katrechkomariaa

[katrechkomariaa]

Синий и белый. Цвета измерений нам не понятных Не осязаемых мантрами Не допускающих гипотез Не исчисляемых пониманием Простых чисел Видел ли ты их? Синий и белый. Цвета твоей ауры Мне недоступной Прекрасной, но глупой В недры ведущей, Моей души исковерканной Дышу, но зверски. хочу.избавиться  Синий и белый. Параллели понятий Принятия.веры.беспомощности Моей к тебе тяги Неосязаемой сказуемыми, Неопределённой понятиями Простых чисел деления  Ровно как измерений. - June 25, 2021

[katrechkomariaa]

Я люблю тебя больше  Чем летние ночи Закатные тучи Свиданий ночных обитатели. Цвета расставаний Уже без касаний Вокзалов забытых Нетронутых фраз отрывками четверостиший.

Я люблю тебя больше Чем сигареты Выкуренные на рассвете Смотря на вселенную, не без доли сомнения В собственной реальности.

Люблю ли я тебя? - august 19, 2021

[katrechkomariaa]

Тебя коснуться и запутаться в моменте, как в твоих волосах. - september 7, 2021

[katrechkomariaa]

Я слышу звук

В тумане белых рыб

И вижу звёзды

В отражениях галактик - december 13, 2021

[katrechkomariaa]

І вже більше не сині ті очі й не чорні ті брови І вже ночі не темні й не палке вже таке відчуття Але надто вузькі коридори Вже занадто вузькі стежки Моїх спогадів з минулого життя Заплітаються очі й закриваються губи Під ногами тут стеля, небо і гори Нагорі лиш земля, асфальт і смерть Вже до коли я маю то бачити й чути Вже до коли мене мої ж думки Катуватиму кожної Божої ночі Доки знову не встане сонце мені? І не темні вже ночі І не світлі вже дні - april 19, 2022

[katrechkomariaa]

болить душа коли вже сил нема тримати оборонну міць свідомості скаліченої вщент коли в твоєму домі на сотні тисяч живих душ і ледве живих тіл сирена розрізаюче звучить одна. то розриває простір і крику відчаю беззвучну гладь той звук, що глибше всіх глибин хоча пустий. бо сил нема нема куди тікати і кого питать доріг немає тут, вказівних знаків тут нема нема тут друзів і нема де навіть стать не ставши ціллю вже для ворога гармат лиш ось барвінок зацвіта в сусідньому дворі бо, кажуть, десь весна уже прийшла та я не бачу, як не відчуваю смак життя, що в мене більше вже нема - april 22, 2022

[katrechkomariaa]

Лише дві сторінки страждань І спокути за смертні гріхи Написав я сьогодні о шостій ранку Коли в мене ще була ти А потім була десята І ти як завжди ідеально причесана Прискіплива у виборі слів  Та вина на сніданок Сказала, що тобі треба йти Я не просив пояснити причину Чи залишитись Я знав що маю на тебе прав  Не більше ніж на це ранкове сонце Знав що не зможу змусити тебе лишитись Яким би прискіпливим до слів не став сам  І що би не сказав тобі тоді  Та попри це я встав сьогодні о шостій ранку Щоб написати ці довбані рядки Про те як я люблю тебе і як мені боляче Бо думав що слова можуть щось змінити Бо думав, може ти прочитаєш їх і зрозумієш Але правда в тому, що ти все розуміла І саме тому пішла - april 22, 2022

[katrechkomariaa]

мои глаза плывут по течению

моя душа застыла в безмолвии - april 26, 2022

[katrechkomariaa]

коли вже той сон скінчиться

ніби кожен мій крок марний 

віддай мені свої думки, свої почуття, дай мені свої руки

може ми разом будем достатньо сильні

у нас вже немає завтра 

наше сьогодні все в блюрі

невже ти того не бачиш?

невже не дивишся новин чи просто не хочеш чути 

наскільки голосно треба кричати, щоб світ почув мене зараз

відлуння моє вже лунає

я змогла докричатись до всіх континентів, я змогла

та наче ніхто не чує

я бачу істот які йдуть повільно

істот з сірим обличчям і сірими думками

чи взагалі без думок

як пояснити ідею тому, хто не має ґрунту? - may 1, 2022

[katrechkomariaa]

дощ за вікном б’є гранітом

бо навіть грім

пробираючись у сни

звучить вибухами

втраченим сміхом

втраченими навіки днями

а реальність така крихка

один постріл

одне слово

один день

і вже тріщина

ба навіть уламків не буде

щоб зібрати - may 30, 2022

[katrechkomariaa]

Сьогодні світ побачить тебе. Неповоротку душу, відлуння місячного світла в холодному гірському озері влітку вночі, бо коли ще висловлювати свою любов? Але ти бачиш так далеко.

Сьогодні світ побачить твої світлі очі і темні думки. Відлуння голосу в незнайомих горах, які вперше бачиш, та не стримати подиху неможливо, стримати крику неможливо. Але ти стримуєш.

Сьогодні світ побачить твої розбиті коліна, обідрані руки і шрами на долонях, які вже 5 місяців видирають шлях додому, бодай і просто уві сні. Та рани справжні, бо як інакше вони так болять.

Сьогодні ти відкриєш двері і підеш назустріч незрозумілій істоті, що відчувається як самотність, голосно мовчить і дивиться на тебе з під лоба. Ти візьмеш з собою останні сили, декілька стандартних емоцій під ситуацію та дві сльози. Бо то все, на що цей день заслуговує, бо і він не зможе повернути тебе додому.

Хоча ти вже і не сподіваєшся на це. Але твоя душа стала іншою, любов змінила колір і значення, абетка враз стала вдвічі коротшою, а дні…чи то ночі? Хто вже скаже.

Але ти все ще бачиш далеко, відчуваєш кожну гравітаційну хвилю, перекодовуєш їх в емоції і віддаєш останні сили, аби одразу забути. - september 6, 2022

[katrechkomariaa]

така пуста вулиця як же ми тут зіткнулися було-гуло вбулося що ж ти тепер губишся просто цілуй губи ... таки не розплачуся лишуся сильною щоб часом не звикнути не стати схильною - один в каное "вулиця"

[katrechkomariaa]

сама тиша затамувала подих чекаючи на відлуння вибуху. сидячи в крихітному приміщенні де світла ледве вистачає аби прочитати емоції один одного реальністю здається миттєве помутніння розсуду. час іде зі швидкістю секундної стрілки в країні аліси де сам час то концепт що покладається виключно на кіслькість інтерпритацій. дві смуги світла відчайдушно боряться одна з одною за право панувати в кімнаті визначаючи плин думок присутніх. один погляд на двері і час аліси стає ще більше відкритим до інтерпритацій віддаючи останні свої сили для подиху щоб водночас забрати жагу до життя.  ранок що відтепер стане символом спокою вбирає в себе рожеве. трохи блакитного і 5 хвилин за які ти ніби намагаєшся вдихнути весь цигарковий дим на землі. секунда. трохи здригаєшся, та все ж ненапружено повертаєш голову. очі понівечині страхом (від того ще більш прекрасні) вдивляються в твої. губи щось промовляють без звуків. без слів. очі стали губами. час повертатися. реальність миті стає надто важкою, ти вже не зможеш її нести, треба трохи відпочити. коло життя. говорять, ми крутимося на цьому колі поки не станеться щось (читай: хтось) що розірве то коло і вже ти будеш вільний. дві хвилини роздумів і ти погоджуєшся, бо надто вже ж гарний концепт. не помічаєш як пошуки того що розірве коло і є колом. одна смуга світла все таки перемагає іншу і в кімнаті стає надто темно для інтерпритацій. час зупиняється.

[katrechkomariaa]

I want to be living in such a house, cooking for myself and listen to bts along the sound of the rain and the forest around the house. I want to live in a total calm, to enjoy the silence, to smell the trees. I want to have a music corner where I can be making some magic, not for the world or internet, but for myself. I want to be a vegetarian, want to be learning all the time. Want to love and feel each and every day. I want to have a safe space for myself where I can be doing things I enjoy. I want to go to my bangtan loves concerts and cry, love, be sad and happy there. I want to have an insanely big room with a lot of flowers in it. I want to wake up in the morning and feel the smell of greens and lavender. I want to write poems sitting on my sofa and having a forest or a sea view. I want to be inspired by what’s surrounding me.

[katrechkomariaa]

вот так вот. слова есть, но слов нет. а что важнее? сказать или промолчать? ты не сможешь ответить мне на этот вопрос, потому что он не к тебе. молчи. дай мне знать, но молчи. скажи мне глазами. вот так вот. ты хочешь сказать что-то важное, что-то, что вдохновит, что-то личное, но можешь издать только белый шум. потому что никто не умеет слушать. они думают, что слушают, но разве у этого такое название? разве слова уже стали плоскими? когда они перестали быть объёмными? наши понятия спутались, как мои волосы по утрам, но еще больше. если ты хочешь дать мне знать, скажи мне руками. скажи слезами, скажи молчанием, скажи эмоциями. я пойму, обещаю. в погоне за поиском честных слов мы поймали иронию. и стали врать. ты думаешь что говоришь честно? но ты врешь мне. ты говоришь слова, но твоё дыхание выдает тебя. твои глаза бегают из стороны в сторону, потому что они знают, что ты врешь. ты делаешь это неосознанно, но ты это делаешь. не продолжай это безумие. мы ведь не из таких. посмотри на меня и промолчи. я пойму что ты хочешь сказать, но вот только это и будет честно. ты бы потратил всю жизнь, если бы искал слова, которые выразят то, что ты чувствуешь. так не трать ее на это. скажи мне глазами.

[katrechkomariaa]

пишу записки глазами. отсчитываю дни и впитываю пейзажи. что бы тебе потом показать. касаниями. 14 дней. минимум 10 в день. это 140 поцелуев должен мне ты. или это расстояние должно нам. минимум. а мы возьмём, и с процентами. схема линий метро наших мысленных связей запуталась ещё в прошлом веке и никто не собирается их распутывать, ведь это так.красиво.и грустно. грустно что тебя нет рядом, что бы плакать можно было громко, а смеяться постоянно. а я тебе пишу письма глазами, любовь моя.

[katrechkomariaa]

too much.

Смотри мне в глаза. Забирай мою свободу на вдохе и отдавай привязанность на выдохе.

Не говори ничего. Ты знаешь без слов, моя отчужденность слышит твои мысли и понимает твои крики. Мы с ней живем на самом высоком дереве безумия. У нас там дом. На дереве, как в детстве все мечтаем.

Мы с ним на “ты”. С безрассудством. Так долго внимать, смотреть, изучать, что бы потом увлечься до кончиков самых безумных мыслей и так уже навсегда, что даже говорить неприлично.

Твое “странное” очень хорошо подходит по цвету к моему “слишком”. По цвету, по крою. а еще по длине. Рукава. Вот так одену его один раз, когда холодно и больше не смогу снять. Но их только так, только вместе.

Это все “слишком” “странное”. Это все слишком.

Но не ты.