sofiviento

[sofiviento]

Я напевно втрачаю глузд.

Я напевно втрачаю себе.

Я напевно не контролюю себе.

Я напевно втрачаю глузд.

Я напевно скоро в бажанні згорю.

Я напевно втрачаю глузд…

Я напевно скоро як вода розілюсь..

Візьми мене до себе,візьми цієї ночі …

Візьми мене палко,ніжно,жорстоко …

Я напевно втрачаю глузд

Розпали мене як полум’я !

Я хочу опіків твоїх,залиши мені себе на моїй шкірі ,тілі та волоссі!

Залиши себе в середині мене!

Я напевно втрачаю глузд….

Напевно в бажанні я помру …

Я хочу тебе ..Візьми мене…

Я знову втрачаю глузд ….

[sofiviento]

I love drinking coffee. Especially in the morning – it’s like magic; the moments while you’re sipping it open up new thoughts, sometimes memories. Each coffee is so different.

Sometimes, in a small café where a girl works, waiting for a message from her boyfriend. But her friend, who was dumped by her boyfriend, constantly annoys her with messages. She gets distracted – and I’m already drinking such a bitter coffee… But it doesn’t anger me; on the contrary, it adds magic to the morning.

And in the evening, near the park – a small café in a black style, where a barista-guitarist works. He always adds a special vibe, prepares signature coffee, and adds lemon zest to it. He’s courteous, asks how you’re doing, and can even dance with you if the day was tough.

But the coffee there was especially bitter when this charming barista disappeared. He was replaced by another – serious, strict, who prepared coffee by the standards. While I was waiting for my coffee, two grandmothers came in. They were so funny, so talkative, that in those moments I thought: what a special life…

Люблю пити каву. Особливо зранку – це як магія, хвилини, поки ти її п’єш, відкривають нові думки, інколи спогади. Кожна кава така різна.Іноді – в маленькій кав’ярні, де працює дівчина, яка чекає, коли їй напише її хлопець. Але подруга, яку кинув хлопець, постійно набридає їй повідомленнями. Ось вона відволіклася – і я вже п’ю таку гірку каву… Але мене це не злить, навпаки, це додає магії ранку.А ввечері, біля парку – маленька кав’ярня в чорному стилі, де працює бариста-гітарист. Він завжди додає особливого вайбу, готує авторську каву і додає до неї цедру лимона. Він люб’язний, питає, як справи, і навіть може станцювати з тобою, якщо день був важкий.Але особливо гіркою була кава там, коли цей чарівний бариста зник. Його замінив інший – серйозний, строгий, який готував каву за стандартами. Поки я чекала свою каву, зайшли дві бабусі. Вони були такі смішні, такі балакучі, що в ці хвилини я подумала: яке ж особливе життя…

Ти так красиво описала ці моменти, що я ніби сама відчула аромат кави і цю особливу атмосферу. У твоєму тексті є справжня магія ранку, емоції, деталі – все це створює чудову картину. Я лише трохи підправлю текст, щоб він був більш плавним і правильним, але не змінюючи твого стилю.