liudykvity

[liudykvity]

Так ось чому не хотілось писати про радість і щастя. Бо що таке радість? Це відчуття, яке мало кому відоме, це як соло у пінк флойд, ти знаєш що воно там є і поставиш його на повтор. Ти готовий заради нього прослухати довгий вступ і відкласти свої думки, щоб погрузитись тільки в нього. Щастя – це те, до чого прагне твоя душа. Дада, саме душевне щастя, коли ти прокидаєшся, дивишся на цей світ і в твоїй голові немає думк, яка б робила цей світ хоч крапельку сумнішим. Це те, що я трішки відчула в горах. І хоч я сповна і не побачила гори, я відчувала і проживала кожну мить тоді і ці дні спливали так швидко, що я намагалась не пропустити щоб не посміятись хоч секунду, це була така легкість і приємність того, що ти живеш. Давно я така не відчувала! І хоча погода та холодна вод аговорили геть інше, в мені не було ні краплі гніву чи смутку чи нервів, мені було чомусь смішно і дуже добре, добре втікти він турбот і того, що я з чимось не справляюсь чи не вмію чи не знаю. Не було думок, що я самотня і що я щось в цьому житті проїбала чи проїбалась, не було думок, що немає кохання, а було відчуття, що ще поки не час і я маю не пропустити щось тут і зараз, було відчуття що все буде так класно і що я насправді дуже щаслива людина і маю це відчути, перестати копатись в собі і ненавидіти через лінь чи відпочинок сама себе. Було відчуття, що це все так і треба. От було саме так і це для мене щось зовсім дивна і здається, що то було не зі мною. От тоді я була щаслива.

А ще в горах  колибі ми зустріли таку дивну людину. Коли я тільки збирала рюкзак в гори, я подумала, що прикольно б було там когось зустрітись і закохатись. Не знаю до чого були такі думки, адже це нереально та й нащо. Але як тільки ми прийшли в колибу було відчуття, що там хтось є і я апропонувала покликати когось і вийшов звідти чоловік, такий гарний 30-річний чоловік. Він просто пішов в гори сам і ми пересіклись та познакомились випадково. Але одразу я відчула, щось геть дивне і ще сказала йому “це дуже дивно, що ви тут опинились і сам ще”. Не знаю, я відчула, що наше спілкування не завершиться вечором одним. Потім ми пішли пити в кімнату, де він мав ночувати, адже там був прекрасний вид на сніжні гори, дощ , тумані зелений ліс. І все було класно і вийшло так багато спільного, його робота недалеко від мого дому, живе теж близько і з Запоріжжя, чомусь відчуваю близькість до людей із сусідньої області. Він взяв мій номер і ми домовились якось зустрітись в Дніпрі. Але в той момент мені було так добре, що це ніби віддаляла мене від нього і я поводилась не зовсім так, що він мене зацікавив, а навпаки намагалась якось відштовхуватись від нього і морозитись, в якийсь час він почав мене бісити. Але здавалось мені, що зараз мені це непотрібно, хоча в той же час, я думала, що це той, хто мені потрібен і що би дуже близькі. Не знаю чому я так вчини. Але на наступний день я захотіла не втратити цей шанс і коли ми йшли сказала йому “у вас є мій номер, якщо що - дзвоніть”, на що він відповів “ну якщо я раптом заблукаю, то подзвоню” і я відчула, що я його розцікавила і тут почала знов в собі копатись, що це зі мною щось не так, я така дивна і не приваблива, не цікава і тд. І я відчула, що це значитья6 що він мені не подвзонить. І да, пройшов вже тиждень, а він мені не написав і не подзвонив. Він ніби з’явився раптово, щоб щось мені показати і так само зник, від чого залишивши трохи пустоти. Можливо він з’явився, щоб показати мені, що це ще рано і я зараз не потребую стосунки, або навпаки, показати, що я дуже не впевнена в собі і маю ще над собою попрацювати, а вже потім мені б варто було знайомитись з чоловіками. Я побачила який тип чоловіків мене приваблює – це такі хоробрі і в той же час незахищені чоловіки, біля який би я почувалась впевнено і хоробро, але в той же час слабкою і коханою. Кому б я щиро дарувала тепло і кохання і отримала взяємний конткт і любов.

Сумно, що він мені не подвзонить, але я й не заслуговую на те. А ще він був схожий на одного мого колишнього. На Вову. Вова – чоловік за якого я жалкую, що втратила. До якого відчуваю такий самий зв’язок і приваблення. З яким в мене нічого не вийшло, але біля якого б мабуть я була дуже щаслива, але так і не стала. А тепер він з іншою і кохає вже не мене. А я все думала, що можу воротити носом і ніде він не дінеться, а тепер він кохає іншу, яка дуже  хороша і підходить йому більше ніж я і не образить його, так як ображала його я. Я дуже за них двох рада і щаслива, адже він на неї заслуговує. І я не можу йому писати, адже він не хоче мене бачити і чути. Я не можу нічого повернути, вони вже разом купили квартиру і живуть разом. А я так і сиджу у великому місці доводячи щось незрозуміло кому і біжучи невідомо куди. А я просто злякалась, що поруч буде хтось сильніший і що потрібно триматись за руки, а не намагаючись один одному щось доводити. Я боялась розчаруватись у цій людині і не відчувати до неї чогось, що відчуваю зараз. Я боялась, що закохаюсь і це буде назажди. Я боялась зробити цій людині боляче, хоча ожного разу це робила і не розуміла своєї поведінки і чому я так чиню. І я відчуваю пустоту зараз, я не знаю чому, я її відчуваю ще з того часу, як поїхала додому і знайшла причину щоб попросити про твою допомогу і побачити твлї небесно гарні очі. А ти попросив тобі не писати і не турбувати. І я ніби впала і розбила рожеві окуляри. І хоч ти вже вдруге відмовляєшся від справжньої допомоги, яка була і я їх дійсно не вигадувала, а скористалась ними як причиною, але думаю, що я на це заслуговую, адже принесла тобі біль і не один раз. За що я дуже вибачаюсь. Я бажаю тобі щастя і маю все-таки відпустити ту прозору ниточку, яку я чомусь тримала і яку вже давно не тримаєш ти.

І все ж я хочу, щоб той Андрій мені подзвонив, я відчуваю, що це могло б бути щось схоче і що я не маю проїбатись в цей раз, але знаю, що я проїбалась вже і просто відбила бажання мені дзвонити, зоча сама не розумію чому і просто не хочу собі зізнатись. Та мабуть вже час, адже за тиждень людина б дала хоч щось про себе знати. І от я вже вдруге проїбалась в особистому житті. Що ж я роблю не так?

Може от що: як тільки я починаю зустрічати когось, в кому зацікавлююсь,я починаю одразу копатись в собі, як тільки щось не так – одразу накручую себе і переймаюсь чи він ще не втратив зацікавленість вмені. Що завжди я щось не так зробила. І так стається, коли я зустрічаю когось дійсно гарного і заціквлююсь в комусь. Таке не стається, що я відчуваю, що він “ну в принципі нормальний”, але я заслуговую на кращого, або почуваю себе сильнішою, типу як це було з більшістю колишніх, таке стається, коли я дійсно щось відчуваю з першого погляду. І коли у нас не складається, я одразу пигу це на свій рахунок і що це через мене, я не бачу що в ньому щось не так, або це й на краще, я якісь недоліки ховаю за сумом і самокопанням і від чго страждаю ще більше. Думаю, що з наступним все виправлю, але не знаю що я маю виправити.

Так от для чого я його зустріла! Коли мені було погано післ того як дізналась, що колишній купив квартиру з дівчиною і в нього все супер добре, я не могла зрозуіти що не так зі мною, а цього зустріла щоб він в той ж час і в тому ж місці показав що. І щоб я це виправила, а коли я це виправл, то у нас обов’язково все буде добре або я когось зустрвну.

[liudykvity]

Ты знаешь, трудно любить, проще всего ненавидеть жаль только, что приходится быть тем, кем хотят тебя видеть жаль только, что надо питать силой своею чужие надежды и постараться не заплевать светлого чувства скупые одежды.

Я хочу вибачитись і подякувати за те, що вплутала тебе в частину свого життя. Моє життя дуже заплутане і в якійсь мірі нещасне, тому я боюсь пускати в нього людей, адже всі заслуговують на щастя і не хочу створювати комусь дискомфорт. У чомусь ти правий, що я тут самотня і з цією проблемою я сама. Але я так і хотіла, я спеціально нікому про це не говорю, не хочу, щоб люди нервували даремно і коли я з цим сама, то можу більше взяти себе в руки. Реакція людей є різна, наприклад, моя мама просто починає плакати і їй важко взяти себе в руки, а результат – серце і лікарня. Тому самій в якійсь мірі легше. І я з цим гармонійно справлялась, а ти взяв і нагло натиснув на місце, яке і так болить.

Що стосується тебе, я просто відчула, що на тебе можна покластись, раз ти гарно говорив про свої почуття до мене.

Хоч наші зустрічі були маленькими і ми не були досить відвертими, але напевно треба відкритись. Наші зустрічі – урок кожного разу для мене. Я бачу зі сторони якісь ситуації і це взаємодопомога один одному, ця допомога в тому, що важко відчути чи торкнутись, але з часом її побачиш. Я не підпускала тебе ні на крок в свою душу і ти не розумієш підводний світ у ній. Ти просто бачиш трохи більше, ніж я комусь дозволяю, з тобою я можу бути відвертою, але в той же час мушу дуже опасатись. Ці зустрічі для мене дуже дивні, адже я відчуваю небезпеку від тебе, але після кожної зустрічі – душевний спокій, якого вистачає до наступної зустрічі. Я не знаю і не розумію, що відчуваєш ти і для чого ці зустрічі тобі. Адже виходячи з твоїх розповідей, у тебе дуже хороша і класна дружина, яка мені подобається як особистість. І я до неї відчуваю якесь тепло і тому відчуваю, що я б не хотіла її засмутити чи зробити боляче якось. Я не знаю, що відбувається у вас на душевному рівні, але хочу, щоб ви більше чули один одного і працювали над цим. Мені здається, ви дві гармонійні людинки, які мають бути разом. І мені це приємно бачити.

Що стосується нас, то от що я запам'ятала. Я запам’ятала як ти мене цілуєш. Я відчула твої губи. І хоч я тебе не відчуваю на душевному рівні, але я відчула твою душу саме в твоєму поцілунку. Такий ніжний і чуттєвий. Коли ти цілував мої губи та мою шию і груди, я відчула тебе, я би напевно могла розчинитись в твоїй ніжності і турботі та змокнути від того, що ти стаєш ближчим до мене, але цього ніколи не станеться. Твої губи були такі морозні, але в той же час дуже теплі, вони торкались мене ніби боячи образити чи нанести шкоди. Вони мені зіграли та дозволили на мить відчути себе в теплі та затишку. А у сексі ти можеш грати за моїми правилами, а отже ти хочеш подумати і попіклуватись про мене. Ти можеш принести мені насолоду, але доки я сама не впущу тебе, то так і не буде оргазму. А я хочу принести насолоду і тобі, щоб ти почувався зі мною як вдома та в той же час не хочу відкривати двері або приходити в твій дім.

От на стільки пронизливий твій поцілунок, поцілунок, що викликає дисонанс.

[liudykvity]

-              Вова?

-              Що?

Ми лежали в темряві в кімнаті і тільки світло від повного місяця освітляло кімнату. Була тепла і вітряна літня ніч, в кімнаті було відчинене вікно і задував прохолодний вітерець, який порушував цю гармонію ночі і не дозволяв повністю розслабитись.

-              А що якщо ми більше не будемо разом?

-              З чого ти таке взяла?

-              Ну що, якщо ми проґавимо цей шанс знову бути разом?

-              Кать, що ти таке говориш? Хіба ми даремно 6 років старались?

-              Але що якщо ми недостатньо старались?

-              Ми старались рівно стільки, на скільки собі це дозволяли і хотіли.

Вона промовчала і стало трохи важче дихати, адже підходить до горла те, що так в собі подавляла.

-              Ти мене більше не любиш?

-              А ти мене любиш?

Вона відчувала, що він просто втомився її кохати і чекати. Він розумів, що недостатньо відкрив своє кохання, але боявся ранитись, тому і не дозволяв собі більшого. Вона розуміла, що втрачає його, але зрозуміла це, на жаль, пізно, коли назад шля��у вже не було.

-              Я...Думаю так. Це дивне почуття, яке я не можу пояснити сама собі. Я тебе боюсь. Точніше, я чомусь дуже боюсь відчуття те, що ти той самий. Я боюсь з тобою переспати, бо боюсь, що це буде надто прекрасно і я можу втонути в тобі, або що ми не підійдемо один одному і буде від цього ще гірше, адже мене тягне до тебе. Я постійно про тебе думаю, але ніколи не наважувалась тобі написати, бо боялась порушити твій спокій, я боялась порушити твоє щасливе життя і принести йому багато болю чи неспокою. Я немов буря, яка ��риносить людям багато емоцій – здивування, сльози, щастя, біль, радість. І я дуже боялась зробити тобі боляче, тому що відчувала що можу це зробити, а ти цього точно не заслуговуєш. Але в той же час я наносила тобі, ймовірно, ще більшого болю.  Я так боялась, що ти можеш втратити через мене все і що, можливо, на мене чекає ще щось і я можу щось упустити, що так і не зрозуміла, що почала втрачати тебе.

-              Значить ти любила.

Сказав він дивлячись у стелю і важко ковтаючи слину. Розуміючи як багато було не сказано і упущено.

-              Виходить, що так. Лиш як я цього не помічала. А все тікала і боялась зашкодити і ранити тебе.  Завжди відчувала з тобою якийсь зв’язок, навіть коли ми не спілкувались. Відчувала, що ти є поруч і ти мене захистиш.

-              Да, я міг. Я би зробив багато.

Вони беруть за руки один одного і міцно стискають руки, ніби зі злістю і коханням прощаючись з душею і коханням один одного.

-              Ти заслуговуєш на щастя. А я як була одна, яка приносить людям нещастя, так і залишаюсь з невикористаною можливістю і упущеним шансом. Але я дуже хочу, щоб ти був щасливим. Думаю, ти будеш щасливий без мене і зрозумієш, що весь цей час ти шукав не мене, а ти шукав її.

Вона встає, надягає джинси, які валялись на підлозі, натягує його футболку, кладе ліфчик в кишеню своєї улюбленої великої сорочки, надягає носки і взуває кросівки, не розшнуровуючись, міцно його обіймає декілька хвилин. А в голові у неї думки, як ж вона сильно проїбалась і упустила те, за що так і не змогла почати боротись.

І шкодуючи, що так і не відчула з ним той самий щирий, соковитий і солодкий секс...

-              Я тебе також кохав ...

Він іде до вікна кімнати, вона не оглядається, дістає навушники і спустошена виходить з під’їзду на вулицю, навіть не включаючи музику...

Напевно так я хочу попрощатись.

[liudykvity]

Способи самогубства?

Подумай

[liudykvity]

Поцілунок

Що я запам’ятала? Я запам’ятала, як ти мене цілуєш. Я відчула твої губи. І хоч я тебе не відчуваю на душевному рівні, але я відчула твою душу саме в твоєму поцілунку. Такий ніжний і чуттєвий. Коли ти цілував мої губи, шию і груди, я відчула тебе, я би могла розчинитись в твоїй ніжності та змокнути від того, що ти стаєш тим важливим для мене. Але цього так і не сталось, поки що. Твої губи були такі морозні, але в той же час дуже теплі, вони торкались мене боячи образити чи нанести шкоди. Вони мені зіграли хвилюючий джаз та дозволили на мить відчути себе в теплі та затишку. А у сексі ти можеш грати за моїми правилами, а отже ти хочеш думати і піклуватись про мене. Ти можеш принести мені насолоду, а можеш ранити мене і я знов муситиму збирати себе до адекватного стану. І доки я сама не впущу тебе, то так і не буде оргазму. А я хочу принести насолоду, я хочу, що ти кінчав не тільки від збудженого стану під час сексу, а й від самої думки, на стільки ти став щасливим та на стільки прекрасне твоє існування у цьому світі. Хочу, щоб ти почувався зі мною як вдома, та я боюсь конкурувати і програти у цьому раунді, цьому раунді, де можу все зіпсувати для нас всіх, або зробити нас найщасливішими у всесвіті. От на стільки пронизливий твій поцілунок, поцілунок, який викликає десонанс.

[liudykvity]

[liudykvity]

То яким ти маєш бути?

От який ти маєш бути. Дивакуватим, різким, таємничим і просто ламати систему. У цьому світі все йде егоїстично та однаково, ніби людство проживає день сурка

А ти можеш допомогти врятувати світ і людей. Збудувати світ з тих, хто може творити, створювати, ламати і змінювати. Хоча це теж в якійсь мірі акт егоїзму для твоєю совісті і тебе самого. Але просто рухайся, пливи хвилями як ти це відчуваєш і кайфую від того, заради чого тобі хочеться читати, пізнавати нове і розвиватись. Ставати кращим і рости. І тоді ми зможемо змінити цей світ та зробити так, щоб нам не доводилось вдягати рожеві окуляри, аби побачити світ добрішим. Будуй, не мовчи. Але змінюючи навчай, щоб міняючи одне не виховувати те, що вже ніколи не вдасться змінити.

[liudykvity]

Affection - Cigarettes After Sex

Я тебе відчуваю, ти така близька, ти мене ополонила, ти друкуєш цей текст замість мене, ти стала мною, ти рухаєш мною, ти ніжно підійшла позаду мене, так ніжно обійняла за талію та цілувала мої вуха. Сьогодні я почуваюсь під травою дуже чутливо, тому що можу відчувати в собі кожну річ про яку думаю, я можу оживити думки і змушувати не тільки мріяти, а й проживати цю мрію. У мені великий потім думок, коли я під тобою, коли ти зверху в мені вибухає вулкан ідей та тепла. Я відчуваю, що можу обійняти всіх ніби тепла ковдрочка в -6. Дякую, що прийшла. Ти така біла і чиста, спочатку ти була ззаду а тепер ми танцюємо з тобою танець, ми повільно кружляємо та сплітаємо наші душі, але ти і є душа і поруч з тобою я стаю чистою, немов кришталева сльоза з джерела, яка випала з неба, тому що хотіла подарувати людям задоволення, а що може бути краще за небесну воду? тільки пісня, що стала твоїм небом.

[liudykvity]

Next generation

Чи це час нам бути злими? Навіщо бути злим, коли світ сам себе руйнує. Це все обмін та нова черга нового покоління. До нас жили динозаври, які мали зелене безтурботне життя, потім їм здалось цього мало і вони почали завойовувати один одного, хтось хотів керувати кимось, а хто хотів мати всіх. І так почалась війна динозаврів. Одні тікали та боялись, інші за додаткову подяку бігли на гостру зброю підкорюючих і помирали героями з�� безтурботне життя своїх дітей. Вони знищили самі себе.

Далі прийшло покоління людей, які також жили дружно, доки не почали розділятись на різні воєводства та племені. І в кожному племені завжди знаходився великий, хто хотів мати всіх. Але люди виявилось більш розвинутими і для того, зоб підкорити всіх, потрібно розбудуватись, вирости та бути найсильнішим. Так і почалась машинна та будівельна війна між людьми. Та люди щось захопились мирним забудовуванням та машинним бумом, почавши при цьому знищувати один одного в своєму племені, спробами напасти на чужі та створюючи замість прекрасного майбутнього, жахливу бомбу, яка може нас всіх розтрощити. І це обов’язково станеться, просто не зараз, ми ще не настільки виросли, щоб поступитись комусь місцем. Але це обов’язково станеться і знищать нас ті, кого ж ми самі і винайшли – машини. Скоро вони прийдуть нам на зміну, як тільки не потребуватимуть нашого втручання та як тільки висушать повністю наш мозок. А доки ми ж самі їх ростимо і при цьому думаємо, що це наша заслуга, яку ми робимо самі для себе, для нашого ж майбутнього, щоб жилося краще, забуваючи, що з кожним вдосконаленням та величчю робота помирає один мозок, якому немає вже заради чогось думати і робот забрав всю його силу.  Ось так і прийдуть роботи в наш світ і знищить таким чином всіх людей. І буде це третє покоління, яке буде жити за своїми правилами та в новому не квітучому світі. Але що якщо на них чекає ж та сама доля, то хто тоді прийде на їхнє місце?

[liudykvity]

I know

Тобі це подобається, я знаю. Я чула як тобі приємно, я читала це в твоїх очах. Я  пірнала в твої очі кожного разу, як ти дивився на мене своїм сповненим задоволення, почуттів, ніжності та невинності погляді. Та чутливість з якою ми розуміли один одного була чимось більшим за самий прекрасний секс на світі. Це був секс наших думок, наших сердець та душі. Це вища точка задоволення, яку може собі дозволити не кожна людина. Це тепло, яке я би хотіла, аби хоч раз в житті зігріло кожну людину на цьому світі. Це була імпровізація наших рухів та наших бажань. Це була найпрекрасніша, найчистіша мелодія, яку ми заграли. Ми створили свою мелодію тіл, торкаючись один одного ми завдали ритм та основу для цієї мелоді��. А кожні наші риси обличчя які ми намагались закарбувати у своїх пам`яті були інструментами та акомпонували в ритмі цієї мелодії. наші очі були немов гітара, вони ж так вправно завдавали ритм та не відпускали, граючи повільну, але пристрасну мелодію. наші губи були дзвінким та впевненим саксофоном який пробирає до мурашок на шкірі. Наші пальці були клавішами, які грали в стилі джаз. І з кожним рухом наших тіл ми створювали мелодію у яку ж самі занирбвали та не могли відірватись. Це був наш мелодійний оргазм. Дивлячись тобі в очі, мені здалось, що я знов опинилась на одинці в горах, де чисті думки, щира посмішка та неймовірне тепло з легким вітерцем тривоги всередині. Поруч з тобою я відпочила та розставила на місця хаотичність своїх думок. Гори завжди рятують мою душу від біди. Я ніби оновилась і не просто заспокоїла в собі завірюху сумних та емоційних думок, а ще й змогла її приручити та відпустити зі свого життя. Дякую за прекрасну мелодію, я збережу її у своїй душі.

[liudykvity]

Again

І от так завжди. Ти стаєш дуже сильною і мужньою. Ти шукаєш себе, будуєш свій план. Шукаєш якоїсь справедливості чи помсти, це все синоніми. Ти шукаєш, падаєш, шукаєш, мстишся, падаєш і знов шукаєш. А потім з`явиться літо. Можливо просто напише тобі щось в інстаграмі. І от, ти відчуваєш, як в твою зиму прийшло літо, ти відчуваєш як перетворюєшся на весну. Ні, таким теплим і відкритим літом ти бути не можеш, але самою очікуваною весною, коли ти вдягаєш легеньку куртку, йдеш до лісу та хочеш вдихати свіже та тепле повітря, коли в твоїй голові з’являються свіжі думки та пахучі квіти. Ти стала весною, хоч це і не входило в твої плани. Адже за весною мало б прийти літо, але ти від‘їжджаєш і твоя весна різко зміниться на дощеву та неприємну очінь. Але, що тут говорити багато. Ти ж сама цього хотіла?

[liudykvity]

Щастя чи біль?

Що так стимулює людину до неабияких вчинків? Щастя чи біль? Маю визнати, що більшість жінок сміливо рушає другим шляхом. ��ля них це - мистецтво. Починаючи від банального - «стати кращою, щоб тоді він зрозумів» до неабияких сміливих вчинків, навіть вступити у бій. Вони можуть розповідати красномовно годинами за вином про страждання, бути гарними акторками та дозволяти собі щирі сльози. Для них це мистецтво, вони вміють страждати і розповідати про свої страждання, іноді навіть доходить до вимірювання стражданнями. Цікаво, чи вже придумали пристрій вимірювання шкали страждання, який би підлаштовувався під кожну душу і міг виміряти рівень болі і важливість причини страждання.

Але коли доходить до щастя, то жінки лякаються, іони просто бояться. Вони на стільки звикли до страждань, що коли вони щасливі їм навіть не хочеться зустрічатись на вино, тому що не буде чого розповісти. Радість вони в більшості стримують в собі і не дозволяють собі надто радіти. Вони так рідко її відчувають, що бояться її втратити і намагаються ні з ким її не розділяти, тільки з коханою людиною. Заховати подалі подалі в потаємній кімнаті радість, щоб повертатись до неї самій.

І що після того як ти висказав на папері усі свої страждання, які носив у собі глибоко-глибоко? А потім.... нічого. Тобі не хочеться щось писати говорити. Слухати музику тільки щоб постраждати, далі... нічого, ти не хочеш думати про цю людину, ти навіть забуваєш її ім‘я. Ти відчуваєш як тягар виходить в космос з твоіх грудей і починаєш дихати вільно, твої думки стають легшими та чистішими. Тобі хочеться говорити про хороше.

То може для цього і придумати увесь цей баланс? Ти вискакуєш усіх погано-ти набридаєш усім-говориш усе що ти думаєш- тобі стає легше- в грудях з`являється світло і стає тепло- ти забуваєш про погане- воно, немов за сонцем тікаєш далеко-далеко- тобі стає добре - ти згадуєш тільки хороше - і от ти сидиш, ставиш крапку і почуваєшся щасливим.

А надовго?

[liudykvity]

i šo?

І що? Як воно, бути з такою як ти? От ти стоїш на терасі її балкона. Да, ти спробувала, отримала, спасибі. Ти торкаєшся її тіла, як відзеркалення своїх стегон, своїх грудей, ніжної та чутливої шиї та твердих сосків. Ось ти стоїш в жовтні на терасі її балкона у літньому легенькому платті. Ти відчуваєш як вітер легенько задува�� крізь білу ковдрочку, яка зігріває тебе ніби ніжні обійми коханої людини. Так, вона робить це вправно, вона ніби відчуває, щоби ти хотіла, аби вона зробила наступним. Вона ніби цілує твій мозок і розуміє,  що ти вже майже на зірках. А знаєш, що буває коли зіткнуться дві зірки? Буде вибух. Солодкий, чеканний, ніби сонце пекучий вибух. І ось ти стоїш, ти чуєш як вітер говорить з тобою. І раптом він відніс тебе туди, куди ти боїшся ходити і давно не ходила. Він показав знову ту слабку і ніжну тебе. Ти стоїш посеред холодної жовтневої ночі і в руках тримаєш надію-любов-його. Ти немов та квітка-Надія, яку я назвала на честь цієї будівлі і нашого сексу. Ти немов та сама квітка і я бачу як ти зів‘янув на моїх очах, а разом з тобою я розкололась на частини. Я стою тут, я змерзла і я боюсь. Мене просто розірвало з середини, і розірвало так сильно, що я просто збилась з шляху. Я намагаюсь сказати собі, що «це не моє» і кожної ночі я стою в цій літній червоній сукні і не можу зрозуміти, що за складна система відтягує механічно мене назад. Я потонула, я не змогла себе врятувати, а ти мене потопив, ти не став мене кохати. Ось цей холодний та свіжий вітер відніс мене туди, де я знов відчула себе дівчиною. Я зрозуміла, що я потребую любові, я потребую тепла, адже тут на дні, тут знаєш, холодно. І я хочу, щоб мене врятували. Я хочу отримати руку надії, яка розпалить в мені полум’я, щоб я знову сяяла як сонце і дарувала своє кохання твоїй душі. Я хочу бути з тобою.

[liudykvity]

Зупинись все стій

                                           всередині сьогодні зараз

болить тягне летиш

                                           ти ж впадеш викинь хапай руку

тож не назавжди

і впадеш все спочатку

ну хто він? хто?

черговий бовдур

який дав тобі надію та

пригрів?

А ти знов повірила

Це тобі не український

правопис, тут все “суржиком”

не назвеш.

тут все як в стрибку з

парашутом.

Ти закохана, летиш, ейфорія

ти кричиш, але переповнена

щастям, емоціями, красою.

Ти летиш і насолоджуєшся

красою, так, що боїшся заплющити

очі

так, що не можеш і страшно відірватись

від тієї краси, яку ти побачиш ще

не скоро. Фільми, які ти зняла на власні очі відкарбуєш у пам’яті.

Але не бійся відволікатись. Тягни за кільце, балансуй, не потопай

у любові. Може це вперше та не востаннє, а інакше ти отримаєш

рану і забоїшся знов

стрибати. Бо це краса, але вона так каліче.

Ти тягни, не тікай, не поспішай.

Стій, тут, зараз, давай.

(23.08.18)

[liudykvity]

Číst pod hudbu Massive Attack - Angel

Tento příběh je o jedné květině, čí jméno symbolizuje Naději , o květině se kterou už se rozloučil její přítel a majitel, o té, ve kterou už nevěřil, že přežije. Ale ta její naděje a síla, kterou má a kterou živí byt jsou obří, a proto tak symbolicky se musela uzdravit, nemohla ho nechat samého, protože věděla, že bez její duševní a vnější síly on zeslábne i když toho sám nevěděl.

Co vlastně dává tu sílu a naději květině? Však každý má to, co ho živí a podporuje. Možná pro ni byl ten Angel z písni, kterou teď posloucháš? Nikdo neví, ale to není tak důležité. A řeknu ti jak se uzdravila:

Byla smutná, a už nevěděla, co musí dělat. Ale někdo pustil hudbu Massive Attack, kde byl tam Angel, a začala ta píseň ji objímat, byly to domácí a teplé náruče, ta píseň našla vchod k její duši a jakoby se spojila s sebou magickými nití,což ji živilo a zvětšovalo. Najednou za zády se někdo objevil, byla to nějaká stín, nějaký průsvitný člověk, a to byly ty vášnivé basy, které slyšíš v hudbě, ta pomala melodie, která tě mání a chce uvést za sebou a které máš pověřit svou duši a dovolit řídit. Ta melodie tak vášnivě se dotýká tvého těla, řídí tebou, objímá romanticky, a vášnivé, ona tebe trošku  straší, a které by chtěla dát sebe, protože povede správným směrem, tak ona i tancuje a hýbá se jak ji vedou basy. Hybá se tak plavně a pomalu, jako by jedni a už nikdo kolem ně není. Jste velká molekula, která každou svou citlivou častičkou se pohybuje a emocionálně roste. A naproti té květiny se objeví nějaký oheň. Divá se s ním tváři v tvář. A ten oheň - slova z té písně, které jakoby zvlášť, ale jsou neoddělitelná část tohoto trio.

Ten oheň ji živí, naplňuje duši energií, dobrem, láskou, vášnivosti, upřímností, sílou. Ta síla, kterou jsou spojení a ta energie kterou ji dává je nejdobrejší, nejsilnější, nejkrásnější a nejteplejší. Když to ji náplní už celou, tak květina začne se dělit tou energii s ostatními, aby všechno bylo v harmonii a kouzelné. Ta už horká energie se lije z ní jako láva z vulkánu. A melodie směřuje tu lávu a doplňuje květinu svou sílou. A už ona v jeho moci a jde za ním jako zmije za krotitelem. Je ještě divoká, ale krotká.

Teď už všichni v harmonii. Podívej se kolem, Každá dvojice je v harmonii a spojení osudem. Oni hezky doplňuji jeden druhého, už mají jeden směr a velkou lásku i dobro. Ale ta květina sama, teď ona jen se živí láskou, má svůj vesmír ve kterém existuje, naplňuje ho dobrem, vášnívostí, sexem, štěstí a teplem, aby člověk, kterého pustí, se cítil jako doma a bylo mu ještě komfortnější, anež jí. Ale teď ještě čeká na toho člověka i když mezi všemi je sama - je nejsilnější mezi všech a nejšťastnější rostlina na celém světě.

Ale co se děje, toho, kterého chtěla pustit do svého života nemůže uživit a se dotknout. Protože on se bojí a schovává se za štítem. On je mímo té energii a nechce ji přijmout, neví vlastně čeho se bojí. Ale teď vidí něm maličkého člověka, který se bojí otevřít svou duši a city. A proto je tak daleko od ní, že už ho nemůže poznat za štítem. Oni tak daleko mezi sebou, ale tu dálku je možná zkrátit, kdyby to opravdu chtěl.

Ten, s kterým byla v jeho městě a které jí ukázal ze svého pohledu. Toho zná. Toho pamatuje a toho chce pustit do svého vesmíru, kde nejsou žádné plány a přesnosti. Kde řídí vášnivost všem, od citů do práce. Toho zná, který byl jiný, který byl otevřen a ničeho se nebál. A víš co, vlastně ten, s kým tehdy byla i je tou melodii, která ji vede a mání, ten, kdo stejně tehdy se ji dotýkal a s kterým cenila každou vteřinku, kterého chtěla pustit do své duši a ukázat i vytvořit nejlepší život a svět. A stejně ten i je tím ohněm, který jí dává takovou moc, objímá a naplňuje teplem, jako přikrývka v zimě. Protože je to jedna píseň, ale která změnila hodně v její životě a řekla: pššt, pojď se mnou, dej mi ruku. A ona šla i ještě nepolitovala o tom.

A toho přítela který teď je daleko a snaží se schovávat - už nepoznává, řekla bych že už bohužel vůbec nezná ho. Je to jiný člověk, anež ten, s kterým byla šťastná. I ten druhý může s sebou přinést litování.

A takovým způsobem jsem zjistila, proč se snažíš utéct.

Děkuji

Konec

Opona

[liudykvity]

Я тоді ненавиділа потяги

Пам’ятаю як я ненавиділа потяги, як я ненавиділа той день, коли мала знов їхати від тебе. А час, ніби навмисно так швидко йшов, ні, не йшов, він їхав самою швидкою електричкою. А я сідала в потяг, все чекала якоїсь можливості залишитись, притулитись. І цей потяг так швидко віз мене від тебе, від любові і сніданків, обіймів, розмов, сміху, від спільних родинних вечерь. І в моєму плеєрі як навмисне були тільки сумні пісні, від яких хотілось також тікати, але це все що я мала у тому поїзді і надію, що скоро знов я повернусь. Я тоді ненавиділа потяги, той день, коли я мала їхати до тебе, здавався самим довгим днем в році і цей потяг, який їхав надто повільно, який аж через цілих 12 годин мав привезти мене знов до тепла, любові і смачних спільних сніданків. І я мала просто чекати, читати, думати, спати і ніяк не могла пришвидшити час. Так я і провела трішки більше 2-х років свого життя тікаючи в потягах і в надії одного разу лишитись назавжди і не тікати, а подорожувати разом. Тоді б я полюбила потяги, спільну музику на двох і довгу дорогу... Але я все ще ненавиджу потяги.

[liudykvity]

Учора у мене виросли крила

Ти знав, що у мене виросли крила? Так, саме тоді, коли ти вперше дивився в мої очі, тоді, коли мої очі вперше подивились крізь призму любові, тоді, коли мої руки сповнені турботи тримали міцно твою руку і боялись випустити, втратити, впасти, розбитись. Бо я не знала, що мене окрилила наша любов. Так, я не знала цього і тому була дуже слабка, а ти не знав, що у мене є крила і що коли ти падатимеш, я триматиму тебе за руку, не впаду, а полечу і ми будемо у світі, який розташувався між хмарками, я бачила той світ, я летіла крізь нього в літаку, там можна бігати по хмарках і там ти будеш собою.  Я бачила той світ, а ти не знав, що у мене є крила. І ти бачиш яка я слабка і що любов до тебе росте все більшою і от вона розбиває моє тіло на шматки, вона переповнює мене, вона досягає того сузір’я, яким ти милуєшся влітку, і от ти побачив, що я вже слабка, прикував мене як лебедя в озері, йому комфортно, затишно, він щасливий, але помирає. Потім ти забував мене годувати, мене обіймати і дивитись в мої очі, як тоді, коли я вперше побачила тебе крізь призму любові. Тоді мені на плечі поставили біль. Я сутулилась, зменшилась і губила себе. Потім ти сказав, що того світу нема, немає тебе, який тоді мене кохав і назавжди мав оберігати від злого світу. Тоді я не знала, що маю крила, я розпалась, я немов тендітна мармурова ваза, розпалась на маленькі шматки, я падала, падала і все більше розуміла що я ще жива. І от коли я побачила дно, як я впала сюди, як ти штовхнув мене сюди, і якась неймовірна сила пробила крізь біль ті великі, сильні, красиві крила. І вот я лечу, я не впала на дно, я плачу, болить, я страждаю, що ти так і не показав, як мною дорожив. Я не знаю чи взагалі ті слова сприймати важливими. Я плачу, але я не на дні. Я бачила той світ і до нього лечу, хоч я дуже низько та я долечу!!!