fainychkasyanya

[fainychkasyanya]

#178: WrocLOVE

День почався з того, що вже не треба йти на роботу, хоча довго спати я і так довго не змогла. Запакувала я (втиснула) останні речі, попрощалась і залишила деякі настанови молодшим Савицькими, вибігла на вулиці, де на мене вже чекав Кшишєк, який охоче запропонував відвезти мене з моїми пожитками до в��кзалу) Наче навмисне, возив мене знайомими мені шляхами, а потім вже на вокзалі змусив розчулитись… Але ж ми ще зустрінемось, шо нє? Я там ще маю виконати умови спору і відвідати Татри і Гданськ ;) 

Що вам сказать…півроку то трошки забагато. Забагато «своїх» місць, забагато пережитого, забагато емоцій і достатньо багато друзів, до яких прив’язуєшся і не хочеш їх покидати.

Вроцлав притягував мене від нашої першої зустрічі і постійно нашіптував мені «ти мусиш тут пожити» . Авжеж, після 178 днів я точно знаю, заради чого туди варто їхати, чому це місто називають «Miasto spotkań» i чому його назва має таке романтичне закінчення Love.

[fainychkasyanya]

#176-177: WrocLOVE

Сумний початок тижня… Христя поїхала, та й мені от-от доведеться скоро покидати вже достатньо обжитий куточок. На ці дні особливих планів не було – хіба востаннє пошопитись і, навіть, повернути товар)))

На останок мені вдалось зустрітись ще з Емілією і відвідати, як виявилось, ще ��дну «Булку з маслом» :) А після того встигла заскочити до Насті і Каспера) Класно було бути свідком розвитку їхній стосунків. Понатякали одна одній на запрошення на весілля і на тому розпрощались.

Ну а вже іншого дня мала прощальний робочий день… Розплакалась я) Встигла звикнути до них, хоч і нелегко там працювалось, зате по-своєму атмосферно ^_^ Приємно вразило, що мені на знак подяки дали невеличку, але все ж премію і сказали, що завжди на мене там чекають <3 А ввечері я мала щирий вечір з Лесею…Красивоо порозмовляли по-душах, поділились ближчими планами і обмінялись маленькими презентами ^_^ Ох, моє любе сімейство Савицьких…ніколи не забуду вашої доброти та прагнення створити Пласт у Вроцлаві, адже, в першу чергу, без вас, його б там і не було.

[fainychkasyanya]

#161-175: WrocLOVE

Встигнути всееее!

То був практично наш девіз на ці два тижні)

Щоправда, один важливий пункт завершився невдачею… Взяли ми квиточки, аби відвідати Гданськ, а тут на маєш!...Погода зіпсулась і їхати на море в погоду +16 якось не було охоти. Тож, пішли ми здавати квиточки і, заодно, взяти квиточки домів. Одразу були налаштовані, що повернуть нам не більше половини, аж тут із заплачених 81 зл. ми отримуємо по…76!! І це за два дні до виїзду. Мдаа!..Такого в нас точно нема((

А от коли я брала квиточок, ��о пані «сподобалось» прискіпуватись до мене, то до прізвища, то до мого віку, то до моїх численних запитань. Зрештою, квиток з Жешува до Кам’янець-Подільського в мене, ще й зі знижкою) Класно, коли тобі ще 25ть!))

Одразу ж по приїзді з Відня ми зробили те, що постійно завершувалось невдачею – відвідали Мультимедійний фонтан) Ні втома, ні обмежений час і, навіть, ненажерливі комарі не могли зіпсути нам цього вечора)))

Поплавати на кораблику?... З радістю!

Поплавати з Кшишєком на каяках і побігати за покемонами – із задоволенням!))

А ще відвідати міський пляж, зловити ліхтарника, зустрітись з Таньою Геник і попрощатись з Мартіном – хууухх..здається, все загадала))

А ні, ще ж фото сесія була!)) Ага, сама вона – знимкування на знаних місцях у Вро – дочекались останнього)

P.S. Надзвичайно приємно було почути фразу-комлпімент: “Ти так змінилась! Ти аж розцвіла, а очі твої блищать щастям.” <3

Що ж, жодної магії, просто треба живи наповну ;)

[fainychkasyanya]

#159: Kraków

Сядеш в Автобус, хай собі їде, спершу у Краків, а Потім у Відень!..))

Якихось пару годин і ми в одному найбільш розпіареному польському місті, з численними титулами (тілько за шо?). Не знаю, чому люди на стільки ним захоплюються, але мені скрізь ввижається пафос і бруд. Можливо, таке враження було зумовлене тим, що в тому періоді місто приймало численну кількість паломників з усього світу. Ну і, ясне діло, було дуже брудно)  

З минулого разу, здається ніц не змінилось, хіба що мій особистий статус :D А, може, саме цей факт і залишив негативне враження про місто о_О?

Хоча, як для прогулянки під час пересадки, місто може бути)))

Ну і фоточки такі нічо вийшли ;)

[fainychkasyanya]

#155-158: WrocLOVE

Новий тиждень в новій квартирі. Настрій «валізний», почався зворотній відлік часу, вже хочеться додому. Але сумувати не доводиться, так як тепер маємо «дитя»: Ностер (маленький мопсик) – то ще й яке дитя!)) Привчаю себе зранку вигулювати собаку, а вдень пильнувати його. Що ж, до мене дійшло розуміння того, що найближчих років зо два дітей я не хочу, а собаку у квартирі ніколи заводити не стану (кіт поки що під питанням).

На тижні забрали останні речі з попередньої квартири і принагідно спілкуючись з дівчатами довідались багаааато «цікавих» речей, тож тепер ми не шкодуємо, що саме так вийшло з помешканням. І вкотре переконуюсь, що все стається саме так, як має статися.

В четвер ввечері відбулось ще одне пакування речей – на Відень! ^_^

Не можемо дочекатись вже нових пригод.

Зміни – то завжди добре ;) 

[fainychkasyanya]

#148-154: WrocLOVE

Тиждень важливих рішень і тиждень змін. Нехай не дуже великих, але, часом, таких потрібних.

Ми з Христею вирішили остаточно переїжджати на іншу квартиру до родини Савицьких) Трохи сумно покидати нашу обжиту кімнатку, але, може так легше буде в кінці місяця виїхати. У вівторок я дістала повідомлення від дівчини, яка вже мала заселитись до нашої кімнати, тож тоді ми зрозуміли, що шляху вороття немає і час для змін настав) Заодно, провели репетицію з пакування речей))) Трохи речей повикидала, але, мабуть, того замало.

Як тільки ��ийшли з речима з будинку – почав падати дощ (як завжди). Проте, біля Тумського острову він перестав і замінився барвистою веселкою. Як віруюча в знаки людина, я то витлумачила собі на добрі зміни, які чекають попереду.

Зрозуміли, що машиною не дуже вийде поїхати до Відня, так як крім нас не дуже всім виходить. Але, трапилась нам приваблива акція на сайті PolskiBus -30% на поїздки до Кракова з Вроцлава, Відня і ще якогось міста якраз на той період, котрий потрібен нам) Думки матеріалізуються!

У вівторок ми писали іспит) Нехай то звучить см��шно, але я трохи тим переймалась, хоч і розуміла, що немає чого. Але, загалом, не важко було. Цікаво побачити результати. Опісля іспиту мені вдалося зустрітись з Яриною, котра приїхала  до Вроцлава з хлопцем та ще одним товаришем, котрий навчається у Венеції. Трохи пізніше приєднався до нас кауч, поляк, котрий вже не вперше приймав ночувати Ярину) Цікавою біла реакція була цього Рафала, коли я для повела їх всіх до «Булки з маслом» - адже він, корінний вроцлав’янин ніколи не бував в тому місці до того часу. Іншого дня я цей заклад показала Христі. Щоправда, ми там не зупинились так, як я там зачастила і хотілося чогось вже інакшого. Тож, я показала їй ще один заклад української кухні – «Крес», де ми мали змогу посидіти і насолодитись українською музикою якраз такою, яку любимо. 

[fainychkasyanya]

#141-147: WrocLOVE

Цього тижня відбувся довгоочікуваний матч Україна-Польща. Після програшу Північній Ірландії я вже тоді зрозуміла, що доведеться мені їздити Польщею ще десь. Зрештою, так і сталося. Матч оглядали ми в «Кресі» (кнайпі української кухні) разом з Кшишіком. А по матчу організували ми собі пиття кави на пагорбі однієї з Висп (вкотре, відкрила для Кшишєка нове цікаве місце).

Наступного дня Христя розмовляла про те, аби залишитися нам ще на один місяць в нашій квартирі. Пообіцяли, що все буде ок. А потім, на занятті з української Христя отримала пропозицію помешкати в липні в родині Савицьких та ще й задармо.

В четвер ми, нарешті, потрапили на останнє заняття з польської мови)) Тож іспит обіцяє бути цікавим. А по тим, я пішла знайомитись з Кшишєм (той, що в Грузію хоче). Дуже-дуже мила була зустріч) Домовились, що він нас повезе до Відню, якщо назбирається компанія. А в неділю відбулась повторна зустріч – відвідали ми сальсу! Нарешті, я там побувала. Щоправда, Кшишь так і не спробував потанцювати, зате мені вдалось зробити то тричі – з тренером і ще якимись хлопцями)) Хотілося б колись таки відвідувати сальсу) Може, у Львові мені то вдасться ;))

[fainychkasyanya]

#134-140: WrocLOVE

Я зрозуміла, що втрачати немає що і написала до Кшиштофа, котрого мені порадила Настя) Щоправда, до Грузії найближчим часом він не їхатиме, але в нас виявилось багато чого спільного. І взагалі, здався мені дуже цікавою людиною.

За проханням ЮЮ ходила до місцевого архіву шукати щось про Пласт. Відчула себе якоюсь чи приниженою чи що – бо там одразу дали зрозуміти, що з питанням України до них не пхатися. Ну і ОК, не буду :)

В гори ми так і не поїхали, так як намету не знайшли, одне-друге-третє – як завжди, зрештою. На жаль. Проте ми, нарешті, пішли на мєсний базар (Świebodzki). Нормальна міні-Калинка) Та ще й з україномовними продавцями! J Йдемо, розмовляємо собі спокійно, бачимо українську халву в продажі, аж тут чуємо: «Дівчата, купуємо халву!»))) Потім Христя підходить питається за валізи: «Ile ta walizka kosztuje?». А їй відповідають: «Сто злотих! Показати?» В результаті, я купила вже собі сукню на весілля, пару босоніжок і капелюшок, ну а Христя – валізу)

Приїдемо додому з обновками ;)

[fainychkasyanya]

#127-133: WrocLOVE

Нарешті я почала дивитись «Картковий будинок»! Не так затягує як «Помста», але по-своєму цікавий. Вирішила врешті піти до місцевого театру) Запросила до цієї справи Кшишіка, на що він легко і швидко погодився. Правда, вистава була дещо дивна і, як здалось мені, беззмістовна з елементами порно))))

Наступного дня у Вроцлаві організували Мультивидовище на одному з островів. Суть його була показати історію міста 20 ст. Для цього було залучено величезний хор, який виконував твір, написаний чотирма різними композиторами з різних країн; проектори, які транслювали різні зображення на будинках, а при цьому купа-купа корабликів здійснювали свій «танок».

Вечір п’ятниці затягнувся трохи і перейшов у суботу. Вирішили не втрачати такого світанку і пішли зустрічати схід сонця. Поволі-поволі, так і дійшли ми Хали Стулечіа. Посиділи біля фонтану, я побігала за качкою, а сонця майже не побачили, так як було хмарно)) Ну нічого, наступного разу вийде ;)

В неділю замість сходин вирішили зробити прощальну ватру. Нашвидкуруч зібрали необхідні для того речі, склали короткий план вогника, запалили свічки і з піснею, іграми, розповіддю та халепою попрощалися з вроцлавськими дітками, до котрих встигли так звикнути L Хочеться вірити, що з осені будуть якісь нові старшопластуни, які візьмуть тих дітей під свою опіку.

А після обіду мені вийшло зустрітись з Юрком Зілановим, котрий мав літак до Іспанії. Тож нехай на короткий час, та все ж вийшло нас зустрітись, а Юркові щасливо сісти на правильний автобус ;)

[fainychkasyanya]

#118-126: WrocLOVE

По приїзду з Берліну ввечері мене знайшли пригоди. Коли я верталася від дівчат додому, питає мене один хлопець як дійти до вокзалу. Правда, навіть я, з моєї польською, почула, що то явно не поляк до мене говорить, а якийсь «наший». Я перепитую польською чи він має на увазі вокзал. І поки він відповідав, у нього проскочило якесь російське слово. І тут я кажу: «Спокійно, я розумію.». Як виявилось, він шукав вокзал для того, аби там ночувати, бо в хостелі, який для нього забронювали, не було вільних місць. Але я, розігріта попередніми пригодами, вирішила допомогти і запропонувала разом пошукати хостел)) Поки ми шукали щось, виявилось, що він з Вінниці. На таку відповідь я одразу зреагувала: «То чого ж ти розмовляєш російською?!». Бідака, одразу і надалі розмовляв зі мною українською) Що ж, обдзвонила я декілька хостелів – та все було намарно, вихідні, як не як. Але, все ж, вдалося нам знайти один вільний на площі Ринку) Хлопака хтів мені віддячити кавою, але стомлена пригодами, я побажала йому успіху і відправилась ��одому, бо ж наступного дня мене чекала довгоочікувана зустріч з Кшишєком :)

Кшишєк виявився милим і кумедним хлопчиною) Зізнався мені, що дуже переймався, коли я написала йому, що погано розмовляю польською)) Але з тим виявилось все ок) Перше, що ми зробили – відстояли чергу за славнозвісним морозивом на Бема. Так, воно того варте! :) Далі заскочили до ботанічного саду, де я запропонувала поїхати на край міста, аби глянути на той замок в парку, на що Кшишєк здивовано відповів: «Jak, teraz?». Потягла я бідаку на зупинку та ще й пояснювала, де і коли треба пересідати :D Ці місцеві…всьому їх вчити треба)))) Вже як верталися ми з того парку, разом з нами у трамваї їхала компанії вже трохи старших людей і запитали нас чи ми пара і чи ми теж їдемо на весілля :D

Таке от) Кшишєк моєї дивакуватості не налякався, тож тест було пройдено успішно) Більше того, згодом ми поспорили з ним про те, чия збірна виграє у футболі)) Той, чия команда програє – їде до тієї країни, яка виграє. Якось так)

А вже з наступного тижня зустрічі не припинялись і мені написав Шпак про те, що він буде з дівчиною у Вроцлаві і вони шукають місце для ночівлі))

Ясне діло, що я відмовила їх від ночівлі в якомусь там парку і забрала до себе на квартиру. Зранку я залишилась була з ними, а Христя пішла на сходини, на яких зайняла одночасно своїх і моїх дітей. На жаль, того дня я пропустила той момент, коли вони вирішили назватись «МОПСами», бо наша комашка складається з Михайлика, Оксана/Оля, Петрика і Северина. Все просто, геніально і гарно ^_^ 

[fainychkasyanya]

#117-118: Berl.IN

Ранок почався зі знайомства з Андреа, а конкретніше то було так:

– Доброго ранку, я – Андреа.

– Доброго ранку, Оксана.

– Дуже приємно познайомитись).

– Вав! Ти знаєш українську!

– Будеш пити каву?

Оторопівша тим, як італієць розмовляє українською, ясно, що пог��джуюсь на каву.

Загалом ранок пройшов в цікавій італійсько-українській атмосфері)

Оля дала мені свою карту Берліна, розказала й описала, куди варто і не варто йти. І ми разом вийшли до метро. Щоправда, по дорозі я зрозуміла, що карту я успішно забула в хаті)))) Тому вже нову мені довелось купити в одному з магазинчиків біля станції метро.

Свою екскурсію я розпочала від Александер-Платцу (з комуністичної частини). Там я сіла на звичайний громадський автобус №100, маршрут якого пролягає через найвизначніші місця міста, але по суті, виконує роль екскурсійного автобуса) Тож, майже на останній зупинці я вийшла і почала рухатись в протилежному напрямку) Перше, що я зустріла – церква, зруйнована під час війни і – не відреставрована, а просто така, яка отримала сучасну добудову збоку, а та частина, котра залишилась – стала таким собі музеєм з цікавими фресками та експонатами.

Вразив надзвичайно мене парк) Дуууууже здоровезний. Я, мабуть, більше години йшла через нього навпрост. А далі була президентська резиденція, парламент і…Берлінські ворота)))) Йой, скільки же тут туристів! І це в п’ятницю!

Далі мені вдалось знайти те, про що говорила Коця – пам’ятник жертвам репресіям в дуже цікавій інтерпретації: стовпчики різної висоти на пагорбках. Ніби, і лабіринт, ніби, просто місце для відпочинку, але має своє значення.

Звісно, не оминули мої ноги залишки Берлінського муру, при чому, у двох різних частинах міста. Важко якось усвідомити, що то були два абсолютно різні світи через чергову людську дурість. Ще один наочний приклад того, як регресує суспільство, котре живе під рукою влади комунізму (а простіше – москалів). Так чи інакше, добро перемагає зло, краса рятує світ, імперії не живуть – можна називати по-різному, але наслідок очевидний – Стіна впала.

Сподобалось спостерігати цікаву картину біля однієї зі стін: молода сім’я (батьки, діти) дуже активно проводили час разом, забавляючись на травичці, влаштовуючи собі змагання) Якось то мені символічно виглядало)

Закінчила свою прогулянку, традиційно, біля річки) По дорозі додому мені вдалось потрапити до рук кондуктора: - Fahrkarten?

-o_O

- Fahrkarten?

-O_O

- Ticket?

- Of course!)

На вигляд – звичайнісінький собі цивільний, який їздить між пасажирами і має десь далеко захований бейджик. Тому – вважайте  ;)

День закінчився смачною пастою з броколі та НепрОстими приборами ^_^

Наступний ранок розпочався з кави, круасанів та італійської)) Приємно спостерігати, коли мовного бар’єру для закоханих не існує. То так мило, коли діалог починається  українською, потім переходить в італійську і завершується англійською.

Обмінявшись порадами на  листівку, підписаною українською та італійською, ми розійшлися хто куди. Оля та Андреа поїхали на роверах до галереї, а я пішки через аеропорт до місця зустрічі з водієм з Блакару. Щоправда, я трохи «траверснула», тож так і не потрапила до аеропорту (то закинутий аеропорт, на території якого відбувається багато цікавих зустрічей, заходів) – маю ще одне місце для відвідин наступного разу)))

Водієм була жінка полька) Приємно було почути польську за ті дні після тієї картатої німецької)) Доїхали ми файно, швидко, комфортно.

Вроцлав! Ще цілий вечір попереду!))

[fainychkasyanya]

#116: Wrocław-Dressden-Berlin

Спалося зле...прокинулась о 8 від того, що дзвінка я ніяк не дочекалась. Почала думати, що напевне то такий знак, аби я нікуди не їхала. Дивне відчуття мене переслідували, ніби і далі не дуже хотіла їхати, але, бляха, шкода тих всіх спакованих речей, планів... Нє, я таки хочу їхати. Зараз почну шукати когось знову на Блакарі, або псіхану і взагалі поїду стопом)))

Поки я думала, отримала смс з проханням передзвонити. То був той водій Василь. Передзвонила, як виявилось, він був вже десь в околицях Вроцлава і їхав до мого будинку. Я одразу підірвалась, поснідала і вибігла. Починаю шукати срібну машину - а вони в ряді через одну стоять. Йой...сіла на лавку - чекаю. Під'їжджає одна машина - жінка за кермом, інша - теж не воно. П’ю каву. Знову їдуть срібні машини - я не реагую) Та, бачу, що з однієї виходить чоловік і розгублено щось шукає. Я пішла на зустріч і одразу кажу: «Доброго дня! Оксана до Дрездену»:)

Їдемо. В авто були ще двоє українців (тато і син) і одна полька. Розговорились ми щось. Виявилось, що ми з тим іншим українцем мариємо спільного знайомого з Хотина, а у водія дружина з Хотина. Але же тісний світ!

Як тільки ми заїхали до Німеччини, нас зупинила поліція, зібрала документи, внесла в базу. Водій сказав, що то вперше його так зупини за увесь той час, скільки він вже їздить. Ну але ж і мушу я потрапити на якісь такі “атракції” :) Тепер в очікуванні, чи скажуть щось мені на кордоні польському (хоч і не мали би).

Німеччина!!!

Автобани, вітряки - як альтернативне джерело енергії, чисті під охороною ліси - і коли так�� буде в Україні...

Дрезден!...

Водій завіз мене до одного з торгових центрів, пропонував до Мюнхена поїхати))) Дав настанову дзвонити в будь-якому випадку (це так мило!) і сказав, що буде переживати, бо не розуміє, як так можна приїхати і не знати, де ночуєш :) Я відповіла, що то в мене вже не вперше і я дам собі ради) Так ми і розминулись.

Що ж, стандарт: пошук інтернету, прокладання маршруту. Ніби, визначилась, що і як (сподобалось, що гуглмепс розписує детально і похвилинно як, куди, коли і чим їхати). Розпочала свій маршрут. Дійшла до ніби-то зупинки і ніц не зрозуміла))))) Жодного потрібного мені слова. Почала ходити навколо - не шарю. Перейшла на інший бік - ну нє, мої орієнтативні здібності одразу відкинули той варіант. І так, 10-15 хвилин було) Аж потім я зрозуміла, що то має бути поїзд, а не автобус)))))) Коли зрозуміла, тоді й побачила станцію) Вийшла на перон. Згадую нічні повчання системи проїзду. Купила квиток і чекаю на свій поїзд. Дві хилини, одна...14:13 і тут одночасно приїжджає два поїзди! Курча! На який з них мені сідати? Поки я почала орієнтуватись з лінією, кінцевою станцію і т.д., вони поїхали... В мене, ледь паніка не почалась. Дивлюсь на розклад - наступний через годину! Бляха, я і так у псячий голос приїхала сюди, а ще тре якось до Берліну добратись, бо з кауча так ніхто і не відписав, хіба на вокзалі або заправці буду тусити. Дійти до центру пішки? Навіть і не знаю. Думаю, спробую піти до маршрутки, може, щось там зможу вивідати (а гуглмепс то вже не оновлюється). Прийшла, знову ніц не зрозуміла. Там якісь такі статі тьоті були, що аж неохота була щось питати.

Псіханула і вернулась назад до тієї станції, почала знову вивчати розклад. Виявилось, що поїзд мав бути не через годину, а через пів. Тож в мене десь 5 хвилин залишилось до нього. Цього разу підходжу до дівчини на пероні і починаю спілкуватись англійською. Вона мені відповіла в якому напрямку їхати і те, що сама має їхати в центр, тож покаже де то є. Що ж, це вже прогрес))) Закомпостувала квиток (а це робиться на пероні) і зайшла в поїзд. Який же він крутий!)) Всередині вагону є місця для велосипедів і окреме відділення для пасажирі, а я їде, то на стільки тихо, що чути кожний шелест. Моїм (не)здивуванням було почути розмову за сусіднім сидінням російською мовою (панає��алі).

Ну от і центр міста.

Починаю рухатись інтуїтивно (як завжди, у правильному напрямку). Одразу потрапила на Цвінгер – дуже знане місце, комплекс з 4 будівель, колись служив фортецею, тепер то ряд музеїв та атракція для туристів. Також мені вдалось довідатись, що там в галереї є картина «Секстинська Мадонна» Рафаеля Санті, але то вже на наступний раз ;)

Далі було продовження відвідин інших будівель: Тераса Брюля, Державна Опера, костели, площі. Найбільше вразив костел Фраукірхе, реставрований майже з нуля після Другої Світової.

А потім почались мандри іншим берегом ріки в напрямку до відправної точки на Берлін. Але загалом, по той бік Ельби дуже цікаві місця) Більш сучасний район, від якого віє творчістю та молоддю JДуже шкода, що не було можливості звертати по закаулках, а доводилось йти «по азимуту». Хоча, тим не менш, і так спромоглась щось тай побачити)) А потім почалось бездоріжжя. Спромоглась роздерти собі руку до куща з колючками, ще й переживала, чи не забере мене поліція, яка там безперестанку їздила)) На щастя, дійшла до заправки. Питаюсь чоловіка, чи можна піти до туалету, а він відповідає щось німецькою, а я давай з переляку: «Przepraszam?». Від тоді я зауважила, що у стресових ситуаціях у Німеччині я говорила польською)))

А потім почалося найцікавіше. Знайшла свою відправну точку, яка була на автобусній зупинці, яку мені, курча, не вибивав Гугл і до якої я пройшла десь 7-9 км (від того кварталу). Достаю табличку, починаю вимріювати машину, проходить 4 хвилини і мені зупиняється машина)) То був німець середнього віку. Надзвичайно цікава людина. Їхав до Берліку за донькою, яка поверталась з проекту з Ірландії. А перед приймав участь в забігу і перепрошував за свій вигляд. Казав, що колись їздив стопом до дружини, а вона до нього))) Розмовляли, звісно, англійською. Правда, він вчить її рік, а знання має майже такі ж, як і в мене з моїми, бляха, 10 і більше років вчення. В кінці поїздки залишив мене біля якоїсь зупинки, де проходить багато маршрутів, бо сам трохи поспішав, а я йому залишила на згадку листівку з Чернівців)) Дуже дивувався, як то я маю ночувати в Берліні і взагалі, дати собі раду) Але я його заспокоїла своїм досвідом і подалась в пошуках інтернету.

Берлін!!!

Який же ти величезний! І холодний до госте��.

Знову ж таки, дуже багато різних-різних людей, та найбільше то якихось арабів, турків, сирійців, негрів або просто різнокольорових людей)

Спочатку надумала зайти до заправки (підзарядити телефон і злапати інтернет), але той продавець ламаною (чи то з неохотою) відповів англійською, що вже 22га година (хоча на вході писало, що працює заправка цілодобово), я його ще раз перепитала в чому проблема, що то така година, а він відповів так само. На моє запитання, де є найближчий Мак, він відповів, що треба їхати маршруткою. Згадуючи свій досвід з поїздами в Дрездені, я запитала скільки йти пішки, на що він відповів, що не знає. Вирішила я спробувати свою долю далі. По дорозі побачила вивіску «інтернет-кафе», хоча в результаті на вулиці були тільки 2 зайняті столики, а всередині просто магазин. Продавцем був якийсь хачік, але вибору не було, почала питати за Мак. В результаті, той чоловік виявився досить приємним і гарно пояснив мені англійською як їхати, як і за скільки можна дійти пішки (почався перелом ксенофобських упереджень).

Врешті, МакДональдс був знайдений. Але проблема в тому, що вай-фай там був поганий, а касири не розуміли англійську (або не хотіли). Зрештою, я підключилась до 30-хвилинного дармового інтернету від Водафон і…отримала повідомлення, що мені готові прийняти на ніч! Радості не було меж!)) Підзарядила телефон, завантажила маршрут, написала всім, що жива-здорова і пішла до метро. Здавалося б, все мало бути добре, але… Карта на телефоні оновилась і я не знала, на яку зупинку маю їхати. Інтернет був вичерпаний… Піднімаюсь нагору, шукаю інші точки доступу, телефон знову розряджається… Знову заходжу в Мак, заряджаю його. Починається нова доба, отримую новий ліміт дармового нету, завантажую карту, СКРІНЮ!, біжу в метро, не можу визначитись, на скільки зон брати квиток, думаю, беру на всі три і…термінал не приймає купюри більше 20. Прошу людей розміняти, та вони кажуть, що нема. І знову мій поїзд поїхав… В мене відверто почалась паніка, бо я вже годину тому як мала бути в Олі. Постояла, покіпішувала, вернулась в Мак, купила собі Спрайту, знову оновила мапу, купила квиток і сіла в поїзд. Нарешті, поїхала. Зрозуміла, що зупинки тут не озвучують і мені просто треба пильнувати свою. Огля��аюсь по сторонах, виглядаю свою. Якийсь чоловік (знову ж таки хачік) побачив моє занепокоєння і підказав, яка то зупинка була. Далі я вже рахувала їх. Виходжу на в��лицю в пошуках автобуса. Район нагадав мені той, що був тоді у Празі. Але мені вже було байдуже, тільки б автобус знайти. Стою на величезному перехресті, де на кожному куті стоїть по автобусу. Йду до першого, але то не він, йду (біжу!) до другого – замкнені двері. Стукаю, прошу водія відкрити двері. Питаю, чи він ще їхатиме по маршруту, а він відповідає німецькою… Я пояснюю по-іншому – не розуміємо один одного, показую жестами, психанула, зайшла всередину і всілась. А він чемно поїхав))) Нарешті, потрібна мені зупинка. Такий спокійний районьчик – аж не віриться, що такі є після побаченого за останні години. Знаходжу потрібний будинок, натискаю кнопку біля прізвищ «Kotska/Giacobino» і чую голос Олі: «Оксанко, це ти?» Боже! Дякую тобі за такі моменти!!! Стільки щастя від однієї фрази))  

Але же то приємно побачити рідну душу після стількох пригод, стресу та емоцій)

Оля для мене виділила цілу окрему кімнату з ліжком під стелею))) Все, що потрібно було в якості винагороди за пережите)

[fainychkasyanya]

#113-115: WrocLOVE

Короткий робочий тиждень - супер!)) Попереду 4 дні вихідних - просто ідеально. Шкода стільки часу втрачати на перебування у Вроцлаві, хочеться кудись виїхати, але страшенно не хочу їхати сама... Христя стала трудоголіком і не готова жертвувати вихідні на мандрівку, та я і сама щось почала вагатись за витрати.

Запропонувала Емілії махнути зі мною, але, як я і передбачала, в Мілі вже були плани. 

В середу Настя витягнула мене на щотижневе зібрання в мовному клубі. Доооовго ми шукали те місце, хоч і маленька там та площа) А знайшли випадково в той момент, коли вже зібрались додому - питає нас хлопець: “Ви на зустріч? Це тут”. А то, виявляється, треба заходити в один заклад, а з нього вже аж в той інший, потрібний нам) Дав нам картки різних кольорів, кожна з якої відповідає за знання певної мови. Прикольно так тримати було 4 штуки) Але хотілося б більше))))) Підсіли ми з Настею до якихось хачіків, які виявились з Мароко, а пізніше до нас приєднались поляки. Через півгодини там страшенно шумно почало робитись та й і я досі подумки планувала свою мандрівку.

Думала до останнього. Пишу до Марусі коротке питання: “їхати чи не їхати?)”, ясне діло, що Маруся дурного не порадить і написала “Їхати”) То була середа 21:50))) 

Написала чоловіку одному з України на Блакарі і домовились, що він як буде десь в Ополє, то подзвонить мені) Я все ж пробувала умовити Христю хоча б в Дрезден з’їздити, але ніц з того не вийшло. 

Пакувалась я до 5 ранку (курча, завжди так), бо ще ж треба було нормально вивчити правила проїзду в Дрездені, Берліні, завантажити карти, написати каучам і, бляха, зробити курінний звіт (в останній день, бо ж раніше не було часу)))! 

Врешті, вляглася я, тримаючи телефон у руках)

[fainychkasyanya]

#106-112

Тиждень, коли все пускалось у вільний хід) Після того вечора роздумів я була здивована отримати вакансію бухгалтера зі знанням рос.мови у компанії HP через портал LinkedIn :)

Відбулись дві розмови: одна польсько-англійською мовою, а інша – російською. Особливо, цікавою була остання: «А откуда Вы знаете русский язык? А Вы умеете писать по-русски?»))) Цікаво, чи буде третя розмова, що вони мені запропонують і чим це все закінчиться.

Якогось ранку я заспала роботу і спізнилась на півгодини. Але мені було реально пофіг))) Ніхто нічого не сказав (тільки одна особа, як завжди, розізлилась), моя шефова тільки посміялась на те, що я заспала). Правда, останнім часом я серйозно думаю над тим аби звалити звідти. А потім думаю, що то всього пару тижнів залишилось, тож можна і потерпіти. Головне, додатково десь працювати. Маю надію, що я ще прийду в кафе до Христі.

У четвер, на день Вишиванки, Христя щось задепресувала. Тож ми ввечері вбрались у вишиванки і пішли годувати лебедів, фоткатись, оглядати місто з парковки на даху ТЦ, а закінчили день файною вечерею)

У суботу ми поїхали в село Собутка, аби піднятись на гору Шльонжа) Здалеку дуже подібна до Цецино. Але підйом далеко не такий)) Мали їхати разом з нашою «улюбленою» школою, але ми як завжди спізнились, тож доїжджали самостійно. Загалом, від автовокзалу і до самої вершини ми десь до двох годин піднімались) Побуркали одна до одної, зняли стрес, напились джерельної води, полежали на каменюках, пофоткались і погнали додому. Трохи кумедно ми шукали автобус, але як то кажуть: «Хто шукає, то знаходить», тож ми самі перші всілись до транспорту))) Виспавшись по дорозі, ми готові були до нових пригод, тож, як тільки прийшли додому, забігли в душ, перевдягнулись і пішли до опери. Так! Нарешті, вперше в житті я побувала в опері, ще й на такій, яку хотіла побачити – «Мадам Баттерфляй» Пуччіні. Опера виконувалась італійською, але для глядачів на електронному табло пустили польські субтитри, тож все було зрозуміло) Хоча там багато чого і так було зрозуміло)

Після опери занесло нас на набережну, страх як хотілось посидіти в якійсь кафешці біля води. Правда, сиділи ми неподалік збіговиська студентів, так як тут чергова Ювеналія (день студента, дата святкування якого залежить від вуз�� і міста), але романтики нам не бракувало))

Тиждень закінчився файною неділею зі сходинами і квестом, який нарешті ми змогли провести) А потім була чергове знайомство-побачення з поляком) Приходжу я до ТЦ, починаю шукати кав’ярню: обійшла повністю перший поверх – не бачу. Підхожу до табло, шукаю по назві – ніби, є, а на карті не показує. Виходжу назовні, думаю, може, десь на вулиці те кафе. Зауважила хлопця з трояндою, думаю: «та ну, то не до мене, якийсь не дуже подібний до того, який на фото». Ходжу по вулиці, ходжу…думаю, як побачу ще раз того хлопця, запитаю, чи він, часом, не Мартін)) Заходжу до ТЦ, починаю шукати нет, аби написати йому і тут до мене звертається той самий хлопець з трояндою: «Przepraszam, czy pani na kogoś czeka?». А я одразу відповідаю: «Оксана!». А він такий спантеличений дивиться, а потім каже, даючи троянду: «Cześć! To dla Ciebie!». Бідолаха думав, що я не прийду)) Виявилось, що мого повідомлення, щодо спізнення, він не побачив вже. 

Запитав чи я в Польщі вже 4-5 років, бо дуже файно говорю польською, а я кажу – четвертий місяць))) Він був здивований, бо працює з українцями, але вони так швидко не вчаться говорити (напевне, не хочуть). Дуууууже багато про що говорили і багато де ходили. Загалом, досить приємний хлопака, який хоче заробити на квартиру і мешкати окремо від батьків і який шукає дівчину для серйозних стосунків, так як «розважатись» не має часу і не бачить сенсу) Знає місто Кам’янець-Подільський і, навіть, Хотин! А дідусь його колись мешкав в Тернопільській області)) Таке от.

Потім ми з Христею пішли на сальсу. Точніше, в той клуб де мала бути сальса, бо я провтикала, подивитись точну годину початку сальси, а її цього разу якраз перенесли. В результаті, потрапили ми на щось подібне до «Камеді клабу». Послухали трохи польських пошли жартів, а потім пішли хто куди – Христя на фонтан, а я додому)

[fainychkasyanya]

#98-105: WrocLOVE

Моє перебування у Вро почалось з того, чого я не робила вже купу років - побачення. З італійцем. З Сицилії. Ну, доооовго вже я погоджувалась на ту зустріч, але вломало мене те, що я голодна і не хочу готувати)))))) Да, я така, часом, корислива)))) Напевне, він то дійсно за побачення сприйняв, а для мене то було, радше, знайомство. Під час розмови я зрозуміла, що досить непогано знаю англійську і ще те, що італійці (чи то сицилійці) мають надто малий особистісний простір))

У понеділок я зустрілась з чудовою дівчиною Ніною з Рівного, котра шукала ночівлю і компанію у Вроцлаві. Через специфіку роботи і відсутність Христі я, на жаль, не змогла прийняти її, зате ми дуууже гарно прогулялись і провели час. Ніна дещо подібна до мого характеру, в нас однакове життєве гасло («Не спробуєш – не будеш знати»), а ще ми з одного року)

Цілий тиждень вийшов робочим, так як у суботу я пішла працювати до Христі, а понеділкову працю перенесли на недільний вечір. Через роботу не вийшло мені зустріти одного білоруса, який просився переночувати (вдень) :( Пробувала влаштувати до сусідів, але не вийшов такий варіант. Але все в нього якось там вирішилось і тепер в мене, якшо шо, є точка дотику у Мінську (колись я там таки побуваю).

Поляки на результати Євробачення відреагували, напевне, десь так само як основна частина москалів. Кажуть, що вона шляхом шантажу добилась високих балів від журі. Здається, дехто на роботі почав мене ненавидіти з тих пір. Але мені на те чхати) Джамала – краща!

P.S. Спілкуюсь з трьома хлопцями-поляками) Всі спершу думають, що я полька, бо пишу без помилок (так приємно!), а взагалі, досить прикольні чуваки (по-польси буде «koleś»). Заодно вправляюсь в граматиці польської мови і не тільки)))

[fainychkasyanya]

#90-97: Хотин-Че-Хотин

«В гостях добре, а вдома краще» - недурні люди придумали таке от)  

Вдома, як зажди, всі тебе люблять (часом, аж занадто), годують, колисають, підтримують, розмовляють і просто люблять))

Попри ту родинну любов та опіку, були і дні для друзів) Зокрема, файний вдався нам пік-нік з старими і новими жартами з старими друзями (хоч і не з усіма, на жаль). Ночування у Марусі затягнулося на довгу бесіду, яку ми б охоче продовжили, але зранку у всіх були свої справи. Здавалося б, тих трьох місяців як і не було, ніц не змінилося) Хіба, на «моєму» ліжку чужий мені плед був застелений ;))

В останній вечір перед від’їздом вдалось заскочити до кумів і похресниці) Мала, як завжди, дивувала своїм позитивом, а кум, як завжди, допитувався, що, де і як) Можливо, зустрінемось ще в Польщі)

Дорого до Польщі була, як то кажуть…МАСАКРА! Курча, ще в Стрию автобус вперше поламався. Заїхав на СТО, ніби щось підрихтував, але коли водій попросив хлопців підштовхнути – я була шокована і кажу одній жінці: «А на автобані теж будуть штовхати?». На кордоні стояли 5 годин. Цього разу, за печатками в паспорт доводилось виходити з автобуса. Дякувати Богу, речі не витягували – ненавиджу це. А, взагалі, на кордоні з тими довбаними довжелезними чергами, перевірками я починаю депресувати і відчувати себе «тр��тьосортною». Ну бляха, в чому я винна, що родилась в Україні? Чим я відрізняюсь від того поляка, який печатку ставить? Чому люди «вищого» класу, які народились на «обраній» території легко перетинають кордон, а я маю стояти як бабуля з протягнутою рукою в очікуванні на візи, а потім печатки на візи. Бляха, неначе, товар перед випуском перевіряють на брак, так і людей з України… Страшно боляче за таке(((

Одразу, лиш як перетнули кордон («перевірили нас на сказ»), водій зупинився за вимогою пасажирів і більше не рушив. І нащо я подумала про штовхання і автобан? В ході довгих суперечок пасажирів та водіїв, нас через декілька годин забрав польський автобус. Рушили ми. Прокидаюсь я десь перед Катовіце від того, що піді мною тріскає колесо. Очманіти просто! Ще додаткових півтори години до нашої дороги. До Вроцлава ми прибули о 13 годині (а мали о 5 ранку).  Зате виспалась в дорозі)))

 P.S. Від неробіння протягом тижня і дужого перегляду серіалу вирішила перевірити чи існує одна програма і для того зареєструвалась на одному польському рандковому порталі)))) З тих пір почала отримувати купу повідомлень і пропозицій зустрічей від поляків)))))))

[fainychkasyanya]

#78-89: WrocLOVE

Дні тотального непланування та неконтролювання ситуації)))  У понеділок вперше доїжджала до роботи на 4 ранку тим самим міським ровером. Як то було. Виймаю я ровер, їду собі до потрібної зупинки. Бачу - бракує вільних місць. Ну ок, пришвартуюсь ланцюжком, думаю. О курче! А пароль то я не записала. Думаю, що робити...Їхати назад? Вийде більше 20 хвилин і зніме гроші. Згадую, що бачила на карті найближчу парковку за 2 зупинки, їду туди. Файно паркуюсь, винаймаю інший ровер, записую пароль, доїжджаю до роботи і вперше пробую припаркуватись з допомогою ланцюжка і системи. Йду щаслива на роботу) Через 3 години приходить СМС зі з��істом: “ви використовуєте ровер більш, як 3 години, оплатіть рахунок або поверніть ровер”. Офігіти просто! Я в паніці виходжу з роботи, йду поповнюю мобільний рахунок, який, як завше, заблокований і дзвоню до оператора. Починаю ламаною польською переляканим голосом пояснювати, що сталась помилка, ровер не зарахувала система і він досі на місці. Той оператор, який як на зло говорив швидко і нерозбірливо, поставив декілька запитань мені на кшталт, як звати, номер телефону, звідки, куди і скільки часу я їхала останній раз, а потім каже: “все ок, ровер дійсно на місці, пані сказала все поправді, гроші я повертаю”. Хух...спрацювало))) З тих пір завжди записую пароль від ланцюжка і завжди перевіряю чи не числиться за мною якийсь ровер) Якогось дня їхала я на курси і так спати хотілось, що страшно просто. Їду в маршрутці, сплю, час від часу прокидаюсь. Бачу, заходять школярі (а заходять вони на конкретній зупинці), думаю “о, ще купа часу”, засинаю і тут прокидаюсь від комп’ютерного голосу “Koniec trasy”. Йомайо! Проспала свою зупинку))))) Зате тепер я знаю, що там дуже гарно) Христя тепер проситься якось спеціально там вийти і погуляти)

По тих курсах швидко верталась додому на імпрезу з нагоду дня народження Олесі) Нарешті, ми познайомились з нашими сусідами та розширили коло знайомства з українським товариством,серед яких я познайомилась з ІТ-шником) Навчились нових польських жаргонів (до прикладу, «стопер» - то є протидія поносу, «чах-чах» - типу, «чокаємось»).  

А іншого дня нас запросили на імпрезу до тих самих сусідів, з якими ми п��знайомились) Людей було, мабуть, 15) Шум, хаос, але час був гарно проведений)) Але, навіть, після того, нас з Христею не спалося, бо ж ми складали квест до 4 ранку)))) Якого так і не було)))))))) Зате передали пакунок на АТО з писанок, ангеликів і листів :)

Один день ми тарились одягом) Як завжди, перед святами знижки) Як таке можна прогавити?)))) З «Манго» нас ледь вже не випроваджували, аж так довго ми там засиділись)

Перед дорогою додому твердо вирішила, що маю купити в дорогу собі книгу і що то має бути «Самотність в мережі» Вишневського. Порилась на OLX, знайшла пару пропозицій за 5 злотих, обрала якусь найбільш пр��вабливу і сконтактувалась з власником. Поїхала я на ті Кши��и (районьчик такий є, далекий районьчик). Як завжди, мала пригоди з транспортом. Трамвай запізнився на пару хвилин і на маршрутку мені вже не вдалось сісти (хоч вона і стояла ще на зупинці, але двері вже не відкривала), чекала наступної. Доїхала. Шукаю потрібну мені адресу, звіряю з фоткою з гугла мєсность…ну, ніби, знайшла) Пишу тому чуваку, що я є, а він мені відписує: «Ну то запрошую за такою-то адресою». Курча, думаю, ще я б до квартири йшла! Та гірше те, що її ще знайти тре. Дзвоню до нього і кажу, що сорі, але я не знайду тої адреси. Він неохоче, але відповів, аби стояла на тому місці, де стою. Поки чекала на нього, до мене підійшла жіночка і попросила подзвонити з телефону, бо свій вдома забула. Правда, ніхто так і не взяв слухавку. Шкода, що не вийшло допомогти їй. Приходить той чувак, простягує книгу, я навзамін йому 5 злотих і ми розминаємось. Отак, взагалі, без слів))) Вертаюсь з пересадкою. Проїхала кавалок, чекаю на інший транспорт. А його нема. Отак просто, зник з табло і не приїхав. Чекаю далі, приїхав аж наступний. Доїхала до “Теско”. Дівчата, ясне діло, вже затарились і поїхали додому. Тарюся і я собі. Набираю, набираю, починаю рахувати і шарю, що щось я або замало грошей взяла або забагато продуктів. Починаю по дорозі до каси трохи розкладати то все. Тут мені рахують і бракує якихось 10 злотих. Курча! Так і знала. Прошу відкласти Нутеллу (ех…) Йду на зупинку і, традиційно, проводжаю поглядом свій автобус. Чекаю наступного. Сідаю і думаю: «що ще може бути гірше стількох підряд спізнених автобусів?». Відповідь не забарилась – зламаний автобус. Що ж, знову пішки з торбами в темноті в невідомому мені місці… Цього разу інтуїція (чи то досвід орієнтації в просторі) не підвела і я вийшла на потрібну мені зупинку і нарешті щасливо доїхала додому :)

Трохи з меншими пригодами, але не менш щасливо, я доїхала до рідного дому на святкування Великодня)