#Злочинна влада

[greenpostua]

😡 Майбоженка не увʼязнять і повернуть машину.

Колишній очільник Броварської РДА Володимир Майбоженко у квітні 2024 року, будучи в стані алкогольного спʼяніння у 10 разів вище норми (2,31%), здійснив на автомобілі Volvo наїзд на 4 людей, які переходили вулицю пішохідним переходом. Тоді постраждала також дитина.

Суддя Тетяна Василенко присудила винуватцю ДТП 34 тисячі гривень штрафу та позбавлення прав на 3 роки. Також він має сплатити майже 32 тисячі гривень за судові витрати.

📹: Brovarymedia

[salvadorhistory]

Протистояня з комуністами 1971-1993рр.

Варто сказати, що після придушення повстання 1932 року і страти його ватажків, у Сальвадорі на десятиліття запанував мир, ліві злочинці ще довго не могли прийти до тями. І тільки в 1970-х роках різні комуністичні та соціалістичні організації, розпочинають підпільну діяльність готуючись до активних дій. У 1971 році формується перша злочинна комуністична організація, яка отримала назву Народна Революційна Армія. Варто зазначити, що першу кров комуністичні злочинці пролили 2 березня 1972 році коли вбили двох національних гвардійців і вкрали їх зброю. Після цієї події влада починає активно шукати, терористів. Також комуністичні бойовики роблять напади на банки та інші установи з метою грабунку. Також силам безпеки вдається ліквідувати ряд комуністичних терористів таких як Карлос Мартінес, Франсіско Гереро, Антоніо. У 1973-1974 роках, напади комуністичних злочинців продовжились, часто це були або вбивства бізнесменів або урядових чиновників, або грабунки. Також в 1975 році ватажками Наодної Революційної Армії Рівасом Мірою і Хоакіном Вільялобосом, були вбиті їх же поплічники такі як Роке Дальтон та Армандо Артеага, були вбиті нібито за співпрацю з ЦРУ. У 1975 році сили безпеки Сальвадору ліквідовують також одного з ватажків комуністичної організації Народної Армії Рафаеля Арсе Саблу.Також в 1976 році ватажки Народної Революційної Армії вбивають Володимира Рохеля, власного поплічника, який був незгідний з прокитайським орієнтуванням організації. У жовтні 1976 році сили безпеки Сальвадору ліквідовують 3 комуністичних терористів в Санта-Теклі.

Окрім сил безпеки владі Сальвадору в приборканні комуністичних терористів допомагають і право консервативні парамілітарні організації. У 1979 році 29 жовтня силами безпеки були знищені ще 7 комуністичних терористів. Починаючи з 1979 року протистояння з комуністами марксистами набуває затяжного характеру і відбувається як у місті так і в сільській місцевості, фактично розпочинається повноцінна громадянська війна з сторони комуністів. Провідну роль серед правих в Сальвадорі відігравав Роберто Обюссон, який боровся з комуністичними терористами. Також були інші організації, які боролись проти комуністів, такі як Союз білих воїнів, які тільки за 1977 рік вбили 28 комуністів. Також боролись проти комуністів Озброєні сили Регаладо, яка було утворена Ектором Регеладо, яка займалась ліквідацією комуно-соціалістичних терористів. Ще існувала така оргіназіація як Сальвадорський національний рух, яка теж займалась знищенням ліваків. Ескадрони смерті правих фактично всю громадянську війну, вбивали комуністичних злочинців. Діяли доволі ефектино вбиваючи як координаторів комуністів, так і їх замаскованих учасників. Натомість 10 жовтня 1980 року, був утворений комуністичними організаціями Фронт національного визволення імені Ферабундо Марті до нього увійши такі організації як: Народні сили звільнення Ферабундо Марті, Народна Революційна Армія, Національний супротив, Революційна партія Центральної Америки. Всі ці комуністичні злочинні організації об'єднались у Фронт національного визволення Ферабундо Марті. 27 листопада 1980 року, було ліквідовано 7 високопоставлених комуністичних злочинців , у тому числі Енріке Альвареса Кордову і Хуана Чакона.

Також в серпні 1980 році було знищено Луїса Діаса, одного з основних терористів Революційної партії Центральної Америки, а в листопаді 1980 року було знищено Умберто Мендосу, одного з лідерів організації. 7 січня 1981 року збройні сили Сальвадору очолюють наступ на комуністичні сили, задіюють всі аспекти і все озброєння від артилерії до авіації. 12 січня до збройних сил Сальвадору потрапила велика кількість китайської і радянської зброї, яку війська Сальвадору виявили в мертвих комуністів. На 13 січня в боях армія Сальвадору ліквідувала 500 комуністичних бойовиків. 6 квітня 1983 було убито в Манагуа одного з лідерів комуністичних повстанців Меліду Монтес, вона була вбита охоронце�� лідера ФНОФМ Сальвадора Карпіо, який відповідавав за контррозвідку. Це завдало серйозного удару по комуністах. 12 квітня 1983 року вчинив самогубство, ще один керівник ФНОФМ Сальвадор Карпіо, якого звинувачували в смерті Монтес. Також для боротьби з комуністичними терористами було створено елітний спец загон Атлакатль, який займався рейдами, диверсіями і знищенням цілих груп комуністичних терористів.

Одна з гучних антипартизанських дій військ Сальвадору проти комуністичних злочинців відбулась у травні в 1980 році, в прикордонних селах з Гондурасом, розташовувавлись комуністичній бойовики, вони зайняли кілька сіл і використовували їх як навчальні табори, місцеві також допомагали комуністам. 13 травня сальвадорські війська у складі військового загону № 1, Національної гвардії розпочали антипартизанську операцію. З кількох точок , включаючи сусіднє село Лас Вуельтас , вони зійшлис�� до Лас Арадас, неодноразово вступаючи в сутички з партизанами . Також 13 травня 150 гондурасських солдатів 12-го батальйону, що базується в Санта-Роза-де-Копан, прибули в Санта-Люсія, Гондурас, і Сан-Хосе, Гондурас, поблизу річки Сумпул і не дали бойовикам перетнути кордон. Під час боїв і зачисток прикордонних територій військами Сальвадору було вбито від 300-600 комуністичних бойовиків та їх прихильників. У грудні 1981 року військові Сальвадору вчинили війну в Мозоті, селищі куди вони прийшли після зіткнення з комуністичними бойовиками, загинуло від 800-1000 осіб. Ще одна важлива подія відбулась в березні 1982 року, коли разом з комуністичними бойовиками було вбито 4 журналістів з Нідерландів, які приїхали вести репортажі про війну, репортери одразу поїхали в регіон де були часті сутички армії Сальвадору з комуністичними бойовиками. Зустрівши одного з командирів комуністів Оскара, журналісти з Нідерландів, відправились з ним в Джунглі разом їх було 9 чоловік 5 бойовиків комнуістів і 4 журанлістів. Всі вони потрапили в засідку армії Сальвадору, вдалось вижити лише одному комуністичному бойовику на і'мя Мартін, решта були вбиті.

У серпні 1982 році відбулась також бійня в Ель-Калабосо. В данному регіоні діяли комуністичні партизани ФНОФМ, відповідно щоб присікти їх дії, туди були направлені сили армії Сальвадору, а також сили елітного спецназу. Загалом військові знищили там близько 200 людей як партизанів ФНОФМ так і їх симпатиків. Також війська Сальвадору 1 серпня 1983 року, ліквідували групу комуністичних бойовиків і серед них Ліліан Летона, одна з командирів ФНОФМ, яка вже кілька років воювала на стороні комуністів. Також ще у 1980 році, правими ескадронами смерті був знищений Енріке Кордова, який мав зв'язки з комуністами з ФНОФМ і виступав проти військових Сальвадору. Адміністрація США надавали гроші і озброєння Сальвадору, США не хотіли щоб до влади прийшли комуністичні злочинці. Загалом вся середина 1980-х роках пройшла в інтенсивних бойових, діях комуністи не могли похизуватись великими досгяненнями, армія ж методично знищували велику кількість бойовиків. Найбільш масовий бій між урядовими силами Сальвадору і комнуістичними бойовиками відбувся в 1989 році, коли комуністичні бойовики з ФНОФМ вирішили перейти в наступ на урядові сили. Перед нападом ФНОФМ праві парамілітарні вояки, вбили 10 просоціалістичних робочих, які підтримували терористів. 31 жовтня праві здійснили ще один напад і вбили ще 10 просоціалістичних робітників і 20 поранили вбили також Фебі Веласкес, одну з лідерок лівацького руху в Сальвадорі. Командири ФНОФМ розуміли, що час спливає, що комуністичний табір починає валитись, багато бойовиків ФНОФМ загинули або були деморалізовані. Саме тому командири терористів вирішили піти на рішучий крок наступати на столицю Сальвадору.

11 листопада 1989 року ФНОФМ почали одночасні напади на важливі військові пости у великих містах Сан-Мігель, Усулутан і Сакатеколука. Однак з військових, стратегічних і політичних міркувань головним центром нападу була столиця Сан-Сальвадор.

Місто, розташоване в самому серці Сальвадору, було легко доступним для повстанців через його близькість до вулкану Сан-Сальвадор і основних опорних пунктів партизанів Сан-Хасінто і Гуасапа. О 7:00 вечора приблизно 2000-3000 комуністичних партизанських сил, спустилися з пагорбів, які роками були їхніми територіями, у міста для першого часу з початку війни. Партизани проникли в густонаселені міські центри північного Сан-Сальвадору, вдираючись у цивільні будинки для захисту від армії. Стіни, які розділяли великі та багатолюдні житлові комплекси, були пробиті партизанами, щоб зробити внутрішні тунелі та забезпечити безпечну мобілізацію.

Війна також вирувала в інших великих департаментах, таких як Сан-Мігель і Санта-Ана. Передбачуваними цілями були різні військові об'єкти на території країни. ФНОФМ планували викрасти зброю, що зберігається, і озброїти цивільне населення проти уряду.

Першою ціллю було армійське командування в Аютукстепеке, після чого послідувала серія нападів на військові об'єкти в Мехіканосі, Сьюдад-Дельгадо, Сояпанго, Серро-Сан-Хасінто, Сакатеколуці, Сан-Мігелі та Усулутані. Бойовики також обстріляли об'єкти Національної гвардії, однієї з головних сил безпеки країни. За словами військовослужбовця у відставці Хуана Орландо Зепеда, у першу ніч наступу повстанці також напали на резиденції президента Крістіані, віце-президента Меріно та президента Законодавчих зборів Роберто Ангуло та кількох інших урядовців .

ФНОФМ швидко проникли в густонаселені міські центри на півночі Сан-Сальвадору: Сояпанго, Апопа, Аютукстепеке, Кускатансінго, Сьюдад-Дельгадо, Мехіканос і Сакаміль. Потім бойові дії поширилися, коли повстанські війська мобілізувалися в Антігуо-Кускатлан, Уїзукар і Санта-Текла, також густонаселених і економічно важливих міських районах на захід від Сан-Сальвадору. Влада Сальвадору евакуювали мирне населення х територій в котрі проникли комуністичні терористи, більше того населення само втікало від комуністів і не бажало виступати на їх стороні, бойовики навіть роздавали зброю простим людям, бажаючи схилити їх на свою сторону, але люди в основну втікали з цією зброєю. Війська Сальвадору мали найкращу авіацію серед центральноамериканських держав, тому піддали масовому бомбардуванню території, в які засіли комуністи, що спричинло великі втрати серед комуністичних бойовиків. За кілька днів велику частину комуністів було знищено. Загалом сили оборони Сальвадору за листопад-грудень 1989 року знищили 1902 комуністичних бойовиків, це було дуже важкі втрати для комуністів. Котрі так і не змогли відновити сили до кінця війни. Також цього ж року спецназ Сальвадору знищив 10 комуністичних бойовиків ФНОФМ знайшовши їх табір в лісі, знищивши 5 медиків комуністів і 5 ранених комуністичних бойовиків. У 1984 році військові Сальвадора ліквідували групу комуністів з ФНОФМ разом, з баскським комуністом колишнім членом ЕТА, який втік з Іспанії і приєданвся до комуністів в Сальвадорі, звали його Пакіто Аррегі.

У 1991 році спецназ Сальвадора ліквідував одного з командирів комуністів, а саме коменданте Хесуса Рохаса. Який разом з групою комуністичних бойовиків потрапив в засідку і був убитий 11 квітня 1991 року, разом з ним вдалось ліквідувати ще 14 бойовиків ФНОФМ. Важлива ліквідація відбулась також ще у 1979 році Міларго Рамірез, комуністичної діячки, однієї з співзасновниці ФНОФМ. Вона була одна з перших хто розпочав створення підпільних комуністичних організацій, які утворили ФНОФМ. Була схоплена і знищена силами Національної Гвардії.

Загалом війна завершилась у 1993 році підписанням Чапутельськими угодами. Комуністичні бойовики з ФНОФМ розуміли, що повалити уряд не зможуть і що з розпадом СРСР і соціалістичного табору, їх поразка це питання часу. 15 грудня 1993 року вважається датою завершення війни. Варто сказати, що загони ФНОФМ згідно угоди, роззброювались і демобілізовувались. На 1993 рік бойовиків ФНОФМ було небагато, велика частина з них була знищена військами Сальвадора. Комуністи не змогли скнути владу і встановити свою диктатуру. Перемогу святкували праві і антикомуністичні сили. ФНОФМ ставала легальною партією, навіть мала певний успіх до середини 2000-х років, але ще з початку 2000-х років ФНОФМ починає втрачати популярність, все більше виборців перестають їх підтримувати навіть в регіонах, де вони мали підтримку під час війни, саме тому на теперішній час ФНОФМ узагалі втратили можливості хоч якось впливати на процеси в державі, їх підтримка рекордно низька 3-4% і падіння продовжується. Як партія, яка претендувала на потрапляння в парламент вона доживає свої останні дні. За час війни з 1979-1993рр. Силами безпеки Сальвадора було ліквідовано 20 000 тисяч комуністичнх бойовиків і їх поплічників.

[polandwars]

Повстання в Польщі проти комунізму 1950-1989рр.

Першим важливим антикомуністичним повстанням, жителів Польщі, відбулось в Познані у 1956 році. Яке поклало початок серії повстань проти комуністичної окупаційної влади.

Познанське повстання 28-30 червня 1956 року. Повстання було наслідком на диктатуру комуністичної окупаційної влади, вимоги були дуже прості лібералізація економіки та політичної сфери. Варто сказати, що Познань була промисловим центром Польщі, але через згубні кроки комуністичної влади, в Польщі на 1956 рік була велика криза, не тільки в промисловості, але і в сільському господарстві через колективізацію. Розпочались протести робітників в Познані кількість демонстрантів доходила до 100 тис. Злочинна комуністична влада кинула проти людей озброєні частини і наказала відкрити вогонь на ураження. Відбулись бої проти протестувальників задіяли армійські частни та поліцію. Під час сутичок загинуло 50 невинних людей, які були вбиті комуністичними злочинцями. Протестувальники убили 8 комуністичних злочинців під час сутичок. Серед вбитих були: міліціонер, 3 співробітників спецслужби КОБ, курсант-танкіст, солдат, підпоручик, солдат КВБ( Корпус Внутрішньої Безпеки). Всі 8 комуністичних поплічників режиму були знищені повсталими людьми. Попри придушення демонстрації з 1956 року почався режим відлиги у Польщі.

Наступні важливі події відбулись у грудні 1970 року, демонстрації завершились сутичками з представниками окупаційної комуністичної влади. 14-22 грудня 1970 року тривали виступи і сутички з представниками комуністичної влади, варто сказати що причиною протестів була погана економічна та політична ситуація, криза в економіці, інфляція, постійно підвищувалис ціни, однією з вимог було підвищення зарплати. Перші заворушення відбулись 14 грудня на півночі Польщі, особливо активні протести були в Гданську. Відбулись перші сутички з протестувальників з комуністичними злочинцями. 15-16 грудня збільшується кількість протестувальників, протести охоплюють багато міст Польщі, кількість протестувальників також збільшується. 17 грудня був пік протистояння особливо в Польському місті Гдиня тодішній голова польської окупаційної комуністичної влади Гомулка, віддав наказ військовим і поліції на придушення протестів, відбулись масові сутички були убиті і поранені з обох боків. 18-22 грудня завершення демонстрацій та сутичок з представниками влади. Загалом за цей час загинуло 42 демонстранти. З боку влади загинуло 3 представників силового апарату, ще 600 було поранено. Демонстрантами було знищено 2 представників поліції та військового. Як результат демонстранти попри придушення демонстрацій добились відставки Гомулки, також підвищення зарплатні та заморозки підняття цін на 2 роки.

Наступні виступи проти комуністичної влади відбулись в 1981-1983 роках, основною рішучою силою, яка діяла проти комуністичної влади був рух Солідарності. У 1981-1983 років в Польщі комуністичні злочинці ввели військовий стан. Відповідальний за військовий стан і введення військових у міста, і за сутички з протестувальникам був Ярузельський. Найбільш жорский опір комуністичній владі вчинили шахтарі. Пік протистояння Солідарності та інших антикомуністичних організацій з владою припав на 1982 рік. Під час сутичок загинуло 115 демонстрантів, з сторони влади був убитий сержант поліції, а також 150 силовиків поранені. Солідарність була заборонена офіційно і діяла нелегально. Данні події пришвидшили падіння комуністичної влади.

Наступні фактично фінальні протести, які повалили комуністичну владу відбулись в квітні-травні 1988 року, опозиційний рух набрав широкого розмаху, фактично вседержавного. Комуністична влада вже була нездатна на силове вирішення питання, більше того ситуація була близька до загальнонаціонального страйку, і при застосуванні сили могла довести країну до громадянської війни. Комуністичні окупанти втрачали контроль над Польщею, тому вирішили піти на примирення і переговори з опозицією з рухом Солідарністю та іншими. Був оголошений круглий стіл для переговорів з опозицією. У 1989 році відбувається круглий стіл. Мав бути введений інститунт президентства, посаду президента хотів зайняти Ярузельський. Були призначені вибори на 4 червня 1989 року, на виборах рішучу перемогу отримала Солідарність, майже всі місця в сенаті і сеймі отримали члени Солідарності. Комуністи зазнала серйозної поразки, як наслідок були відсторонені від влади, новий польський уряд очолив Тадеуш Мазовецький, який розпочав радикальні зміни в державі. 27 січня 1990 року комуністи вирішують розпустити свою партію. Після данних виборів шансів у Ярузельського стани презмдентом фактично не було. Після зміни влади протягом 90-х років влада старалась притягнути до відповідальності колишніх комуністичних злочинців, але як правило більшість з них були хворі і часто дуже скоро помирали, ще до винесення вироку. У 1993 році було заборонено комуністичну партію Польщі, режим комуністичний визнананий як злочинний і окупаційний. Також була заборонена символіка комуністичної партії. Також у 90-х роках розпачалась політика декомунізації у Польщі, перейменування вулиць і скверів, та інших об'єктів. І також повалення памятників комуністичного режиму.

Загалом польські демонстранти за 1956-1988 рік знищили 12 силовиків комуністичного режиму.

[hungarywar]

Угорщина періоду 1939-1990рр.

Міклош Хорті вступив у Другу Світову війну на боці Німеччини та її союзників, інші варіанти чесно кажучи в Угорщини особливо і не було, Угорщина як держава була принижена після Першої Світової війни. Тому Угорщина воювала на боці країні Осі аж до 1945 року. Варто сказати, що з початком Другої світової війни у 1939 році, комуністичні бойовики і інші ліві злочинці, активізувались були в Угорщині, на замовлення СРСР вони мали робити різні злочини включаючи теракти і вбивства, робити все, щоб Угорщина потрапила в комуністичну окупацію. Уряд Хорті рішуче протидіяв комуністичним і соціалістичним злочинцям, з 1939-1945 рік, було ліквідовано чимало комуністичних бойовиків, варто зазначити, про самих відомих з них:

Ференц Рожа комуністичний ��іяч, вів нелегальну комуністичну пропаганду в Угорщині в 1930-х роках, в кінці 30-х років проводив зібрання комуністів, був одним з керівників підпільного комуністичного руху, співпрацював з злочинним комуністичним режимом в СРСР.

Ференц Рожа був першим редактором нелегального (з 1 лютого 1942) центрального друкованого органу компартії Угорщини - газети "Сабад неп" ("Szabad Nép", "Вільні люди").

1 червня 1942 р. схоплений поліцією Угорщини, через два тижні страчений.

Ендре Шагварі комуніст і злочинець, приєднався до комуністичного руху, ще з часів навчання в університеті, у 1930-х роках був активним діячем комуністичного підпілля. У 1937 році, разом з іншими комуністами напав, на штаб ульра правої партії Схрещені Стріли, за що був заарештований, на 8 місяців, з початком Другої Світової війни, активніше починає діяти в комуністичному підпіллі. 27 липня 1944 року, під час затримання Ендре Шагварі відкриває вогонь, по поліцейських детективах, внаслідок чого був ліквідований.

Міклош Штайнмец комуністичний злочинець, вчасно мігрував в СРСР, воював в Іспанії на боці комуністів, брав участь у Другій Світовій війні воюючи у складі армії СРСР, ліквідований у боях за Будапешт.

Роберт Кройц комуніст, брав активну участь в злочинному комуністичному русі в другій половині 30-х років, працював на заводі, вів комуністичну агітацію, під час Другої Світової війни, виступав ярим противником влади Хорті в Угорщині, брав участь в комуністичному підпіллі, заарештований 23 листопада 1944 році, засуджений військовим судом до смертної кари разом із своїми поплічниками, а саме Іштваном Паткі та Барнабасом Песті, всі вони були страчені 24 грудня 1944 року.

Ян Ференц комуніст, активний учасник підпільної комуністичної партії, довгий час був в СРСР, був лікарем, під час Другої світової війни, часто затримувався поліцією Угорщини, був засуджений на невеликі терміни покараня, після виходу з в'язниці, у 1943 році приєднався до комуністичного руху в Югославії, брав участь в боях з німцями та італійцями, під час боїв потрапив в полон і потрапив в фільтраційний табір, де піддавався катуванням і помер в 1945 році.

Після 1945 року, Угорщина була окупована комуністичними військами СРСР, які там зберігались до 1991 року. Комуністична окупація Угорщини тривала до 1989 року. Варто зазначити, що в Угорщині після 1945 року був встановлений злочинний комуністичний режим, а також в країні перебували радянські війська. Все це негативно впливало на суспільство, воно було обурено, що в Угорщині встановився комуністичний злочинний режим, і що в країні були радянські війська. Напруга вибухнула під час Угорського повстання проти комуністичної диктатури в 1956 році. Передумови повстання були такими:

Терор комуністичної окупаційної влади, масова націоналізація і грабунок населення, у містах і селах. ��ростає кількість антикомуністичних організацій, які ведуть підпільну діяльність, з 1945 по 1955 близько 10% населення Угорщини зазнає переслідувань і покарань від комуністичної влади. Комуністична злочинна влада спиралась на радянські окупаційні війська, що стояли в Угорщині. Саме на них спиралась влада Матьяша Ракоші, комуністичного диктатора, який був відповідальний за окупаційній комуністичий терор в Угорщині.

Комуністична влада поспішала заволодіти всіма важелями економіки. Протягом 1947—1949 рр. було націоналізовано банки, середні й дрібні підприємства. Одночасно розпочато колективізацію сільського господарства, що проводилася насильницькими методами. Було введено п'ятирічний план. З 1949 по 1953 роки рівень життя при комуністичній окупації впав на 17—20 %. Денний заробіток селянина був недостатній, щоб купити й кілограм хліба. На 1956 рік 30 % населення було на межі, а 55 % — за межею бідності. Шахрайство охопило всю Угорську Народну Республіку, в ньому народ вбачав додатковий заробіток. Подекуди спалахували страйки проти низької зарплати, робочої норми, нестачі їжі.

У 1949 році лідер угорської католицької церкви, кардинал Йожеф Міндсенті, був заарештований і засуджений до довічного ув'язнення. Польське повстання, яке спалахнуло у 1956 році, дало поштовх, антикомуністичним силам Угорщини, до рішучих дій.

16 жовтня 1956 студенти університету в Сегеді організовано вийшли з комуністичної «Демократичної спілки молоді» (угорського аналога комсомолу) і відродили «Спілку студентів угорських університетів та академій», яка після війни була розігнана урядом. Протягом декількох днів відділення спілки з'явилися в Печі, Мішкольці та інших угорських містах. До руху приєдналися студенти Будапештського університету будівельної промисловості (тепер Будапештський технологічний університет).

У президії ЦК КПРС уважно слідкували за тим, що відбувалося в Угорській Народній Республіці. 20 жовтня, після інформації про поїздку до Польщі, яка теж була окуповна комуністами  на VIII пленум ЦК ПОРП радянської делегації на чолі з Хрущовим, заслухали питання про стан в Угорській Народній Республіці. Було запропоновано знову направити в Угорську Народну Республіку Мікояна, Жукову та Мікояну запропонували повернути солдатів у свої частини. Було вирішено відкликати з Угорської Народної Республіки радників КДБ. Ця пропозиція враховувала досвід залагодження відносин із Польською Народною Республікою.

22 жовтня студенти сформулювали перелік з 16 вимог до органів влади і запланували на 23 жовтня марш протесту від пам'ятника національному герою Юзефу Бему до пам'ятника революційному поету Шандору Петефі. Основними вимогами повстанців були:

Виведення радянських військ з країни

Вибори до Угорської партії трудящих

Нова влада на чолі з Імре Надем

Всенародні вибори

Повна реорганізація економіки під керівництвом фахівців

Право на страйк

Повна ревізія індустріальних норм та негайне і радикальне врегулювання заробітної плати

Вільна преса і радіо

Скасування ÁVN

Таким чином СРСР готувався до того, що його війська будуть залучені до придушення повстання.

23 жовтня 1956 року все розпочалось.

О 3 годині дня біля пам'ятника Бему почалася демонстрація, в якій взяли участь близько 200 тис. людей — студентів та представників інтелігенції. Спочатку демонстранти несли червоні прапори і транспаранти, на яких були написані гасла про радянсько-угорську дружбу, але з вимогами про включення Імре Надя до складу уряду та іншими наведеними вище вимогами.

Петер Вереш, голова Спілки письменників, прочитав натовпу маніфест, а студенти зачитали своє проголошення, а потім натовп скандував заборонену «Національну пісню», в якій говориться: «ми більше не будемо залишатися рабами». Хтось у натовпі зняв офіційний угорський прапор з установи і вирвав з його середини комуністичний герб — так з'явився прапор революції. Згодом більшість з натовпу перейшла мостом через Дунай, щоб приєднатися до демонстрантів, зібраних навколо парламенту.

На площах Будапешта Ясаі, Марі, П'ятнадцятого березня, на вулицях Кошута і Ракоці до демонстрантів приєднувалися радикальніше налаштовані групи. Вони вимагали відновлення старої угорської національної емблеми, старого угорського національного свята замість дня звільнення від фашизму, скасування військового навчання та уроків російської мови. Крім цього були висунуті вимоги проведення вільних виборів і виводу радянських військ з Угорської Народної Республіки.

О 8-й годині вечора Ерне Ґере по радіо різко засудив демонстрантів. У відповідь на це велика група демонстрантів спробувала зайняти будинок радіо з вимогою передати в ефір програмні вимоги демонстрантів. Ця спроба призвела до зіткнення з підрозділами угорської держбезпеки, в ході якого після 9 години вечора з'явилися перші вбиті та поранені. Група повстанців проникла на територію казарми Кіліана, де розташовувалися три будівельних батальйони, і захопила їхню зброю. Багато будапештців самі приєдналися до повстанців.

Запеклий бій у будинку радіо і навколо нього тривав усю ніч. Потім начальник Головного управління поліції Будапешта підполковник Шандор Копачі розпорядився у повстанців не стріляти, в їхні дії не втручатися. Він беззастережно виконав вимоги зібраного перед управлінням натовпу про звільнення ув'язнених і зняття червоних зірок з фасаду будівлі.

Об 11-й вечора на підставі рішення Президії ЦК КПРС начальник генштабу збройних сил СРСР маршал Соколовський наказав командиру так званого Особливого корпусу радянських військ почати висування в Будапешт для надання допомоги угорським військам «у відновленні порядку і створенні умов для мирної творчої праці». З'єднання та частини Особливого корпусу прибули в Будапешт до 6-ї години ранку і вступили в бої з повстанцями.

У ніч на 23 жовтня 1956 року керівництвом УПТ було ухвалено рішення призначити прем'єр-міністром Імре Надя. Його нерідко звинувачували в тому, що формальне прохання до радянських військ надати допомогу в придушенні повстання було послане не без його участі. Прихильники стверджують, що це рішення було ухвалене за його спиною Ґере та колишнім прем'єр-міністром Хегедюшем, а сам Надь був противником залучення радянських військ.

За джерелами з обох боків, вночі Хрущов запитав по телефону Ґере, чи дає він згоду на введення військ в Будапешт. Ґере промовчав. Війська ввели 24 жовтня о 2 години ночі, не чекаючи офіційного запрошення угорської сторони, його потім оформили заднім числом.

Антикомуністичні угорські повстанці.

Знищений комуністичний провладний функціонер.

До 12:00 24 жовтня танки Червоної армії стояли біля будівлі парламенту, солдати Червоної армії утримували мости та перехрестя, які контролювали доступ до Будапешта, тоді як угорські революціонери забарикадували вулиці, щоб захистити своє місто від Червоної армії . Того ж дня Імре Надь став прем’єр-міністром замість Андраша Гегедюша . У національній радіопередачі прем'єр-міністр Надь попросив припинити вогонь між Червоною армією та угорськими революціонерами та погодився розпочати відкладені політичні реформи, ухвалені в 1953 році. Незважаючи на благання прем'єр-міністра Надя, групи революціонерів у Будапешті озброїлися та вели постійну боротьбу з комуністами.

У редакції комуністичної газети Szabad Nép охоронці стріляли по неозброєних демонстрантах; у свою чергу антикомуністи напали та вигнали поліцейських з будівлі газети. Тоді угорські революціонери помстилися поліцейським . 25 жовтня на площі Кошута перед будівлею парламенту Угорщини зібрався натовп, який представляв собою змішану групу цивільних демонстрантів, включаючи жінок, дітей і людей похилого віку. Більшість із них прибула з масової демонстрації біля «Асторії» в супроводі трьох радянських танків, на які демонстранти залізли.У той же час колона радянських танків з двома делегатами Комуністичної партії Радянського Союзу (КПРС), відправленими до Угорщини, членами Політбюро Анастасом Мікояном і Михайлом Сусловим, а також головою КДБ Іваном Сєровим і Михайлом Малініним, командувачем головнокомандувач радянських військ в Угорщині прямував до штаб-квартири Угорської робітничої партії (УРП) на вулиці Академії, де вони мали взяти участь у засіданні Центрального виконавчого комітету (ЦВК), яке мало розпочатися о 10 ранку. Під тиском радянських делегатів ЦВК звільнив Ерне Геро з посади лідера партії та обрав на його місце Яноша Кадара. Тим часом натовп, який демонстрував на площі Кошута, обрав делегацію для виступу зі своїми вимогами в парламенті, але урядова охорона та рота бронетанкового полку Міністерства оборони за підтримки семи радянських танків Т-54, вишикуваних перед парламентом, утрималися. демонстрантів подалі від будівлі. Події в Асторії повторювалися, демонстранти намагалися подружитися з радянськими солдатами, роздавали двомовні листівки, а деякі лазили на гвардійські танки. Через кілька хвилин після 11 ранку генерал Сєров вирішив оглянути обстановку на площі Кошута в супроводі кількох радянських і угорських офіцерів і танка. Побачивши кількох радянських солдатів, які браталися з демонстрантами, Сєров наказав зробити попереджувальні постріли, що викликало масову паніку на площі. У подальшій плутанині радянські танки, вишикувані перед будівлею парламенту, у відповідь поцілили в будівлі на іншій стороні площі. Інший радянський танк, який рухався з сусідньої вулиці, вів прицільний вогонь по демонстрантах, які намагалися втекти. Ця акція забрала найбільше життів. Кількість загиблих досі спірна, оцінки коливаються від 75 до 1000.

Згідно з іншою версією подій, яка вже з’явилася під час революції, але досі не доведена, поліцаї комуністи стріляли в зібраних протестувальників з даху будівлі Міністерства сільського господарства. У тумані війни деякі солдати Червоної армії помилково відкрили вогонь у відповідь на дах, помилково вважаючи що там є революціонери.Угорські революціонери озброїлися зброєю, захопленою у поліцейських а також зброєю яка була, подарована антикомуністичними солдатами, які дезертирували з угорської армії для участі в угорській революції проти СРСР; з-поміж натовпу біля парламенту озброєні революціонери стріляли в комуністів на даху.

Тим часом націоналістична та антикомуністична лояльність розірвала структуру командування угорської армії у відповідь на наказ комуністичного уряду військовим на придушенням народних демонстрацій проти радянського контролю над Угорщиною. Підрозділи угорської комуністичної армії в Будапешті та в сільській місцевості залишилися поза участю в Революції, оскільки місцеві командири уникали політики, щоб уникнути репресій проти революціонерів. Відбулась 71 перестрілка з націоналістами та антикомуністичними революціонерами в п’ятдесяти громадах. 26 жовтня в місті Кечкемет, біля офісу державної безпеки та місцевої в’язниці, Третій корпус угорської армії на чолі з генерал-майором Лайошем Дюрко розстріляли сімох антикомуністичних протестувальників і заарештували організаторів антирадянського протесту. За наказом Дюрко винищувачі ВПС Угорщини розстріляли демонстрантів з гармат у різних містах , отримавши похвалу Яноша Кадара після поразки «контрреволюції» як «єдиного командира дивізії, який за закликом партійної організації шість разів прокотився в межиріччі Дунаю і Тиси, трощачи все» .

У той час як угорські революціонери билися з солдатами і танками Червоної армії за допомогою стрілецької зброї та коктейлів Молотова на вулицях Будапешта, по всій Угорщині революційні робітничі ради взяли на себе владу та оголосили загальні страйки, щоб зупинити економіку та функціонування громадянського суспільства. Позбавляючи Угорщину від впливу та контролю з боку СРСР, революціонери знищили символи комунізму, такі як червона зірка та пам’ятники Червоній армії, і спалили комуністичну літературу. Крім того, революційні ополченці, такі як 400-осібна міліція на чолі з Йожефом Дудашем, нападали та вбивали комуністичних функціонерів. Бронетанкова дивізія угорської армії, дислокована в Будапешті, під командуванням Пала Малетера очолила Угорську революцію проти контролю СРСР над Угорщиною та домовилася з революціонерами про припинення вогню незважаючи на це, угорські революціонери ліквідовували комуністичну номенклатуру.

У Будапештському районі Чепель 250 комуністів захищали Чепельський металургійний завод, а 27 жовтня угорська армія відновила порядок у Чепелі; через два дні угорські революціонери знову захопили Чепель після відступу угорської армії 29 жовтня. У будапештському районі Angyalföld комуністи, 350 озброєних робітників і 380 комуністичних солдатів захищали фабрику Láng. Угорські ветерани-антифашисти Другої світової війни брали участь у відвоюванні редакції комуністичної газети Szabad Nép. У місті Сарваш озброєна охорона захищала Угорську комуністичну партію та комуністичний уряд Угорщини . Зрештою, успішні атаки революціонерів на парламент призвели до краху комуністичного уряду Угорщини , а перший секретар Ерне Геро та екс-прем’єр-міністр Андраш Гегедюш втекли з Угорщини до СРСР; Імре Надь став прем'єр-міністром, а Янош Кадар - першим секретарем Комуністичної партії Угорщини. Уряд Надя звільнив політичного в'язня генерала Белу Кіралі, щоб відновити порядок в Угорщині за допомогою Національної гвардії, що складається з поліцейських, солдатів і лояльних до Угорщини революціонерів . 30 жовтня 1956 року національна гвардія генерала Кіралі напала на будівлю Центрального комітету Угорської комуністичної партії та вбила всіх прорадянських офіцерів Угорської комуністичної партії, поліцейських і прорадянських угорських комуністів, яких вони зустріли; і більшість військ Червоної армії відійшли з Будапешта до гарнізонів в угорській місцевості. З 28 жовтня по 4 листопада бої припинилися, оскільки багато угорців вважали, що радянські військові частини відступають з Угорщини . Відповідно до післяреволюційних комуністичних джерел, приблизно 213 членів Угорської партії трудящих були лінчовані або страчені протягом цього періоду. Це був прояв народної любові до комуністичної влади.

Новий комуністичний уряд прем’єр-міністра Імре Надя був здивований швидкістю, з якою Угорська революція поширилася з вулиць Будапешта на всю Угорщину, і, як наслідок, крахом старого комуністичного уряду Герьо-Хегедюша. Як глава уряду, прем'єр-міністр Надь попросив кожного угорця проявити політичну витримку, щоб відновити громадський порядок в Угорщині. Будучи єдиним комуністичним угорським лідером, який мав політичну довіру серед угорців, політичні дії уряду Надя дозволили СРСР розглядати антирадянські протести угорців як народне повстання, а не як антикомуністичну контрреволюцію . 28 жовтня 1956 року комуністичний уряд Надя оголосив про припинення вогню між націоналістами, антикомуністами та комуністами Угорщини, і що для вирішення національної кризи прем’єр-міністр Надь:

розглядати повстання як «велику, національну і демократичну подію», а не як антикомуністичну контрреволюцію забезпечити беззастережне припинення вогню і надати політичну амністію революціонерам вести переговори з революціонерами розпустити поліцію безпеки ÁVH створити національну гвардію Угорщини організувати негайний вихід Червоної армії з Будапешта та з Угорщини 1 листопада уряд Надя офіційно оголосив про вихід Угорщини з Варшавського договору та про міжнародний статус Угорщини як політично неприєднаної країни. Оскільки Національний уряд перебував при владі лише десять днів, не пояснили детально свою політику; однак редакційні статті тогочасних газет наголошували, що Угорщина має бути багатопартійною соціал-демократією, не залученою до російсько-американської холодної війни . Близько 8000 політичних в'язнів було звільнено, особливо кардинал Йожеф Міндсенті . Заборонені політичні партії, такі як Незалежні дрібні власники та Національна селянська партія («Партія Петефі»), знову з’явилися, щоб приєднатися до коаліції.

У 1170 громадах Угорщини було 348 випадків звільнення революційними радами місцевих адміністраторів; 312 випадків звільнення реврадами начальства; і 215 випадків, коли місцеві жителі спалювали комуністичну адміністративну документацію своїх громад. У 681 громаді антикомуністичні та націоналістичні угорці пошкодили та знищили символи гегемонії СРСР, такі як Червона Зірка та статуї Йосипа Сталіна та Леніна; 393 громади пошкодили радянські військові меморіали; і 122 громади спалили книги Маркса, Леніна та Сталіна.

Місцеві революційні ради формувалися по всій Угорщині , як правило, без участі стурбованого Національного уряду в Будапешті, і взяли на себе різні обов'язки місцевого самоврядування від неіснуючої Комуністичної партії. До 30 жовтня ради були офіційно санкціоновані Угорською партією трудящих, і уряд Надя попросив їх підтримати як «автономні, демократичні місцеві органи, сформовані під час революції». Так само були створені ради робітників на промислових підприємствах і шахтах, а також скасовано багато непопулярних правил, таких як норми виробітку. Робітничі ради прагнули керувати підприємством, захищаючи інтереси трудящих, створюючи соціалістичну економіку, вільну від жорсткого партійного контролю. Місцевий контроль з боку рад не завжди був безкровним; у Дебрецені, Дьйорі, Шопроні, Мошонмадьяроварі та інших містах натовпи демонстрантів були обстріляні з боку ÁVH, внаслідок чого багато людей загинули. ÁVH були роззброєні, часто силою, у багатьох випадках за допомогою місцевої поліції.

Всього налічувалося близько 2100 місцевих революційних і робітничих рад, в яких налічувалося понад 28 тис. чоловік. Ради провели об’єднану конференцію в Будапешті, яка вирішила припинити загальнонаціональні страйки робітників і відновити роботу 5 листопада, при цьому більш важливі ради направили делегатів до парламенту, щоб запевнити уряд Надя у своїй підтримці.

24 жовтня 1956 року Політбюро СРСР обговорювало, як вирішити політичні повстання, що відбулися в країнах Варшавського договору, зокрема польське Жовтневе та угорське повстання. На чолі з В’ячеславом Молотовим жорстка фракція КПРС проголосувала за військове втручання, але проти неї виступили Хрущов і маршал Георгій Жуков, які шукали політичного вирішення угорського повстання. У Будапешті радянська делегація доповіла Москві, що політична ситуація в Угорщині була менш конфронтаційною, ніж повідомлялося під час самого повстання. У гонитві за політичним рішенням Хрущов сказав, що запит Ерне Геро про радянське втручання від 23 жовтня свідчить про те, що Угорська комуністична партія зберегла довіру угорського народу, оскільки угорці протестували проти невирішених соціально-економічних проблем, а не ідеології. Тим часом на Заході Суецька криза (29 жовтня – 7 листопада 1956 р.), коли Французька та Британська імперії захопили Суецький канал у Єгипту, скасувала політичну можливість військового втручання Заходу в Угорщину. 28 жовтня Хрущов заявив, що радянська військова інтервенція в Угорщину буде помилковою імітацією англо-французької інтервенції в Єгипет.

У СРСР 30 жовтня 1956 р. Президія КПРС вирішила не скидати новий угорський уряд. Маршал Жуков сказав: "Ми повинні вивести війська з Будапешта, а якщо потрібно, то і з Угорщини в цілому. Це урок для нас у військово-політичній сфері". Потім Президія прийняла і опублікувала Декларацію Уряду СРСР про принципи розвитку і дальшого зміцнення дружби і співробітництва між Радянським Союзом та іншими соціалістичними державами, в якій говорилося, що «Радянський уряд готовий вступити в відповідні переговори з урядом Угорської Народної Республіки та з іншими учасниками Варшавського договору з питання про перебування радянських військ на території Угорщини.

В Угорщині 30 жовтня після чуток про те, що таємна поліція має в’язнів-антикомуністів, і чуток про розстріл антикомуністичних демонстрантів у місті Мошонмадьяровар, озброєні протестувальники напали на загін AVH, який охороняв будівлю штаб-квартири Угорщини. Партія робітничого народу на Köztársaság tér (Площа Республіки) у Будапешті. Антикомуністи вбили понад 20 офіцерів ÁVH і призовників ÁVH; голова будапештського партійного комітету Імре Мезе також був убитий. За кілька годин у СРСР транслювали репортажі та зняті сцени угорського антикомуністичного повстання, яке відбулося на площі Республіки; і КП��С пропагували образи комуністичних жертв угорського повстання. Лідери Угорської революції засудили напад на штаб-квартиру ÁVH і попросили протестувальників припинити насильство натовпу.

30 жовтня в Будапешті Анастас Мікоян і Михайло Суслов розмовляли з прем'єр-міністром Імре Надем, який сказав їм, що геополітичний нейтралітет Угорщини є довгостроковою політичною метою Угорської Народної Республіки, яку він хоче обговорити з президією КПРС. Хрущов розглядав геополітичні варіанти розв’язання СРСР угорської антикомуністичної революції, але декларація Надя про нейтралітет Угорщини не сподобалась Радянським комуністам і вони почали готувати напад. Основні причини це:

Одночасні політичні рухи до багатопартійної, парламентської демократії та демократичної національної ради робітників могли «привести до капіталістичної держави» в Угорщині та Польщі, кожен рух кидав виклик авторитету комуністичних партій у Східній Європі . Мілітаристи з КПРС не зрозуміли б, що СРСР не втрутився в Угорщину. Ця десталінізація відчужила жорстких членів КПРС, для яких антикомуністичні протести загрожували радянській гегемонії у Східній Європі. Повстання робітників у Східній Німеччині (17 червня 1953 р.), репресії якого призвели до смерті 84 протестувальників і 700 антикомуністичних ув’язнених, вимагали нового комуністичного уряду Німецької Демократичної Республіки.Те, що робітничі протести в Познані (червень 1956 р.), репресії яких вбили 57–78 антикомуністичних протестувальників, створили польський жовтневий рух, який встановив польський комуністичний уряд, менш залежний від наказів з Москви. Угорський геополітичний нейтралітет і вихід з Варшавського договору порушили буферну зону держав-сателітів, якими СРСР захищався від вторгнення . В Угорській Народній Республіці антикомуністичні бойовики дійшли висновку, що «Угорська комуністична партія є втіленням бюрократичного деспотизму» і що «соціалізм може розвиватися лише на засадах прямої демократії». Для антикомуністів боротьба угорських робітників була «за принцип прямої демократії» і за те, що «вся влада має бути передана робітничим комітетам Угорщини». У відповідь Президія порушила фактичне припинення вогню. і придушив Угорську революцію. План Радянського Союзу полягав у тому, щоб оголосити «Тимчасовий революційний уряд» на чолі з Яношем Кадаром, який звернеться за допомогою до Радянського Союзу для відновлення порядку в Угорщині. Кадар перебував у Москві на початку листопада та підтримував зв’язок із радянським по��ольством, ще будучи членом уряду Надя . СРСР надсилав дипломатичні делегації до інших комуністичних урядів у Східній Європі та до Китайської Народної Республіки, намагаючись уникнути непорозумінь, які могли б спровокувати регіональні конфлікти, і транслював пропаганду, пояснюючи своє друге радянське втручання в Угорщину. Радянські дипломати маскували свої наміри, залучаючи уряд Надя до переговорів про виведення Червоної армії з Угорщини.

Крім того, Мао Цзедун вплинув на рішення Хрущова придушити угорське повстання. Заступник голови Комуністичної партії Китаю Лю Шаоці тиснув на Хрущова, щоб він придушив угорську революцію військовими засобами. Хоча китайсько-радянські відносини були нестабільними, думка Мао мала велике значення серед членів Президії КПРС. Спочатку Мао виступав проти повторного втручання, про що було повідомлено Хрущову 30 жовтня, до того, як Президія зібралася і прийняла рішення проти угорського втручання пізніше Мао передумав і підтримав інтервенцію в Угорщину .

1-3 листопада 1956 року Хрущов повідомив союзникам СРСР по Варшавському договору про своє рішення придушити Угорську революцію. Хрущов зустрівся з польським комуністичним політиком Владиславом Гомулкою в Бресті, Білорусь; а потім розмовляв з лідерами Румунії, Чехословаччини та Болгарії в Бухаресті, Румунія. Зрештою, Хрущов поїхав до Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія і поговорив з Тіто (Йосипом Брозом), який переконав Хрущова встановити Яноша Кадара новим лідером Угорської Народної Республіки замість Ференца Мюнніха . Через два місяці після придушення СРСР угорської революції Тіто сказав Миколі Фірюбіну, радянському послу в Югославії, що «політична реакція підняла голову, особливо в Хорватії, де реакційні елементи відкрито підбурювали працівників югославських органів безпеки до насильства.

Події в Угорщині зустріли спонтанну реакцію в Польщі. У багатьох польських містах і селах вивісили угорські прапори. Після радянського вторгнення допомога простих поляків угорцям набула значних масштабів. По всій Польщі були створені громадські організації та самодіючі комітети допомоги для розподілу допомоги угорському населенню, напр. Громадський громадський комітет творчих об’єднань (Бидгощ), Студентський комітет допомоги угорцям (Краків), Товариство друзів угорців (Тарнув), Комітет допомоги угорцям (Люблін), Комітет допомоги угорцям (м. Члухув). Окрім офіційної підтримки, яку координує Польський Червоний Хрест, було відправлено один конвой – один, організований Комітетом допомоги студентам для угорців з Кракова.

До 12 листопада по всій Польщі зареєструвалося понад 11 тисяч почесних донорів крові. Статистика Польського Червоного Хреста свідчить, що тільки повітряним транспортом (15 літаків) до Угорщини було доставлено 44 тонни медикаментів, крові та інших медичних засобів. Значно більшою була допомога, надіслана автомобільним та залізничним транспортом. Польська допомога оцінюється приблизно в 2 мільйони доларів США 1956 року.

24 жовтня 1956 року державний секретар США Джон Фостер Даллес ( у 1953–1959рр) рекомендував Раді Безпеки Організації Об’єднаних Націй скликатися для обговорення вторгнення СРСР та окупації Угорської Народної Республіки без вирішального результату, оскільки, незважаючи на Севрський протокол (22–24 жовтня 1956 р.), англо-французьке втручання в політику Єгипту – Суецька криза, спричинена захопленням Великобританією та Францією єгипетського Суецького каналу – завадили Заходу критикувати імперіалізм СРСР; віце-президент США Річард Ніксон сказав, що: «Ми не можемо, з одного боку, скаржитися на втручання Рад в Угорщину, а з іншого боку, схвалювати те, що англійці та французи вибрали саме той час для втручання проти Насера. Незважаючи на попередні вимоги відкату комунізму та лівого звільнення Східної Європи, Даллес сказав СРСР, що: «Ми не бачимо ці держави Угорщину та Польщу як потенційних військових союзників».

4 листопада 1956 року СРСР наклав вето на резолюцію Ради Безпеки, яка критикувала вторгнення СРСР в Угорщину, і замість неї прийняв резолюцію 120 Ради Безпеки ООН, яка зобов'язувала Генеральну Асамблею вимагати від СРСР вивести Червону армію з Угорщини. Незважаючи на 50 голосів за вихід, 8 голосів проти і 15 утрималися від цього питання, комуністичний уряд Угорщини Кадара відхилив присутність спостерігачів ООН в Угорській Народній Республіці .

У США два факти визначили бездіяльність уряду Ейзенхауера дослідження армії США «Угорщина, діяльність опору та потенціал» (січень 1956 р.), яке рекомендувало відмовитися від військового втручання США в Угорщину на боці угорських революціонерів; та таємна Рада національної безпеки, яка заохочувала антикомуністичне політичне невдоволення у Східному блоці лише через психологічну війну, диверсії та економічну війну.

За словами А. Росса Джонсона в International Journal of Intelligence and CounterIntelligence: «Всупереч твердженням, які тривають донині, угорські передачі Радіо Свобода не розпалювали революцію, не закликали угорців воювати з Радянським Союзом і не обіцяли допомогу Заходу. Вони критикували бажання… був лідером реформ Імре Надем у особистих образливих висловлюваннях і містив емоційну нахабність, яку угорські слухачі легко могли витлумачити як ознаку солідарності та підтримки Заходу». Після того, як СРСР переміг антикомуністичну угорську революцію, революціонери розкритикували ЦРУ та його ��адіо Свобода. мережі за те, що вони ввели в оману угорців, щоб повірити, що Захід — НАТО і США — виженуть СРСР з Угорської Народної Республіки. Хоча підбурювання до насильства офіційно суперечило політиці Радіо Свобода, внутрішній аналіз, проведений радником Радіо Свобода Вільямом Ґріффітом, показав, як резюмував Архів національної безпеки при Університеті Джорджа Вашингтона, що «мовлення Радіо Свобода в кількох випадках натякало на те, що іноземна допомога буде надана, якщо угорцям вдалося б створити «центральне військове командування» і «закликав угорців «продовжувати енергійну боротьбу»». Сам Гріффіт писав, що «справжніх порушень політики було відносно небагато» — зокрема, чотири з понад 300 перевірених трансляцій, — але визнав, що «резюме часто не відображало змісту програми, як вона була остаточно написана (це не так. лише з програмами, де мало місце порушення політики; підсумки за період, що розглядається, у багатьох інших випадках виявилися дуже неточними описам�� остаточно створених програм).» Ласло Борхі, пишучи в Journal of Cold War Studies, стверджує, що мовлення Радіо Свобода, санкціоновані чиновником ЦРУ Кордом Мейєром, часто були «необережними, навіть безрозсудними» та підривали паралельні зусилля адміністрації Ейзенхауера з переговорів про незалежність Угорщини в рамках, схожих на фінляндізацію: «Ця суперечлива політика саботувала загальний підхід. Чим сильніше боролися повстанці , тим менше було шансів на врегулювання шляхом переговорів. Але небажання Сполучених Штатів протистояти радянським військовим діям означало, що прагнення Угорщини до визволення було самогубством». У 1998 році посол Угорщини Геза Єшенскі критикував бездіяльність Заходу в 1956 році як нещиру, нагадавши, що політичний вплив ООН з готовністю застосовувався для вирішення Корейської війни (1950–1953).Крім того, дослідження Hungary, 1956: Reviving the Debate about U.S. (In)action During the Revolution підтверджує, що уряд Ейзенхауера не втручався в Угорську революцію, яка сталася в радянській сфері впливу, оскільки СРСР відповів би війною.

1 листопада Імре Надь отримав повідомлення про те, що радянські війська увійшли в Угорщину зі сходу та рухаються до Будапешта . Надь шукав і отримав запевнення радянського посла Юрія Андропова, які виявилися фальшивими, що Радянський Союз не вторгнеться. Кабінет міністрів за згодою Яноша Кадара оголосив нейтралітет Угорщини, вийшов з Варшавського договору та звернувся за допомогою до дипломатичного корпусу в Будапешті та Генерального секретаря ООН ��ага Хаммаршельда, щоб захистити нейтралітет Угорщини . Андропова попросили повідомити свій уряд про те, що Угорщина негайно почне переговори про виведення радянських військ.

3 листопада угорську делегацію на чолі з міністром оборони Палом Малетером запросили взяти участь у переговорах щодо виведення радянських військ у радянському військовому командуванні в Текелі поблизу Будапешта. Близько опівночі того ж вечора генерал Іван Сєров, начальник радянської поліції безпеки (КДБ), наказав заарештувати угорську делегацію , а наступного дня радянська армія знову атакувала Будапешт.

Другу радянську інтервенцію під кодовою назвою «Операція «Вихор» розпочав маршал Іван Конєв. П'ять радянських дивізій, що дислокувалися в Угорщині до 23 жовтня, були посилені; Невдовзі радянські війська досягли загальної чисельності 17 дивізій. Для проведення операції в Угорщину було направлено 8-му механізовану армію під командуванням генерал-лейтенанта Амазаспа Бабаджаняна та 38-му армію під командуванням генерал-лейтенанта Хаджі-Умара Мамсурова з сусіднього Прикарпатського військового округу . Повідомляється, що деякі рядові радянські солдати вважали, що їх відправляють до Східного Берліна для боротьби з німецькими фашистами . До 21:30 3 листопада радянська армія повністю оточила Будапешт.

О 03:00 4 листопада радянські танки проникли в Будапешт уздовж Пештського боку Дунаю двома ударами: один вгору по дорозі Сорокшарі з півдня, а інший вниз по дорозі Ваці з півночі. Таким чином, до того, як пролунав хоч один постріл, совєти фактично розділили місто надвоє, контролювали всі плацдарми та були прикриті з тилу широким Дунаєм. Бронетанкові підрозділи перейшли в Буду і о 04:25 зробили перші постріли по казармах на дорозі Будаорсі. Невдовзі в усіх районах Будапешта було чути радянську артилерію та танковий вогонь. Операція «Вихор» поєднувала удари авіації, артилерії та скоординовані танково-піхотні дії 17 дивізій . На озброєнні радянської армії були середні танки Т-34-85, а також нові Т-54, важкі танки ІС-3, 152-мм мобільні штурмові гармати ІСУ-152 і бронетранспортери БТР-152 з відкритим верхом.

Знищений радянський БТР на вулицях Будапешту, угорськими революціонерами.

Знищені танки на вулицях Будапешту.

Між 4 і 9 листопада угорська армія чинила спорадичний і неорганізований опір, Жуков доповів про роззброєння дванадцяти дивізій, двох бронетанкових полків і всіх угорських ВПС. Угорські бійці продовжували свій найсильніший опір у різних районах Будапешта (найвідоміша битва при Корвінському проході), у місті Печ і навколо нього в горах Мечек, а також у промисловому центрі Дунауйварош (тоді називався Шталінварош). У Будапешті воювало від десяти до п’ятнадцяти тисяч бійців опору, причому найжорстокіші бої точилися в опорному пункті робітничого класу Чепель на річці Дунай. солдати були в переважній більшості лояльні до революції і або боролися з вторгненням, або дезертирували. ООН повідомила, що не було зареєстровано випадків, коли підрозділи угорської армії воювали на стороні СРСР.

О 05:20 4 листопада Імре Надь оголосив своє останнє звернення до нації та світу, оголосивши, що радянські війська атакують Будапешт і що уряд залишається на своїх постах. Радіостанція Free Kossuth Rádió припинила мовлення о 08:07. У Верховній Раді відбулося екстрене засідання Кабінету міністрів, на яке були присутні лише три міністри. Коли радянські війська прибули, щоб зайняти будівлю, почалася домовлена евакуація, залишивши державного міністра Іштвана Бібо як останнього представника національного уряду, який залишився на своїй посаді. Він написав «За свободу і правду», хвилюючу прокламацію до нації та світу.

О 06:00 4 листопада в місті Сольнок Янош Кадар проголосив «Угорський революційний робітничо-селянський уряд». У його заяві говорилося: «Ми повинні покінчити з безчинствами контрреволюційних елементів. Година дії пролунала. Ми збираємося захищати інтереси робітників і селян і досягнення народної демократії» .

Пізніше того вечора Кадар закликав «вірних борців за справжню справу соціалізму» вийти зі схованки та взятися за зброю. Але підтримка Угорщини не була матеріалізована, і бойові дії не набули форми громадянської війни, а, як сказано у звіті Організації Об’єднаних Націй, форми «добре оснащеної іноземної армії, яка придушила переважаючою силою національний рух і знищила уряд"

До 08:00 після захоплення радіостанції організована оборона міста зникла, і багато захисників відступили на укріплені позиції . Між 08:00 і 09:00 парламентська варта склала зброю, і сили під командуванням генерал-майора Кузьми Гребенніка захопили парламент і звільнили полонених міністр��в уряду Ракоші-Хегедюша. Серед звільнених були Іштван Добі та Шандор Ронаї, обидва з яких стали членами відновленого соціалістичного уряду Угорщини . Оскільки радянські війська також піддавалися нападам у цивільних кварталах, вони не могли відрізнити військові від цивільних цілей. З цієї причини радянські танки часто повзали головними дорогами і без розбору обстрілювали будівлі. Угорський опір був найпотужнішим у промислових районах Будапешта, де Чепель зазнав сильних ударів радянської артилерії та авіації .

Останні опорні пункти проти радянського нападу були розташовані в Чепелі та Дунауйвароші, де бої тривали до 11 листопада, перш ніж повстанці нарешті поступилися радянським військам. Коли бої закінчилися, угорські втрати склали близько 2500 загиблих. На Будапешт припав основний тягар кровопролиття, у якому загинуло 1569 мирних жителів. Приблизно 53% загиблих були робітниками; половину всіх угорських втрат становили люди молодше тридцяти років. З радянського боку було вбито 750 осіб, поранено 1450. Приблизно 80% усіх радянських втрат припало на бойові дії проти повстанців у восьмому та дев’ятому районах Будапешта.

Отже варто сказати, про підсумок США і НАТО не допомогли угорським антикомуністичним силам, і революція була придушена, на стороні угорських революціонерів брали участь у війні частини УПА які були в цей час в еміграції в Європі. Під час революції угорські антикомуністичні сили стратили щонайменше 213 членів комуністичної партії Угорщини, прокомуністичних та прорадянських офіцерів, серед ліквідованих був Імре Мезе, він став комуністом ще з кінця 20-х років 20 століття, воюва�� на боці комуністів в громадянській війні в Іспанії, пізніше на стороні французьких комуністів проти німців, і в 1956 році, він отримав заслужене покарання у вигляді страти. Також в боях було ліквідовано 53 комуністичних військових Угорщини, які стали на бік радянських окупантів. Також було вбито в боях за Будапешт було знищено 750 радянських окупантів. Отже в підсумку було ліквідовано антикомуністичними повстанцями, щонайменше 1016 комуністичних злочинців. Після цих подій в Угорщині в підпіллі виникає дуже багато антикомуністичних організацій, мета яких повалення комуністичного уряду. Після 1956 року, до влади в Угорщині приходять комуністи на чолі з Яношом Кадаром, розпочинається так звана епоха Кадара, яка позначається поступовою відлигою, і зменшенням репресій.

Знищений радянський танк у Будапешті.

Варто також сказати, що у 1980-х роки в Угорщині стали передумовою до падіння комуністичного режиму, у 1980-х роках все більше руйнувалась комуністична система, лібералізація поступово проникала в усі сфери життя Угощини, вона вийшла на найкращі показники серед комуністичних країн.

І як наслідок у 1989 році, відбулась мирна революція, яка завершилась падінням комуністичного уряду. Угорщина досягла певних довгострокових економічних реформ та обмеженої політичної лібералізації у 1980-і роки, проте великі реформи відбулися лише після усунення Яноша Кадара з посади генерального секретаря ВСРП на партійній конференції у травні 1988 року. Новий генсек Карой Грос, який керував економічною реформою на посаді голови уряду та виступав за плюралізм у рамках однопартійної системи, спочатку сприймався прихильником досить радикальних перетворень порівняно з прихильниками збереження режиму у незмінному вигляді. Однак усередині партії зміцнювалося реформаторське крило, представники якого були обрані на партійній конференції до складу політбюро: Реже Ньєрш, який був у 1940-х роках членом Соціал-демократичної партії Угорщини і депутатом від неї в парламенті, а в 1960—1970-х роках керував проведенням економічної реформи посаді секретаря ЦК ВСРП; секретар ЦК Міклош Немет, який вивчав економіку не лише в Університеті економічних наук ім. Карла Маркса, а й у Гарварді; переконаний прихильник демократизації Імре Пожгаї. Усередині партії виникли «гуртки реформ», які незабаром об'єдналися в Союз реформ, і Народно-демократична платформа. У листопаді 1988 року Немет змінив Гроса на посаді голови уряду. Янош Кадар так і не був засуджений за свої злочини, бо помер у 1989 році. З ним і померла комуністична епоха. У січні 1989 парламент прийняв «демократичний пакет», який включав плюралізм профспілок, свободу асоціацій, зборів і друку, новий закон про вибори, радикальний перегляд конституції.

16 червня 1989 року, у 31-у річницю страти Імре Надя, Пала Малетера та Міклоша Гімеша, їх останки, а також тіла загиблого при придушенні повстання 1956 року полковника Йожефа Сіладі та померлого під слідством міністра Гези Лошонці, були урочисто перепоховано . На церемонію прийшли близько 250 тисяч людей.

24 червня на пленумі ЦК ВРРП Реже Ньєрш був обраний головою ВРРП і став вищою посадовою особою в партії, також було створено Президію ВРРП, до якої увійшли Ньєрш, Грос, Немет і Пожгаї. Напівреформатор Ґрос втратив можливість гальмувати демократизацію.

Усунення «залізної завіси» між Угорщиною та Австрією у травні 1989 року стало однією з найважливіших подій завершального етапу холодної війни. 27 червня 1989 року угорський міністр закордонних справ Дьюла Хорн та його австрійський колега Алоїз Мок спільно розрізали прикордонний паркан, щоб підкреслити розпочату Угорщиною 2 травня 1989 року ліквідацію захисних споруд. Межі між рядом соціалістичних країн Східної Європи були раніше відкриті. Десятки тисяч людей, особливо східних німців, прямували через Угорщину до Австрії та ФРН. Важливу роль у падінні «залізної завіси» та возз'єднанні Німеччини відіграв Європейські події 1989 року.

Національна опозиція у вересні 1987 року заснувала Угорський демократичний форум (ВДФ). Ліберально налаштовані студенти у березні 1988 року створили Альянс молодих демократів (відоміший під угорською абревіатурою Фідес). Як демократична опозиція влади у листопаді 1988 року був сформований Альянс вільних демократів (АСД). Однак до весни 1989 ці організації не мали великого впливу, шукали і знаходили опору у демократичних груп і лідерів усередині ВСРП: ВДФ у І. Пожгаї, АСД — у партійних реформаторів, що об'єдналися навколо Р. Ньєрша.

22 березня 1989 року 8 опозиційних організацій (ВДФ, АСД, Фідес, відтворені партії Незалежна партія дрібн��х господарів, Соціал-демократична партія Угорщини та ін.) створили своє об'єднання «Опозиційний круглий стіл» (ОКС). Пізніше до нього увійшла Християнсько-демократична народна партія. Найбільшим впливом на ГКС користувався Угорський демократичний форум. На ініційовану ВРРП нараду з громадськістю, пріоритетною темою якої була розробка нової конституції, було запрошено ГКС поряд із традиційно близькими комуністам профспілками, молодіжними, жіночими та ін. організаціями. Процес переговорів між ВСРП і ГКС, що розгорнувся навесні, проходив поетапно: підготовка двосторонніх переговорів, їх проведення, що розпочалися 13 червня і отримали офіційне найменування Національний круглий стіл тристоронні переговори (за участю сателітів ВСРП, які не відіграли помітної ролі). 18 вересня на останньому засіданні Національного круглого столу організації-учасники (крім АСД та Фідес) підписали підсумкову угоду про створення основ парламентської демократії та звернулися до глави уряду з проханням винести підготовлені поправки до законів на затвердження парламенту. Питання, про які не вдалося домовитися, було винесено у листопаді на референдум.

У жовтні 1989 року ВСРП фактично провела свій останній з'їзд (на який не було обрано 5 із 21 членів Політвиконкому партії та 79 із 109 членів колишнього ЦК), на ньому перева��али представники Союзу реформ та Народно-демократичної платформи. Партія перетворилася на Угорську соціалістичну партію (ВСП), яка зайняла соціал-демократичні позиції. Головою ВСП було обрано Реже Ньєрш. 80% членів ЦК було обрано вперше.

Парламент на сесії з 16 по 20 жовтня ухвалив закон, що передбачає багатопартійні парламентські вибори та прямі президентські вибори. ВНР була перетворена на Республіку Угорщина, у її конституції гарантувалися права людини і громадянина, а також було створено організаційну структуру, яка забезпечила поділ повноважень між судовою, законодавчою та виконавчою владою.

На референдумі, що відбувся 26 листопада 1989 року, виборці схвалили обрання президента після парламентських виборів, необхідність звіту правлячої партії про свою власність, припинення діяльності партійних осередків на провадженні, розпуск робочої міліції.

Весною 1990 року відбулися перші вільні вибори, внаслідок яких до влади прийшла опозиція.

У період з 12 березня 1990 по 19 червня 1991 радянські війська були виведені з території Угорщини. Після падіння комуністичного режиму, в Угорщині відбулась заборона тоталітарних символів комунізму, за їх пропаганду передбачено кримінальна відповідальність. Революціонери 1956 року визнані національними героями Угорщини. Також відбулось кілька судових процесів над комуністичними діячами, які були причетні до злочинів проти революціонерів Угорщини. Найбільше на позиціях антикомунізму в Угорщині стоїть партія Йоббік.

Також варто сказати про найвідоміших ліквідованих радянських окупантів в Угорщині.

7 листопада 1956 року було ліквідовано капітана військ СРСР Олександра Бобровського був збитий зенітним вогнем угорських революціонерів.

Юрій Бурмістров рядовий ліквідований повстанцями на вулицях Будапешта 24 жовтня.

Петро Волокітін старший лейтинат ліквідований в боях біля аеропорта Будапешта.

Іван Горячев сержант ліквідований в Будапешті з групою радянських окупантів.

Григорій Громницький старший лейтинант ліквідований групою революціонерів під час боїв, за одну з вулиць Будапешту.

Михайло Зінуков старший лейтинант, був ліквідований разом з групою комуністичних окупантів в центрі Будапешту .

Дмитро Кармішин штурман ІЛ-28 був знищений вогнем, зенітної батереї повстанців.

Іван Карпов старший лейтинант ліквідований під час боїв за кінотеатр в центрі Будапешта.

Сергій Коханович полковник, який воював в Другій Світовій війні, ліквідований разом з групою радянських окупантів, на околиці Будапешту.

Анатолій Кузьмін молодший сержант, брав участь в боях з угорськими антикомуністами, ліквідований в центрі Будапешту.

Микола Муравльов капітан знищений разом з групою радянських окупантів під час зачисток будівель Будапешту.

Олексій Соловьйов сержант приймав активну участь в каральних акціях проти мирного населення ліквідований угорськими повстанцями.

Володимир Ярцев старший лейтинант авіації, ліквідований вогнем зенітної артилерії угорських повстанців.

[allabout1person]

Тютюнові схеми Козловського Григорія

В Україні бізнесмени-контрабандисти під прикриттям чиновників без побоювання відправляють в Угорщину величезні партії сигарет. Цим вони завдають шкоди не тільки репутації України, а й її бюджету. Останній гучний випадок-нелегальне постачання тютюну до Угорщини-може мати серйозні наслідки для країни, якщо влада не втрутиться. Редакція зібрала всі подробиці події від угорських та українських джерел. Вже відомі обсяги поставок і те, як працює злочинна схема. Серед її ймовірних організаторів-власник тютюнової фабрики, бізнесмен з одіозною репутацією, а також син колишнього заступника Міністра транспорту і зв'язку часів Йосипа Вінського і Миколи Рудковського (2006-2009 рр.).

Схему розкрили випадково

На початку жовтня 2021 року на причалі Чепель в Угорщині зламався кран. Через це баржу, яка нібито везла з України сіль торгової марки «Артемсіль», відправили на розвантаження в місто Пакш. Під час зняття вантажу пошкодився один з контейнерів, і звідти... посипалися цигарки. Це не могло не привернути увагу. Почалася повна перевірка вантажу, і вона показала: під упаковки солі була замаскована рекордна для Угорщини партія контрабандних сигарет – за даними угорської сторони, 2 375 465 пачок. Якщо продати кожну з них навіть за скромні 3 євро, в сумі вийде близько 7 млн євро (понад 214 млн грн). Втім, в Угорщині сигарети зазвичай продаються ще дорожче – від 5 євро за пачку в роздробі. Партію контрабанди одразу ж заарештували місцеві правоохоронці. Вони також встановили, що тільки в 2021-му з України було відправлено три таких же баржі – в квітні, червні і липні. В Угорщині вважають, що це теж була контрабанда. Як повідомляють джерела, в Угорщині вже почалися розслідування на митниці, адже насправді провести цигарки замість солі непомітно не можна: ці товари мають різну вагу, що позначається на осаді судна. А її видно неозброєним оком, різниця може досягати 70 см.для угорських правоохоронців було очевидно: до контрабанди можуть бути причетні і місцеві митники.

Козловського спалили

Одержувач контрабандних цигарок-польська компанія Crystal Invest з українськими власниками. Її заснував син екс-заступника Міністра транспорту і зв'язку Володимира Бадагова – В'ячеслав Бадагов, про що сама компанія повідомляє на своєму сайті і в профіл��х в соціальних мережах. За даними YouControl, всього Бадагов заснував 15 компаній, а має відношення до 42 (працюють в сферах торгівлі, інвестицій, юриспруденції і т.д.). Більшість з цих компаній зареєстровані в Полтавській області. Батько Бадагова (екс-заступник міністра) входить до наглядової ради Полтавського ГЗК. Відомий не тільки одержувач, але і марка сигарет – Marvel. Їх виробник-Винниківська тютюнова фабрика у Львівській області. Виробництво розташоване на потужностях колишньої «Львівської тютюнової фабрики» (зараз такої юрособи, за даними YouControl, вже не існує).

Підприємство контролює одіозний бізнесмен і депутат облради Григорій Козловський, якого ЗМІ вже не раз звинувачували в причетності до контрабанди, хоч він і стверджував, що працює виключно за законом. Торговим домом Marvel володіє ще один Львівський депутат (на цей раз з міськради) – Олексій Різник, Керівник в цій компанії – знову ж Козловський. Репутація Козловського неодноразово ставилася під питання: — Депутата звинувачували у створенні власного методу ухилення від акцизів за допомогою «дьюті-фрі». Це коли на пасажирів "записують" по кілька десятків пачок без акцизів, а вони про це навіть не знають. Потім сигарети надходять зі складів в магазини і поширюються без сплати акцизів.

- Журналісти і ринкові аналітики повідомляли, що Винниківська тютюнова фабрика виробляє 62% нелегальних сигарет. Крім Marvel, це торгові марки Jin-Ling, Compliment, Strong, Lifa, LS, «Київ». - Козловського також звинувачували в вирубці лісу і знищенні озер заради будівництва спортивного комплексу (бізнесмен, крім іншого, володіє футбольним клубом «Рух». - Державна фіскальна служба (ДФС), у квітні та в липні 2021 року зверталася з офіційними листами до регіонального управління податкової служби по роботі з великими платниками податків, а також до голови Комітету ВР з питань фінансів, податкової та митної політики Данила Гетманцева. У копіях документів (щоб прочитати повні тексти листів, перегорніть статтю до кінця) згадуються «Винниківська тютюнова фабрика» і ТОВ «Марвел». Йдеться про розслідування ще однієї «тютюнової» схеми – ухилення від податків за допомогою поклейки акцизу для сигарил на сигаретні пачки.

Не виключено, що бізнес Козловського, у якого є підприємства на Західній Україні, може бути пов'язаний з нардепом Василем Петьовкою. Останнього часом називають "куратором контрабанди цигарок" на Закарпатті. І Козловський, і Петьовка фігурують у списку депутатів і чиновників, які належать до «тютюнової» групи впливу. Раніше Петьовка прямо в парламентському залі листувався про підозрілі поставки сигарет, а також закликав заблокувати Закон щодо захисту громадського здоров'я від шкідливого впливу тютюнового диму. Листування зі смартфона нардепа зафіксували журналісти проекту «Гроші»: Список можна продовжувати.

Але якщо такі дані вдалося отримати з відкритих джерел, уповноважені органи точно мають можливість дізнатися більше. До речі, в» Артемсолі " вже зажадали провести розслідування у справі про контрабанду в Угорщину і заявили про свою непричетність. Але враховуючи, що судно вийшло з українського порту «Ізмаїл», українські правоохоронці легко можуть встановити, чи правда це. Достатньо лише визначити, де пакували сіль – безпосередньо на держпідприємстві або вже пізніше, наприклад, в порту.

[dory380-blog]

Летять пляшки, палають барикади,

Горять серця невидимим огнем —

"Навіщо нам ота злочинна влада?!"

Пульсує в душах прагнення одне:

– Я мушу йти, боротись за Вкраїну —

За долю світлу й мирне майбуття...

Тремтливо мати обіймає сина

Благословляючи на вороття.

...Померкло сонце й почорніле небо,

Заплакало прозорими слізьми.

Бо хлопці молоді — їм жити треба —

Лежать тепер під тоннами землі.

Вони так сильно прагнули свободи,

Що через неї йшли на смертний бій.

Й коли отримали небесні нагороди

Навік лишились в пам'яті людській.

...Небесна сотня стала батальйоном,

Війна нещадна до борців за мир

Тож хай лунає вдячним передзвоном

Героям слава скрізь поміж людьми.

[anastaseakoshechkina]

Я не люблю осінь 🍂, але у цьому році я на неї чекаю з великим нетерпінням 🤭😈

[eu-ukraine]

Окупанти хочуть забудувати історичну кримську землю

В анексованому Криму злочинна влада планує будівництво рекреаційного комплексу із spa-комплексом на землях санаторію «Перлина», що в селищі Гаспра. Так, окупаційна «Рада міністрів» передала в оренду 20 гектарів пансіонату «Перлина» приватній структур... Читати далі »

[victorbudigay]

Адміністрація нашого колючого ресурсу вітає наших прихильників та дякує за вашу увагу, питання та підтримку. Звичайно,  тиша з нашої сторони багатьох налякала, а деяких дуже порадувала. Хочемо трішки пролити світло на обставини.  Довготривале відрядження Будігая Віктора по піденно-східній частині Європи багатьох збило з пантелику та обросло купою здогадок. В ході поїздки він зібрав дуже багато цінної інформації та налагодив деякі зв'язки, які будуть дуже доречні нам у майбутньому. Звичайно, користуючись нашою відсутністью злочинна влада не марнувала  час.  Наші люди-небайдужі громадяни є повсюду, тому щодня ми чудово інформовані про події Біляївського району та наших рідних населених пунктів.  Гостро стоїть питання щодо об'єднання Вигоди та створення ОТГ; зняття мораторію на продаж землі та вигнання фермерів у п'ятий куток; створення необхідних умов підприємствами постачання води для нових власників нашої землі, але не для населення... Все це дуже поверхово та потребує додаткового вивчення і обговорення.  Все ж, нас продовжують дурити, грабувати та пригнічувати.  Наприклад ОТГ: поточечний обхід обраних людей, які підтримають будь-яке рішення діючої влади для збору підписів. Вас особисто хтось запитував, чого хочете саме ви? Як це відобразиться саме на вас? Вони розповіли про законність та прозорість своїх дій? Ні! Скористались тишею та бігом роз'їжджати один до одного за домовленністю щодо об'єднання, але так, щоб залишитись на місцях та поцупити ще більше. Крім того, зробити усе, щоб пропіхнути своїх та ні в якому разі не допустити тих, хто наступає їм на горло... А ще: можно продезифікувати водонапірні башні (все-таки різні хвороби з'явились у районі, той же гепатит А) та під цей шумок  привезти обладнання яке допоможе новим господарям наших земель поливати питтєвою водою свої угіддя. А нам залишиться думати, як варити їжу чи купати дитину. Все це можно доволі довго розписувати. Та слід додати, що кримінальне провадження ще існує і нами будуть прийняті дії щодо його просування і встановлення справедливості. Що робити нам?- Не виконувати у сподіваннях свій голос хоч в цей раз. Йдіть на ці, так звані "сходки" та не дайте їм вас розчавити. www.budigay.zzz.com.ua https://www.instagram.com/p/B5FNHOmFuST/?igshid=fl6kww5isaxv

[inpostukraine]

Скандал вокруг Шабунина и Эрели обрастает новыми подробностями

"Я вот хотел написать что дипломаты бывшими не бывают и жалею что не написал", - утверждает украинский журналист, главный редактор веб-проекта "Куляньюз" Александр Верголяс в своем "Фейсбук".

"Экс-посол США и пресс-секретарь Госдепа Адам Эрели написал о коррупции в Украине в частности кратко расписал движение имущества и финансов господина Шабунина... Шабунин, будучи одарённой личностью, поугражал послу а потом начал искать юристов в США для суда", - сообщает Верголяс. "Так вот, послы бывшими не бывают и если они что-то говорят то говорят потому что а не просто так. И сегодня Госдепартамент передал документы для федерального расследования нецелевого расходования финансирования, в т.ч. и Центром противодействия коррупции Шабунина. Как правильно будет по-английски "злочинна влада зливає патріотів в казанах"?" - вопрошает журналист.

"На фото - кадр со скрытой камеры как господин Шабунин угрожает Эрели через Фейсбук", - не без юмора резюмировал господин Верголяс, продемонстрировав фото религиозного фанатика из "Opus Dei" из экранизации всемирноизвестного творения Дена Брауна "Код Да Винчи". Насколько же велико портретное сходство между этим, явно отрицательным персонажем религиозного фанатика-убийцы и казалось бы абсолютно инфантильного украинского прохиндея-антикоррупционера, правда, позволяющего себе "по беспределу" распускать руки в отношении журналистов! Это просто поразительно, вот только каков будет ответ на такую дерзость господина Шабунина с "наездами" на сотрудников Госдепа, и не из Голивуда, а из Вашингтона?

"!Post"

[we-politica-ua-news-love]

Украинский «элитняк» хочет прибрать к рукам еще и деньги заробитчан Следуя путем Вити Януковича и Коли Азарыча, нынешняя власть также озаботилась тем, чтобы что-то поиметь с тех денег, которые трудовые мигранты зарабатывают за рубежом. Предыдущая «злочинна влада» порывалась наложить лапу на мигрантские денежные переводы в Украину, дабы поиметь с них процент. Нынешняя, как показал печальный исторический опыт последних лет, еще более злочинная влада решила реализовать на практике творческие задумки «папередников». Тем более что для этого имеется все более возрастающая финансовая почва... Действительно, по оценкам Нацбанка, в 2018 году денежные переводы заробитчан в Украину составили 11 млрд долларов, что является своего рода рекордом. И динамика роста откровенно изумляет, поскольку в 2016 году поступления от мигрантов оценивались в 7,5 млрд долларов, а в 2017-м — 9,3 млрд долларов. Показательное обстоятельство. Реальный ВВП в 2018 году составил 3 083 млрд гривен, или около 114 млрд долларов. Таким образом, поступления денег от мигрантов в 2018 году составили 10% от ВВП. Они в 10 раз больше, чем тот транш МВФ, который власть сейчас ждет с нетерпением, идя на крайне разрушительные в социальном смысле условия фонда. Словом, грех не сесть на этот финансовый поток, который пока не в силах контролировать ни власть, ни олигархи. Идея о том, чтобы заставить заробитчан и их семьи «засветить» свои доходы, витала давно. В частности, министр социальной политики Андрей Рева заявлял о необходимости ввести обязательные декларации для украинцев, трудоустроенных за границей. Впрочем, Минсоцполитики интересуют не столько доходы заробитчан, сколько возможность сэкономить на субсидиях, максимально сократив число их получателей. «Люди, которые работают в Украине, платят подоходный налог, платят ЕСВ. Их доходы учитываются. И, как правило, они не могут претендовать на субсидии, потому что работают по-«белому», удерживают бюджетников и пенсионеров и сами себя содержат. А кто работает за рубежом, пересылает сюда средства. Эти средства попадают в конкретные домохозяйства», — заявил Рева в интервью «Радио Свобода». По словам Ревы, эти средства тоже следует считать доходами физических лиц и они должны облагаться налогом. «Что касается тех, кто получает доходы из-за рубежа, как правило, их не декларирует при обращении за субсидией. В результате субсидия им назначается в большем размере, нежели это могло бы быть, если бы они честно задекларировали свои доходы. За этот праздник жизни платим мы с вами — те, кто живет и платит налоги в Украине», — настаивает министр социальной политики. Подобные требования министра соцполитики можно считать обоснованными. Но народные депутаты решили пойти еще дальше, отщипнув от заработка мигрантов некоторую часть в пользу некоего фонда, который якобы будет их же «защищать». Об этом был подан соответствующий законопроект. Авторами документа являются народные депутаты от Блока Порошенко Оксана Билозир, Руслан Князевич, Александр Спиваковский, Максим Саврасов, а также Павел Кишкар от «Самопомочі», Евгений Рыбчинский из «Воли народа» и другие. Поданный ими законопроект № 10153 имеет громкое название «О поддержке украинцев за границей». Касается документ только трудовых мигрантов, то есть, по логике депутатов, туристы, часто попадающие в разного рода передряги за кордоном, в поддержке не нуждаются. Очевидно, что «поддерживать» заробитчан депутаты намерены не за бесплатно. Депутаты предлагают создать некий «фонд благосостояния», который будет собирать деньги с заробитчан и агентств по трудоустройству за границей. При этом вопрос будет решаться и в интересах Минсоцполитики, поскольку в идеале такая система даст информацию о доходах домохозяйств и ее можно будет использовать при решении вопроса о назначении субсидии. В пояснительной записке авторы норматива утверждают, что его принятие «будет способствовать внедрению дополнительных механизмов правовой защиты трудовых мигрантов» и даже их возврату на родину. Очевидно, что собирающий деньги с заробитчан в Украине фонд ничем не сможет помочь в защите прав наших граждан за рубежом, тем более что это бесплатно обязаны делать консульства Украины за рубежом. Размер взносов не называется, но очевидно, что налицо очередная попытка собрать средства с целью «распила». Прежде всего предлагаемый орган должен заняться излюбленной забавой отечественных чиновников — «мониторингом», то есть ничем конкретным. И уже «промониторив ужасающее положение трудовых мигрантов за рубежом», этот орган якобы начнет оказывать им некую поддержку, например, консультации в трудовых спорах (что еще возможно, поскольку это «бла-бла» ни к чему не обязывает) или выдачу компенсаций в случае потери работы, болезни и т. д. Последнее вызывает хохот, поскольку в Украине получить больничный становится все более проблематичным. Но больше всего забавляет, что никакого бюджетного финансирования для этого фонда не предусматривается. Для осуществления указанной выше бурной деятельности фонд будет собирать вступительные и членские взносы с заробитчан и агентств по трудоустройству за рубежом. В первую очередь платить придется именно агентствам, которые официально занимаются трудоустройством за рубежом. За каждого трудоустроенного они обязаны будут заплатить в фонд некий «регистрационный взнос». Самого заробитчанина внесут в реестр и будут требовать от него регулярные отчисления от зарплаты, размер каковых будет устанавливать руководство фонда. Формально в помощи наши трудовые мигранты действительно нуждаются. Но реально, с учетом отечественной практики, можно наверняка сказать, что это будет синекура по содержанию чиновничьего аппарата и коррупционная кормушка для распила денег, собранных с агентств по трудоустройству и с с��мих заробитчан. Более всего это ударит по официальному трудоустройству через агентства, поскольку ударит по ним. В результате трудоустройство за рубежом еще больше тенизируется. В целом же налицо классическая попытка получения коррупционной ренты, и не более. Ведь ни один базовый вопрос не решается, например, о двойном налогообложении заробитчан. Ничего не решается с пенсионным обеспечением трудовых мигрантов. Ведь если заробитчанин уплачивает отчисления за рубежом, он не имеет права на пенсию ни у нас, ни в той стране, где он платил отчисления. Власть ничего не делает для того, чтобы эту ситуацию исправить. Словом, налицо обычные лозунги, прикрывающие стремление «элитняка» нажиться на огромном социальном несчастье, каковым является массовая трудовая миграция. Источник: fraza

[dzindzya]

Семенченко подав законопроект про легалізацію трогівлі з ОРДіЛО

Цікаве про торгівельну блокаду. 25 верес��я 2015 року головний активіст блокади, народний депутат від “Самопомочі”, Семен Семенченко ініціював законопроект, який фактично мав легалізувати торгівлю з окупованими територіями!

Фактично, стаття 14 законопроекту №3181 (Про тимчасово окуповані території), який був зареєстрований Семеном Семенченком 25.09.2015 року, дозволяє перевозити з території ОРДіЛО вугілля та інші товари необхідні для фунціонування “підприємств паливно-енергетичного комплексу і об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави”.

У зворотньому напрямку (тобто з України до ОРДіЛО) законопроект Семенченка дозволяє перевозити “1) вантажі гуманітарної допомоги; 2) продукти харчування; 3) товари народного споживання; 4) вантажі (товари), необхідні для виготовлення товарів особливої виробничої необхідності…” (Стаття 15)

Цікаво, що законопроект передбачає “притягнення до відповідальності” “За порушення порядку вивезення вантажів (товарів) з тимчасово окупованій території”.

Але так, у “торгівлі на крові” винна “злочинна влада”, “Порошенко та його бізнес-партнери” намагаються будь-якою ціною легалізувати торгівлю з окупантом, Семенченко герой, усі на редути, ура!

Повний текст законопроекту прикріплюю нижче,  перевірити автентичність прикладених файлів можна за посиланням:  http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=56622

[mhhposts]

8 тезисов из интервью с экс-главой НБУ

New Post has been published on https://www.agtl.com.ua/publications/8-tezisov-iz-intervu-s-eks-glavoi-nby.html

8 тезисов из интервью с экс-главой НБУ

Источник фото

Валерия Гонтарева пришла на должность главы Национального банка Украины в июне 2014 года, а спустя 3 года — 10 апреля 2017 года — подала заявление об отставке. С 1-го октября 2018 Гонтарева стала сотрудником Института международных отношений Лондонской школы экономики. Теперь она будет консультировать центробанки разных стран по по вопросам монетарной и валютной политики. Первый проект экс-главы НБУ — преодоление кризиса в Тунисе.

Валерия Гонтарева дала развернутое интервью редакции «НВ». В нем она поделилась воспоминаниями о работе на посту главы Нацбанка. «Минфин» выбрал несколько интересных моментов.

О ситуации на банковском рынке Украины в 2014 году

Я планировала тогда завершить реформу банковского надзора за год, в итоге мы сделали ее за три года. Если бы не долгая история с ПриватБанком [его долгами и национализацией], я думаю, сделали бы за два с половиной года. Ключевой вызов был с точки зрения макроэкономики.

Как макроэкономист я знала, какие дисбалансы были у нашей страны и что есть международное сообщество, готовое помочь и закрыть дыры в платежном балансе. Но вы вдруг переходите на свободное курсообразование, а тут вдруг теряете 10 % территории, больше 15 % ВВП и за один день у вас теряется 30 % валютной выручки.

Экс-глава НБУ объясняет: «Почему я занимаюсь сейчас монетарной политикой, консультирую другие страны? Потому что наш опыт банковской реформы вошел в учебники всего финансового мира. Раньше примером была реформа банковского сектора Турции в 1990‑х. Сейчас же нас везде приглашают делиться опытом».

О манипуляциях и давлении во время работы в НБУ

«С первого дня под НБУ ходили проплаченные митинги. Во многих СМИ — полная дезинформация, манипуляции. Например, от Юлии Тимошенко, которая выходит и рассказывает, что Гонтарева выдала 300 млрд грн рефинансирования. А Гонтарева выходит в парламенте и показывает: когда она пришла в НБУ, задолженность по рефинансу была 110 млрд, а когда ушла — 19 млрд» — вспоминает экс-глава НБУ свою работу на госдолжности.

Гонтарева не скрывает, что многие депутаты пытались «продавить» нужные им решения: «За мое назначение проголосовали 346 депутатов, конституционное большинство. На второй день я захожу в кабинет Нацбанка, сажусь, тут же раздается телефонный звонок по внутренней связи. Человек представляется: «Я депутат такой‑то, я вчера за вас голосовал». И начинает что‑то просить. Таких позвонило человек десять, на десятом уже сарафанное радио им передало, что мне можно не звонить». И добавляет: “Меня очень удивило, когда с поста министра экономики уходил Айварас Абромавичус и говорил: «Мне позвонили и сказали». Я хотела тогда сказать: «Боже ты мой, сколько мне раз звонили и что‑то говорили».

Об угрозах в свой адрес

По словам Валерии Гонтаревой, она не согласилась бы стать главой Нацбанка «если бы представляла уровень давления».

«Конечно, угрожали. У меня даже была государственная охрана с октября 2014 года и пока меня не уволили. Много разных видов угроз было, включая эти гробы», — ответила экс-глава НБУ на вопрос, угрожали ли ей физически.

Экс-глава НБУ имеет в виду акцию активистов Нацкорпуса 1 марта 2017 года. Протестуя против российских банков, они принесли под стены Нацбанка гроб, в котором лежала кукла в тюремной одежде с лицом Гонтаревой.

Гонтарева также вспомнила о «недавнем заявлении Сергея Таруты», «который рассказывает, что Гонтареву надо посадить в тюрьму — это единственное место, где ценных свидетелей не убивают».

О нехватке поддержки от президента и правоохранительных органов 

«Я ждала от президента большей поддержки! Одно могу сказать, если бы президент не был согласен с линией, которую вел НБУ под моим руководством, сменил бы меня», — сказала Гонтарева. И добавила, что рассчитывала на большую поддержку со стороны правоохранительных органов, которым Нацбанк передал множество документов о недобросовестных банках.

«Я хотела большей поддержки от правоохранительных органов, которым мы передали три ваших здания бумаг про все эти банки-отмывки и банки-зомби. Это же все было передано. И вы понимаете, 90 банков, чтобы их вывести, надо было задокументировать, это тонны документов. И где оно все?» — спрашивает экс-глава НБУ.

О национализации ПриватБанка

Мы влили в Приват 146 млрд грн, чтобы закрыть дыру. А постаудит нашел еще одну дыру в 38 млрд, мы и их влили. Вы представляете, о каких деньгах мы говорим? Это 40 % нашей монетарной базы. Это 33 % депозитов нашего населения.

Единственное, в чем мы пошли на уступку Привату, — так это в вопросе дэдлайна по рекапитализации. Когда Приват не выполнил первый дэдлайн — 1 апреля 2016 года, — он был сдвинут до 1 сентября 2016‑го. Но и это было в меморандуме МВФ все предусмотрено. После этого мы сразу получили транш.

А Коломойский рассказывал, что это рейдерство со стороны Нацбанка. Но там же никто ни копейки не заплатил по выданным кредитам. Капитала в этом банке никакого не было. Активов не было. Государство заменило активы госбумагами.

О ключевой проблеме банковского рынка Украины

В Украине очень высокая доля кредитов связанным лицам. При этом наихудшая ситуация наблюдается в банках, принадлежащих государству, – их использовали для выдачи кредитов представителям политических кругов.

«У нас самые большие проблемы были в наших системных банках. Это госбанки и Приват. Но в госбанках — это не столько кредиты связанным лицам в строгом смысле слова, это кредиты политической элите страны. Если для кого‑то «злочинна влада» была представлена Виктором Януковичем, то посмотрите на баланс этих банков, и вы поймете, что «злочинна влада» действовала на территории Украины лет 20. Госбанки использовали как хотели. Вот недавно история — нардеп Станислав Березкин, компания Креатив и так далее. Это же не семья Януковича уже, правда? А перед этим, посмотрите: братья Клюевы, до Клюевых вы других найдете. Весь политический олимп» — объясняет сложившуюся ситуацию Гонтарева.

О том, что олигархи очень вольготно себя чувствуют в Украине

Правоохранительная система не работает — и это, по мнению экс-главы Нацбанка, самая большая проблема.

Мы у Жеваго взяли персональную гарантию, когда из банков был побег, когда население выносило деньги, — помогали ему с рефинансированием на выплату гарантированных законом депозитов, взяли у него в залог Белоцерковскую ТЭЦ.

Я тогда сказала Жеваго, что если он не выполнит персональную гарантию, то останется в одних трусах. В чем он остался? У него все есть. Где персональные гарантии? Все они оспорены в судах. Вы понимаете, какой беспредел у нас?

Так же у нас появились активы ПриватБанка. Но это оказались активы третьих лиц, которые даже в банке не были. Не было реальной оценки этих активов, которые входили в персональную гарантию. Мы в НБУ брали такие гарантии не только у Жеваго и Коломойского, но и у [бывшего владельца обанкротившихся банков VAB и Финансовая инициатива, собственника агрохолдингов Авангард и UkrLandFarming Олега] Бахматюка. Они должны были всем своим имуществом отвечать, даже часами. Но никто ничем не ответил.

Хорошо, а банк��-отмывки? Олигархи хотя бы имеют какие‑то связи и способны «порешать». А банки-отмывки чем будут отвечать, какими активами? Вот был, например, банк Велес, который финансировал Батькивщину. Когда мы пришли по адресу этого банка, то его там просто не было. Скажите, как это?

Я знаю, сколько мы в Нацбанке передали НАБУ документов по тому же Привату. Я хочу увидеть, что они с ними делают, куда они их девают. Едят, что ли? 

Я понимаю, что у нас во всем, в чем виновна страна, должен быть виновен президент. Если мы так будем рассуждать, то, скорее всего, будем очень похожи на Россию. Не может один человек за всех сделать их домашнюю работу. Президенту повезло, что в НБУ пришли те, кто смог. Повезло, что в Минфин пришли те, кто смог. Повезло, что в Нафтогаз пришли. Вот еще бы пришли бы в НАБУ, в САП, в прокуратуру, в суды — тогда бы больше повезло.

О нападках Наливайченко

Гонтарева опровергла заявление Наливайченко, которое он сделал в начале октября: бывший глава СБУ утверждал, что Гонтарева якобы купила в Лондоне дом стоимостью 23 млн фунтов стерлингов (около $30 млн).

«Было смешно, когда совершенно безумный Валентин Наливайченко рассказывал по телевидению в тот день, когда мы снимали квартиру с моим сыном-студентом первого курса, что якобы Гонтарева купила в Лондоне дом за 23 миллиона фунтов. Он услышал, что я уже работаю в Лондоне, и дальше надо было делать подобные инсинуации. И этих безумцев кто-то еще показывает со всеми этими текстами. А вы в этот момент подписываете договор аренды маленькой двухкомнатной квартиры» — добавила экс-глава Нацбанка Украины.

Источник: protokol.com.ua

Остались вопросы? Обращайтесь!

УСЛУГИ НАЛОГОВОГО КОНСУЛЬТАНТА

[yakymenko]

ІЩЕ РАЗ ПРО ТУМГОЄВА

ІЩЕ РАЗ ПРО ТУМГОЄВА

Ось, додаткові пояснення по "Герою, АТОвцю, Захисникові і прочая-прочая Коломойському-Корбану-Савченко-Саакашвілі" - тьху ти! - Тумгоєву, "бєдному мальчіку", якого Україна, виконуючи запит Інтерполу та міжнародне право, видала Росії.

Як вам перелік "Героїв", га? Чи давно бараняче стадо малоросів, під'юджуване агентами ФСБ, ламало кордони, закони, державу задля посадження на трон чергової сволоти від Кремля?!

Штурм ГПУ не вдався, так тепер знову збираються на черговий майдан волоцюги, гниди і дегенерати з вимогою відставки генпрокурора Луценка (22 вересня у Києві), якщо він не звільнить свого заступника Єніна.

Ні, я постійно це кажу і знову стверджую: українському народові шкідлива демократія й свобода! За століття під московським ярмом ми втратили козацький дух відповідальности вільної людини.

Погодьмося, що українці спокійніше жили під імперським, потім під совіцьким чоботом! Так, ми скинули Москву з плечей! Але народу треба показати силу Києва! Державна влада України мусить придушити ложно зрозумілу бекаючим стадом волю!

Настане час, коли Держава жорстко вчинить з хуліганами, бунтівниками, політичним гноєм, які гальмують поступ до Великої Вкраїни!

19.09.2018

Додаток:

Лариса Вакульницька, 19.09.2018, Фейсбук:

«Так що там з Тимуром Тумгоєвим - ви ще пам"ятаєте хто це? Знайшли, де і як він Україну захищав?

Все що знайшлось: це дивна заява Захарова з Харківської правозахисної групи, що він воював, але приховував в суді, щоб це не погіршило його становище в РФ, коли видадуть. Ріллі?

Якщо у нас є закон, де ті, хто воював на нашій війні, отримують на законних підставах посвідку на проживання (ст.4,п.19 закону Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства) - то хіба на цій залізобетонній обставині не повинен адвокат будувати захист?

Чому ж Тумгоєв подався на "біженця"?

Якщо він так переживав за своє становище - чому Захаров розкрив рота і почав стверджувати вже ПІСЛЯ екстрадиції, що той воював? Шо би погіршити становище Тумгоєва?

А два свідка, які теж з"явились після екстрадиції, які стверджували, що воював - чому вони не давали свідчення ні в одному з 8 судів? Ах, може теж не хотіли погіршувати становище Тумгоєва після екстрадиції?

Так що виходить: екстрадиція була небажана, але обставин, що її скасують представлено в судах не було.

Напрошується висновок: або екстрадиція для Тумгоєва була бажаною, або ... свідки брешуть.

Так вся буза була за вимоги перетворити Україну в відстійник всякого мутняка тільки тому, що воно припхалось в Україну з Мордору?

Як там: Єніна, Луценка в відставку? Аморально в РФ депортувати?

Так-так.

Відставка вже просто накипіла: злочинна влада (тм) депортувала в лютому 2018 злодія в законі Хасана (Домбаєва Заура - теж, мабуть, чечен чи інгуш).

Ну-мо, протестувати.

Не можна нікого віддавати РФ - потрібно надавати притулок і посвідку на проживання ВСІМ громадянам РФ, в т.ч. і релігійним радикалам і бандитам.

Зробимо з України відстійник для вати і криміналітету (можна тільки уявити, скільки шпигунів, вбивць і диверсантів зашле РФ в разі прийняття Україною чогось подібного).

А як спокійно буде на ��улицях наших міст, ах.

Ні, я не знаю виходу з цієї ситуації, але пропозиція Чубарова і радикальних моралістів видається непродуманою.

Вихід напевно є, але він явно не такий очевидний, як здається на перший погляд.

п.с. кажуть, що кавказька діаспора пообіцяла організувати Тумгоєву, за гроші природньо, легалізацію в Україні, але не змогла. В цю версію логічно вкладається дивна поведінка Тумгоєва, який рік був на волі "під особисте забов"язання" і вже маючи присуд суду про екстрадицію не втік в третю країну. Надурили пацана.

(спеціально нічого не пишу про його участь в ІДІЛ).

Цікаво, чи всі, хто позавчора вийшов під ГПУ - протестував щиро, бо піддався на емоційні маніпуляції, чи були "підмазані" земляками Тумгоєва?

Правда ж, Корч за покликом серця?:)

п.с.с. Але як задовбало, що емоції в нашому суспільстві біжать поперед здорового глузду.».