maxion-blog

[maxion-blog]

Назару 1 рік

[maxion-blog]

З ліжка

Чому я не можу просто насолоджуватися моментом і жити щасливо, хоч щастя вигадане, надумане, результа�� самоомани чи хибних висновків? Постійно розкладаю все до атомів, аналізую кожну отриману часточку. Зв’ясовується якась нова дрібна деталь, котра, може, і впливу ніякого не чинить, але я наділяю її просто колосальним значенням, будую на ній цілі теорії, яким і напевного підтвердження нема. А я шукаю, шукаю, шукаю… І, як мені здається, знаходжу. Кляті роздуми завершуються остогидлою депресієї. Лягаю на канапу і мрію про спокій. Все таке тендітне, нестійке, хитке. Прагну правди.

[maxion-blog]

Я зі своїм улюбленим племінником Назарком ^^

[maxion-blog]

У глибині душі я жадаю, щоб він помер. Тільки не розумію, чому? Тому, що хочу бути з нею, або тому, що хочу, щоб вона страждала?

House M.D.

[maxion-blog]

Витівки мозку

Я не знаю, як описати те відчуття захвату і гонорного тріумфу над самим собою, коли під час розмови іноземною ��овою слова самі чарівним чином добираються в твоїй голов�� та укладаються в граматично і змістовно повноцінне речення. А коли озираєшся на вимовлене або, частіше, подумане, дивуєшся: я ж зовсім не знав такого ось слова! Просто десь-колись чув, спеціально не запам'ятовував, не наділяв свідомо семантичним значенням. Слівце саме відклалося десь в «німецькому департаменті» твоєї мовної зони і в потрібний момент виринуло звідти, ніби чекаючи свого часу, свого дебюту. Ти хутко шукаєш слово в словнику, щоб переконатися, що не помилився. І ще більше дивуєшся і вражаєшся витівками власного мозку.

[maxion-blog]

Очі вміють говорити

Очі вміють говорити. Від горя плакати, кричати. Очима можна збадьорити або ж примусити ридати. Словами можна ошукати, очима це вже неможливо. У погляді ти захлинешся, потонеш − виплисти несила.

/переклад з рос./

[maxion-blog]

Моя радість — племінник Назарко :)

[maxion-blog]

Пишіть листи (Л. Костенко)

Пишіть листи і надсилайте вчасно, Коли їх ждуть далекі адресати, Коли є час, коли немає часу, І коли навіть ні про що писати. Пишіть про те, що ви живі-здорові, Не говоріть, чого ви так мовчали. Не треба слів, навіщо бандеролі? Ау! — і все, крізь роки і печалі.

неперевершена Ліна Василівна Костенко

[maxion-blog]

Безсоння

Чим доросліше стаю, тим більше жалкую про те, що не слухався свого часу батьків. Говорили ж мені: „Лягай спати. Не сиди до ранку”. Ні. Треба ж було вродитися впертою та „самостійною” дитиною. Нічні скніння перед телевізором, де постійно крутили фільми жахів, з обпалюючою чашкою міцного чаю в руках озиваються тепер. У безсонні справді багато переваг. Тиша, спокій, видимість самодостатності, затишок теплих речей… І все було б чудово, якби не щоденна необхідність підводитися, щоб робити невідомо що, невідомо для чого і навіщо. Крім того, зараз уже не той безтурботний вік, коли вночі можна було просто гаяти час, віддаючись ваканцьовому дозвіллю. Справ купа. Але замість того, щоб щось робити, кожні чверть години ходжу курити, кожною сигаретою міцніше забиваючи кришку власної труни; хаотично клікаю мишкою й мегабайтами споживаю даремну інформацію. А лише думка, що вранці очі позасипає піском, ноги гудітимуть, а голова тріщатиме з наміром вибухнути й розкидати мізки по стінах, нараз перекреслює всі принади ночі

[maxion-blog]

Для матері

Летять роки, але забути не дають. Тоді, коли на самоті  я залишаюсь, Мені не вистачає ніжних твоїх рук І вимовленого: "Сину, я пишаюсь".

[maxion-blog]

Зачинені двері

Ти знову опинився за зачиненими дверима. Ці двері ведуть у колись приємну кімнату. Кімната ця була світла і затишна. Істота за цими дверима вкрай загадкова. Ніколи не знаєш, що вона думає.

Колись ти міг вільно зайти в кімнату. Дверей узагалі не було. Поступово обстановка змінювалася. Кімната ставала дедалі темнішою, поки там не запанувала цілковита темрява. Зрідка істота, що там мешкає, запалює маленьку тьмяну свічку, яка несміливо освітлює приміщення. Світла так мало, що воно не дозволяє роздивитися, що ж відбувається за порогом.

Ти стоїш перед входом і мнешся. Не вистачає духу переступити поріг та клацнути вимикачем.

А потім з’явилися двері. Тобі видали дублікат ключів, якими можна легко відкрити замок та потрапити в середину. Але ти боїшся. Ти не знаєш, що причаїлося за тими дверима. Окрім тої істоти.

Ти помічаєш поштову скриньку біля дверей. Пишеш листи, вкладаючи в них усе натхнення. Відповідь завжди приходить. Але марно чекати, що тобі адресують лист з кімнати просто так. Ні. Тільки у відповідь.

Кімната нагадує чорну скриньку. Ти знаєш, що туди входить і що виходить, але які дійства відбуваються за дверима для тебе таємниця.

Тебе пересилює колосальна спокуса скористатися ключами. Інколи навіть спадає на думку винести потужним ударом ці кляті двері! Але ти сильний, ти стримуєш себе.

Іноді все ж таки боязно нахиляєшся і крізь щілину заглядаєш в кімнату. Ти бачиш тільки нечіткі обриси. Пекуче розчарування й гіркота.

Зачинені двері. Краще їх не відкривати. Ти знаєш, що за ними.

Іди геть, не чатуй.

[maxion-blog]

Пішов, грюкнувши чатом.

з розмов�� в Skype

[maxion-blog]

Все это п%здежь, что народ заслуживает то правительство, которое заслужил

з чату на BlogTV

[maxion-blog]

Дід. Неказкова новорічна історія.

Не забувайте своїх рідних.

[maxion-blog]

Якщо ви підберете голодного собаку і влаштуєте його розкішне життя, він ніколи не вкусить вас. У цьому головна різниця між собакою і людиною

Марк Твен

[maxion-blog]

Ты же украинка?

Ідучи парком («Сад Шевченка», Харків) ненавмисно підслухав розмову літнього чоловіка з, очевидно, маленькою онукою: «Пойдешь в школу и будешь не на каком-то, а на украинском учиться. Ты же украинка?».

До речі, таким чином налаштованих людей різного віку в Харкові можна зустріти нерідко.

[maxion-blog]

Чудовий вірш у неперевершеному виконанні.