це такий ��обі острів, екзистенційний простір для двох. Монотонний морський прибій відеоряду та дощаті помости впродовж вистави не трансформуються, не позначають місця дії. Помости задіяні акторами при потребі, але так, як задіюється палиця чи паркан, на які можна спертися. У цій виставі ця сценографічна особливість не є недоліком. Навпаки. Щось просте, незмінне, вічне – поряд. Вода прибою намагається пробити заскорузлість душі і тіла. Індійського походження містик, філософ за європейською освітою

Раджніш ОШО в багатьох книгах запевняє, що при просвітленні практикуючого монаха, дзен-буддиста зокрема, — приходить одне переживання, проживання образу для різних особистостей – хвилі океану б»ють у п»яти і виходять через тім»я. Після цього людина стає ясновидцем. Отже, у цій прасимволіці, в незмінній картині кількох архетипних знаків відбувається досить звичайна історія кохання. І ця історія прив»язана у звуковому ряді до конкретики — географія  міст і місць, естрадних чи поетичних шлягерів на певній території у певний час – несподівано підноситься, набуває змісту не банальної історії нещасного кохання. А стає притчею про космос і хаос любові. Ця притча сплітається з ностальгійних для старшого покоління пісень у звукозапису «Як тебе не любити, Києве мій!», «Сніг на зеленому листі», але ця притча хвилює в залі і молодих. Це історія про порядок у коханні, де всьому свій час і діти мусять з»являтися вчасно(філософія Саші), а також історія про непорядок, коли закохана жінка в мініспідниці прилітає у мусульманське місто, по дорозі позичаючи гроші на дорогу у зустрічних чоловіків. В уяві Маша піднімає свого коханого Сашу до пілота Сент-Екзюпері, який здатен зрозуміти і простити все. В якійсь мірі він таким і є…

Режисура заслуженої артистки України Ірини Калашнікової легка, прозора. Вона, як наказав великий класик, помирає в акторах. Творча співдружність з чоловіком Сергієм Мельником давня, вони співпрацюють як партнери-актори десятиліття, а Олександра Польгуй, хоч без великого акторського досвіду, веде партію на рівних з Сергієм. Олександра в ролі Маші тримає оцю ініціативу, цей акцент на собі, на глибині потужної особистості своєї героїні. Якби  харизматичний технічний актор Сергій Мельник її приглушив, якби його Саша її придавив ще хоч трохи – вистава вийшла б про щось зовсім інше, скоріш за все взагалі не вдалася б. А ця вистава народилася масштабнішою, ніж мелодрама.

Гадаю, це сталося завдяки бережній роботі з акторами режисера-педагога Ірини Калашникової, яка працює старшим викладачем на кафедрі акторського мистецтва та режисури театру ляльок КНУ театру, кіно і телебачення імені І.К.Карпенка-Карого. Режисер з педагогічним даром – явище рідкісне, адже режисери за природою вожді, лідери, часто егоїсти. І коли режисер поєднує у собі якості професіонала, що створює хороший мистецький продукт, а разом з тим залишається педагогом, який плекає таланти, не сприймає акторів як просто матеріал, як живописець фарбу й полотно – це в особливій ціні.

Валентина Грицук, театрознавець, старший викладач кафедри театрознавства КНУ театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого

Принцеса Маша на білому коні і Ведмідь-кукурузник was originally published on Город-инфраструктура

[drpbk-collegelibrary]

Бібліотека коледжу запрошує переглянути виставку однієї книги. Виставка присвячена 185-річчю Олександра Поля, легендарного діяча Катеринославщини.

Подвижництво, гідне захоплення, наслідування, опису. Гуманізм і моральна чистота.

Над ним сміялися, вважали одержимим, його поважали, ним захоплювалися, йому заздрили.

А він робив те, у що вірив, не звертаючи зі шляху, як би важко не було йом

у і його родині.

Моє перше правило було: служити, ніколи не отримуючи за це плати.             Олександр Поль

Такі люди творять історію і гідні довгої пам’яті нащадків. Час все розставляє по своїх місцях.

Для Дніпра Олександр Поль – це  Дюк Рішельє для Одеси,  Іван Айвазовський для Феодосії,  сімейство Терещенко-Ханенко для Києва,  Іван Цвєтаєв і Павло Третьяков для Москви.

  ВІН ЗРОБИВ БІЛЬШЕ, НІЖ ХТО-ЯКИХ ДО НЬОГО ДЛЯ РОЗВИТКУ КАТЕРИНОСЛАВА: ВІН ПОВЕРНУВ ЙОГО ДО ЖИТТЯ.

Олександр Поль ще за життя заслужив масу епітетів, з яких найбільш вражаючий – «Новоросійський» або «Степовий» Колумб.

«З появою заводів промислова життя губернії забила ключем, а разом з нею почався духовне зростання краю», – писав І. Ф. Вертоградов в 1910 р

Сьогоднішні Дніпро, Кривий Ріг і безліч дрібніших міст краю – це найкращий пам’ятник Олександру Полю.

Якщо виходити з версії – історика Дмитра Яворницького, – то предками Олександра Поля по чоловічій лінії були близькі родичі англійської кардинала Реджіналд Пола (1500-1558), архієпископа Кентерберійського, сучасника знаменитого кровожерного і женолюбівого короля Генріха VIII, прозваного Синьої бородою і увійшов під цим ім’ям навіть в дитячі казки.

Ті Полі були королівської крові і родичами не тільки Генріху VIII, а й Стюартам в Шотландії, Валуа у Франції, Габсбургам в Священної Римської імперії, Ягеллонів в Польсько-Литовській державі.

«Але не для одного Катеринослава дорoгим був А. Н. Поль – не тільки велика, але і з ряду видатна сила всього нашого південного краю:  він не тільки підняв свою губернію на щабель першої промислової губернії на півдні і присвятив їй роль російського Массачусетса, але він … направив діяльність видобувачів гірських багатств з Уралу ближче до Дніпра, ближче до Чорного моря, ближче до Європи, ближче до прямих шляхах сполучення;  він поставив в близькі зв’язки європейців з нашою вітчизною;  він здивував їх величезними, ще ніким не звіданими раніше, копалинами скарбами нашої батьківщини. Через те все, ім’я А. Н. Поля буде вічне для всього краю і без сумніву, не в далекому майбутньому, увічнене гідним пам’ятником », – писав біограф Поля І. Ф. Вертоградов.

Слава Олександра Поля була величезною: його знали і шанували не тільки в рідній Вітчизні, але і в Європі.

 Засновник металургії України.  Депутат і громадський діяч.  Їм захоплювалися світові знаменитості – німецькі вчені і гірські інженери.  його високо цінували вчені Санкт-Петербурга, Москви, Харкова, Києва, Варшави, Одеси.

Олександр Поль  став наставником молодого Д. Яворницького,  зустрічався з відомим мандрівником Н. Миклухо-Маклай,  був близько знайомий з поетом і етнографом Іваном Манжурою,  художником-мариністом Іваном Айвазовським,  істориками Володимиром Антоновичем і Аполлоном Скальковським

Сучасник Олександра Поля Антон Синявський говорив про нього так: «Навіть за зовнішнім своїм виглядом він скоріше був також сином южноруського народу, ніж нащадком німецького лицаря! Смаглявий, худорлявий, з чорними сумно-задумливими очима, з великими малоросійськими вусами, з промовою з сильним південно-українським акцентом, усім своїм іннервацією він був схожий на нащадка козацького роду, з якого по матері і відбувався ». Сам Олександр Поль це підтверджував: «Який же я німець, я малорос».

Мама Олександра походила з давнього козацького роду Полуботків, праправнучкою сестри наказного гетьмана Лівобережної України Павла Полуботка (1722-1723), заточеного Петром I в Петропавловську фортецю, – Тетяни Леонтіївни Полуботок. З ім’ям цього гетьмана пов’язують знамениту легенду про прихованих в британських банках величезні скарби, заповідані Україні на той час, коли вона здобуде незалежність.

ПОЛЬ ОЛЕКСАНДР МИКОЛАЙОВИЧ

Біографічна довідка

(01.09(20.08).1832–07.08(26.07). 1890) –

Народився в селі Малоолександрівське (нині с. Малоолександрівка Верхньодніпровського р-ну Дніпропетровської обл.).

Походив по батьківській лінії із дворянського роду прибалтійських німців, по материнській – із відомих українських козацько-старшинських родів – Полуботків і Полетик.

Закінчив Полтавське губернське училище (1850), правничий факультет Дерптського університету (18-літній українець склав 11 іспитів, вразив комісію вільним володінням шести мов і був одразу зарахований на другий курс юридичного відділу.)  Закінчив Дерптський університет зі ступенем і правами кандидата дипломатичних наук (1854).

ГРОМАДСЬКИЙ І КУЛЬТУРНИЙ ДІЯЧ

Виконував обов’язки члена Катеринославського губернського дворянського комітету в селянських справах (1858–61).

Був обраний депутатом від Катеринославської губернії в Петербурзький комітет для вироблення проекту селянської реформи (1860).

За особистий внесок у підготовку і проведення селянської реформи 1861 відзначений рос. імп. Олександром II золотою медаллю.

Поль обирався довічно гласним Катеринославських губернських земських зборів від Верхньодніпровського повіту (з 1866), почесним мировим суддею того ж повіту (з 1869).

Виконував обов’язки члена Катеринославської губернської училищної ради (1866–72), почесного попечителя Катеринославського реального училища (з 1883), члена попечительних рад кількох навчальних закладів, активно сприяв розвиткові освіти в краї.

ДОСЛІДНИК, ІНЖЕНЕР, ПІДПРИЄМЕЦЬ

Зробив значний внесок у перетворення Катеринославщини на провідний центр гірничодобувної і металургійної промисловості.

З його ім’ям пов’язане відкриття в Дубовій Балці біля р. Саксагань (прит. Інгульця, бас. Дніпра) поблизу селища Кривий Ріг багатих покладів залізної руди (1866).

За ініціативи і на кошти Поля німецькі спеціалісти 1872–73 дослідили родовища залізних руд Криворіжжя, визначили їхні масштаби, можливість практичного використання.

Був головним акціонером створеного в грудні 1880 в Парижі (Франція) ЗАТ “Залізні руди Кривого Рогу” зі статутним капіталом 5 млн франків, яке 1881 розпочало видобуток залізної руди на Саксаганському руднику.

Завдяки неодноразовим клопотанням Поля перед урядом було отримано дозвіл на спорудження Криворізької (Катерининської) залізниці, яка пролягла через Катеринослав (нині м. Дніпропетровськ) і з’єднала Криворізький залізорудний район із Донец. вугільним басейном (травень 1884).

НАУКОВЕЦЬ, АРХЕОЛОГ, ЗНАВЕЦЬ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ

Одночасно успішно займався науковою діяльністю в галузі мінералогії, був знавцем української історії, проводив археологічні розкопки.

Член наукових товариств: Імператорського т-ва сільс. госп-ва Півдня Росії (із 1860), Одеського товариства історії та старожитностей (з 1870), Імператорського Моск. археол. т-ва (з 1885), учасник археол. з’їздів: 2-го в Санкт-Петербурзі (1871) і 4-го в Одесі (1884).

Автор статей у “Записках Одесского общест��а истории и древностей” (“Археологические находки”, “Мишурин Рог” (1872) та ін.). Добре знав музеї і колекції Росії та Західної Європи, захоплювався збиранням предметів старовини, насамперед пов’язаних з історією запорізького козацтва.

Та найбільшою пристрастю Олександра Миколайовича була археологія: він зібрав 5 тисяч експонатів (козацьку зброю, гетьманські клейноди, бунчуки, лицарські прикраси, рідкісні картини, малюнки, історичну бібліотеку). Усе це оцінювалося у 200 000 срібних карбованців. На підставі спостережень Поль написав ряд краєзнавчих розвідок. 1883 року Олександр Поль познайомився з Дмитром Яворницьким, дозволив юнакові працювати в його бібліотеці, з його колекцією. Він також оплачував Яворницькому робітників, які разом із Дмитром Івановичем вели розкопки на Хортиці, Великому Лузі.

До складу його приватного зібрання входили археологічні знахідки

кам’яного віку, бронзового віку і залізного віку (переважно з Катеринославської губернії),

античних міст Придніпровського Причорномор’я (переважно з Керчі й Херсонеса Таврійського), скіфські старожитності,

пам’ятки періоду Київської Русі (з Княжої Гори поблизу Канева, курганів Катеринославщини, околиць Нікополя),

запорізькі та південноросійські старовини,

цінні мінералогічні, нумізматичні й етнографічні колекції,

збірки стародруків і бібліотека,

предмети мистецтва: картини, гравюри, старовинний фарфор, емалі, бронза, камеї, геми тощо.

Особливу цінність становила колекція пам’яток Запорозької Січі (281 одиниця зберігання), яка навіть перевершувала аналогічну збірку В.Тарновського і по праву вважалася за своєю унікальністю найзначнішою в Україні.

На основі цього зібрання в грудні 1887 Поль відкрив у Катеринославі приватний археологічний музей, що складався із 7-ми розділів.

1905 дружина колекціонера, виконуючи його волю, передала колекцію до Катеринославського обласного музею імені О.Поля, заснованого 1902 за ініціативи Катеринославського наукового товариства на вшанування його пам’яті (нині Дніпропетровський історичний музей імені Д.Яворницького).

На місце першого директора музею Поля було запрошено Дмитра Яворницького. За пропозицією якого у Катеринославі звели споруду (точну копію Каїрського музею). Будинок і сьогодні зустрічає відвідувачів, хоч називається музеєм Яворницького, але на старовинних дверях збереглися літери О. П.   .

Бібліотека коледжу запрошує переглянути виставку однієї книги. Виставка присвячена 185-річчю Олександра Поля, легендарного діяча Катеринославщини. Подвижництво, гідне захоплення, наслідування, опису.