#Музика гідності

[russian-dallas]

Нехай лунає "Музика гідності"!

Нехай лунає “Музика гідності”!

5 грудня о 15:00 відбудеться презентація гуманітарного проєкту “28. Музика гідності” (Зала 1).

Організатори: “Gorn Group”, Укрінформ.

Учасники: Ігор Редкін – художник, засновник “Gorn Group”;  Олександр Харченко – генеральний директор Укрінформу;  Руслана – співачка, переможниця міжнародного пісенного конкурсу “Євробачення-2004”;  Ігор Грибов –заступник директора з адміністративно-господарської…

[irynaselyutina]

Буде війна…

- Буде війна. Буде війна! Надворі 1991 рік. Мені 8. Я ходжу за татом і не розумію про яку саме війну він торочить. Німці вже, начебто, хороші. Он, моєї подруги батько в якесь ГДР їздив (кажуть, там також німці) і навіз їй купу гарного одягу, солодощів та приладдя до школи. В нас такого немає. Хоча кажуть, що і погані німці залишилися, але вони живуть за якоюсь стіною. Тож про яку ти війну, тату?  - Вони не дадуть нам просто так вийти зі складу СРСР.  А ось і ні. Дивись, вийшли. Все виявилося так просто: оголосили та вийшли. Бо хіба ж можуть побратими, які пліч о пліч в окопах билися з  спільним ворогом, зараз воювати один проти одного? І дідусь Ленін в них досі на головній площі в Кремлі лежить. Вони ж царя скидали заради світлого майбутнього. А яке може бути майбутнє при війні? Та і сам союз вже розпався. Так що нема чого переживати.  - Буде війна. Буде війна! Надворі 2004 рік. Мені 21. Я ношу під серцем первістка, тому останні новини взнаю з телевізору та намагаюся не сприймати близько до серця. Ну яка війна, тату? Так, мирні протести. Вони намагаються розділити Україну на схід і захід, а народ на площі їм відповідає: «Разом нас багато, нас не подолати» і навпаки гуртується. Наколоті апельсини кажуть? Так зовсім курям на сміх. Ніхто сповна розуму в цю маячню не повірить. Ось, бачиш? Перевибори президента і все. Ну так, не довго музика та грала. В 2010 все зійшло нанівець… - Буде війна. Буде війна! Надворі 2008. Мені 25. Облиш, тату, яка війна? Де Грузія, а де ми. Чому в нас так само має бути? Там, кажуть громадянська заворуха була, а росія ввела миротворчі війська, щоб примусити Грузію до миру. Але якийсь дивний він у них вийшов, з перерозподілом земель. Нагадує переділ вп��иву за базари бригадами у Києві в буремні 90ті роки. Але ж вони хотіли якнайкрайще. Ти ж пам‘ятаєш, що прапор над Рейхстагом піднімали грузин, українець та росіянин? І взагалі, в мене немає часу. В мене мала дитина, ти після інсульту та дві роботи. Все буде добре.  - Буде війна. Буде війна!  Надворі 2013. Мені 30. В мене на руках новонароджена донька. Я дивлюсь у вікно на густий чорний дим над правим берегом Києва. Так горять покришки. В нас знову революція, але вже гідності. І знову через януковича. Без апельсинів та з бруківкою. Мені лячно. Але ж не війна. 2014. Крим. Донбас. А ні, таки війна. Хоча і дивна, гібридна. Бо росіяни там є, а признатися в цьому встидаються. Як ховрашки. Ховаються десь на сході та гадять тихенько. Іноді під себе.  Надворі 2022. Мені 38. Тебе вже немає два роки, тату. Але я точно знаю що б ти мені зараз сказав. Ти б сказав:  «Буде війна» і, мабуть, я знову не повірила б.  Я тримаю на руках новонародженого сина і чую як гупає десь зі сторони Борисполя. Кажуть, так працює ПВО. Ти всі ці роки був правий. Вони не відпускають. Хоча трохи розтермінували кровопролиття та дали подихати повітрям свободи. Мабуть, в тому була їхня помилка, тому що тепер нам є з чим порівнюти і ми розуміємо за які цінності боремося. І тепер всі ми точно знаємо, що шлях до незалежності, це кропіткий труд. Іноді зрошений потом і кров‘ю.  З днем нарождення тебе, Батьківщино! Незалежна і вільна! Сподіваюсь, це остання непомірна ціна за твою свободу.  Si vis pacem, para bellum  Read the full article

[nihilist-li-blog]

Правоохоронці проти «груп смерті»: параноя чи боротьба за фінансування? на Нігіліст

http://www.nihilist.li/2017/03/24/pravoohorontsi-proti-grup-smerti-paranoya-chi-borot-ba-za-finansuvannya/

#Нынче #Нынче

Правоохоронці проти «груп смерті»: параноя чи боротьба за фінансування?

На початку березня Національна поліція зробила приголомшливу заяву, згідно з якою правоохоронці ведуть плідну боротьбу з так званими «групами смерті» в соціальних мережах, які нібито становлять небезпекою для українських дітей. За словами представників ювенального відділу та Кіберполіції, в Україні з 2014 року запроваджуються такі «деструктивні субкультури», як «емо, готи і аніме»; щоденно надходить до 70 повідомлень про зникнення дітей, пов’язані з «групами смерті», і перевірка пі��тверджує цей зв’язок у 15-18% випадків; під суїцидальні спільноти маскуються зловмисники, які обманом дізнаються через дітей дані про банківські рахунки їх батьків тощо.

При цьому єдине, що правоохоронці змогли ствердити, спираючись на перевірені факти, а не чутки та непідтверджені тези — це відсутність прямого зв’язку між «групами смерті» та дитячими самогубствами. Усе інше — зокрема деталі кримінальних проваджень, відкритих проти зазначених груп — на даний момент розголошенню не підлягає.

Разом із заявою уповноваженого президента України з питань прав дитини про соціальний характер дитячих самогубств, за які несуть відповідальність батьки, а не таємничі Інтернет-лиходії, виходить доволі суперечливий меседж. Якщо всьому виною — ставлення батьків, а не «групи смерті», і при цьому скарги на ці групи, згідно з засекреченою інформацією, підтверджуються, то що взагалі відбувається?

Відповідь на це питання Нігілісту допомогли знайти правозахисники.

Переглядаючи публікації в ЗМІ та дописи в соцмережах, можна умовно розділити позиції щодо «груп смерті» на параноїдальну та скептичну. Прихильники першої вірять в існування зловмисників, що доводять до самогубства дітей, пропонуючи їм сумну музику, малюнки з китами та заподіяння самим собі тілесних страждань. Скептики ж розглядають подібні повідомлення як засновану на суспільних страхах міську легенду, здатну призвести до суспільної істерії з полюванням на відьом.

Правоохоронці ж старанно підігрівають суспільний інтерес до теми, роблячи гучні повідомлення про викриття керівників «груп смерті», упередження дитячих суїцидів тощо. Здавалося б, правоохоронці мають стояти на сторожі здорового глузду і громадського спокою, проте у цій справі виходить протилежне. Виходить так, що панічні дописи в соцмережах, сумнівні історії, почуті від «одного знайомого» та приголомшливі заголовки в публікаціях призводять до ще більш гучних заяв правоохоронців, які в свою чергу посилюють суспільне збентеження. Виникає враження, ніби у цьому замкненому колі суспільство та правоохоронні органи вправляються у взаємному залякуванні.

На даний момент немає ніяких підтверджених відомостей про розкриття злочинних «груп смерті» чи навіть стійких доказів їх впливу на дітей. Проте достеменно відомо, що в Україні від 13 лютого 2017 року діє державна програма з кібербезпеки, що передбачає блокування сайтів, відстеження Інтернет-історії користувачів та розкриття їх персональних даних за вимогою правоохоронців. На перший погляд, це зовсім не пов’язані теми, проте експерти, з якими поспілкувався Нігіліст, мають іншу думку.

На переконання експерта правозахисної коаліції «Ні — поліцейській державі!» Михайла Лебедя, розслідування справ із доведення до самогубства не потребує додаткових заходів, окрім існуючих у кримінальному законодавстві, а дії правоохоронців щодо інформування та упередження випадків негативного впливу «груп смерті» — ні що інше, як спосіб отримати додаткове фінансування.

«З «синіми китами» все просто: якщо хтось когось доводить до самогубства, то по ньому «плаче» ст. 120 Кримінального кодексу України. Першопричиною ж суїциду в дітей є проблеми в їхніх сім’ях, а не спілкування з інтернет-маніяками. Страшні тексти чи відео, сумна музика, або представники екстравагантних молодіжних субкультур самі по собі також не загрожують життю дітей. Але в правозахисних колах є підозра, що очільники правоохоронних органів зараз почали частіше озвучувати тему «синіх китів» саме з метою добитися збільшення фінансування відповідних відділів поліції. Але проблема в тому, що політики теж можуть наслухатися цих історій і запровадити цензуру в Інтернеті», — впевнений правозахисник.

За його словами, протиставлення свободи і безпеки — досить старий політичний прийом, зловживання яким призведе до посилення в Україні репресивних механізмів на кшталт тих, що вже давно діють у Російській Федерації. Так, у цій країні успішно практикується ув’язнення громадянина за розміщення небажаного для держави допису чи медіа-контенту в обмін на «суспільну безпеку».

«Зловживання цим прийомом сьогодні загрожує перетворенням України на поліцейську державу російського штибу, де придушується будь-яка опозиція. Українському громадянському суспільству слід особливо пильно слідкувати за парламентом, щоб там не сплили ані «сині кити», ані аналоги Роскомнадзору, які можуть народитися з нещодавньої президентської Доктрини інформаційної безпеки України», — підкреслює Лебедь.

Також із новою доктриною кібербезпеки України погоджується і представник всеукраїнської правозахисної організації «Фундація регіональних ініціатив» Богдан Чумак.

«Так звані «сині кити» це добре розкручена вулична легенда, яка накручує істерію у населення і наводить людей на думку про цензуру в Інтернеті. Чи є зацікавленою стороною державні органи? Вочевидь, є. На таку думку наводить указ президента «Про Доктрину інформаційної безпеки України», у якому в пріоритетах державної інформаційної політики вказано: «законодавче врегулювання механізму виявлення, фіксації, блокування та видалення з інформаційного простору держави, зокрема з українського сегмента мережі Інтернет, інформації, яка загрожує життю, здоров’ю громадян України». Таким чином ми маємо перспективу українського аналогу «Роскомнадзора», — розповідає правозахисник, фактично підтверджуючи побоювання IT-експерта, який зробив висновок про запровадження в Україні репресивного регулювання інформації в мережі Інтернет, на кшталт того, що діє у Росії.  

За його словами, Міністерство внутрішніх справ з серйозним виглядом повторює панічну риторику про «групи смерті» та абсурд стосовно «пов’язаних зі смертю субкультур емо, готів і аніме» не випадково.

«Треба розуміти що тенденція до цензури Інтернету загальносвітова, і ця практика діє не тільки в Китаї, Росії та інших авторитарних країнах, а й в США. Так, наприклад, Google оприлюднив що за липень-грудень 2015 року отримав від державних органів 480 запитів на видалення інформації. Частка запитів із посиланням на ухвалу суду, виконаних Google — 49%, а частка запитів від державних установ або правоохоронних органів, виконаних Google — 72%. Така тенденція не один рік йде в країнах ЄС. В Італії для відкриття «хот спот» (загальнодоступної мережі Wi-Fi, — прим. ред.) треба подати запит у поліцію, а користувачам необхідно підтверджувати ідентифікацію особ��. У Німеччині є так званий «таємний чорний список» матеріалів, заборонених до публікації в Інтернеті», — пояснює Чумак.

На його думку, сучасна політика стикається із дуже похмурим трендом щодо цензури в Інтернеті, яка поступово дійшла і до українських можновладців. «Суспільство отримало новий іспит на свободу слова після Революції гідності», — підсумовує правозахисник.

На переконання голови громадської організації «Правозахисна ініціатива» Михайла Камєнєва, «групи смерті» стали для МВС України вдалим приводом розпочати перші кроки із обмеження свободи слова в Інтернеті

«В Україні правоохоронні органи вирішили, що це вдала ідея — заявити про інспіровану нашим ворогом кампанію проти українських дітей. Тепер же починають лунати заклики до обмеження свободи в Інтернеті, блокування соціальних мереж. Справа вже доходить і до рекомендацій батькам контролювати соціальні мережі дітей, порушувати їх право на приватність», — підкреслює правозахисник, зазначаючи, що правоохоронці вхопились за безпрограшний аргумент — «захист дітей».

«Що тільки держава не робить під приводом «захисту дітей» — свого часу навіть існувала фантастична в своїй нелогічності та лицемірстві Національна експертна комісія з питань захисту суспільної моралі, керівники якої передивлялись порно та здійснювали експертизу еротичних журналів і виробів сексшопів. У цьому випадку те саме — бажання обмежити права і свободи намагаються завуалювати закликами про захист дітей. Наша держава має займатись не цим. Мають бути впроваджені ефективні механізми боротьби та запобігання насильству в сім’ї, психологи у школах мають справді виконувати свою функцію. Педагоги не мають бути байдужими. І ще багато чого можна і треба робити. Соцмережі мають самоочищатись від таких груп. Але точно проблема підліткових самогубств не вирішується обмеженням прав дітей і дорослих», — підкреслює Камєнєв.

На переконання голова харківської правозахисної організації «Громадська альтернатива» Марії Ясеновської, від реакції правоохоронних органів на «групи смерті» віє штучністю. Це не перша хвиля «страшилок» про групи в соціальних мережах, що приводять дітей та підлітків до самогубства, проте цього разу з неї роблять мало не загальнонаціональну проблему.

«Чим більше про це розмовляють, тим більше людей, в тому числі дітей та підлітків, починають ці групи шукати і відвідувати. Наприклад, мої діти, які активно користуються «Вконтакте», нічого про «групи смерті» не знали, а після невдалої розмови зі мною піддались загальній паніці і побігли досліджувати, що ж там. Ну і головне — реальність загрози. Жодні групи не можуть довести до самогубства впевнену у собі дитину, яку люблять», — пояснює Ясеновська.

«Однак у цій ситуації нас підштовхують до геть іншого висновку — що у великому і незрозумілому Інтернеті є дещо страшне і шкідливе для нашої дитини. Яка реакція природня? Вірно, прибрати загрозу. А на практиці це означає запровадження цензури в Інтернеті. Для мене очевидно, що відбувається підміна понять, яка ще й несе загрозу правам людини, як мінімум у контексті свободи вираження думок і доступу до інформації. Обмеження ніяк не вплинуть на проблему, а варто з’явитися такому механізму на законодавчому рівні — його легко можна розповсюдити на інші ситуації. Це дає змогу легітимно обмежувати доступ до інформації і «карати» неугодні Інтернет-ресурси», — впевнена вона.

Очевидно, що боротьба з «суїцидальними групами» органічно вплітається у попередню програму кібербезпеки президента і РНБО, яка полягає у стеженні за громадянами в Інтернеті, блокуванні сайтів за рішенням суду та інших технологіях контролю, цензури і ведення слідства, що нині діють в Росії. При цьому навряд чи діяльність борців з «синіми китами» можна назвати хитрим планом — судячи з усього, це традиційна ситуативна самодіяльність, направлена на кар’єрний ріст посадовця, збільшення фінансування його установи та відкриття електоральних перспектив. Діяльність правоохоронців щодо «викриття» лиходіїв, що посягають на дітей, видають в них недолугих аматорів, чиї здібності та стиль не відповідають ані посадовим приписам, ані, тим більше, власним амбіціям.