yevstafiev

[yevstafiev]

життя – це не те, що ти звик уявляти,

дивлячись порно у себе в кімнаті.

забувши про сором, кінчаєш на килим:

і ти виглядаєш щасливим!

сьогодні у чартах, на першому місці

не бути їбланом із передмістя,

який так завзято сто років пахав,

а потім узяв усе це - і просрав!

бо те що учора здавалось важким

сьогодні для когось немов би той дим,

що вже розчинився в повітрі на�� нами

поки ми граємось в драму.

“Не щастить у житті – пощастить у коханні!”

а може в пизду усі ті зітхання

за тими, які час від часу писали

так, ніби ти хочеш щоб тебе заїбали

живи сьогоденням, кохай своє літо,

від’їбися від себе і цілого світу!

а зранку, хто збудить цілунком дбайливим,

і робить тебе щасливим!

[yevstafiev]

ти знайшов сенс життя, тобі досить а душа знову й знов б'є тривогу коли серце спокою просить - починай вірити в Бога. ти пройшов сам по кожній дорозі серед хаосу - ти не зламався серце знову терпіти не взмозі? почекай, не спіши, не здавайся! розчаровують люди і вчинки ці шалені дебати "хто перший" проведи сам себе до зупинки відфільтровуй у розумі "треші". зроби вигляд, що ти себе любиш і невтомно працюй: бо так треба! і якщо сам себе не врятуєш, то ніхто це не зробить за тебе!

[yevstafiev]

Минулими битвами, Чужими молитвами Ти благословенний. Ти не зів’янеш! Життєвими силами, Зеленими сливами Тебе огорнули! Солодкими сотами, Найнижчими нотами Ти будеш прощений... Твоя босонога, В останньому сезоні вашого безсоння, Буде сміятись! З любов’ю до сонця і до свободи, Вона відпустить твою руку. Ти знову програв!

[yevstafiev]

Замерзлими пальцями Знову Ти пишеш усюди слово «любов». Випиваєш два келихи пива Та врешті, для серця зрадливо, Ти віриш в її існування. Навмання Малюють мотузки обвиті на душу Найкращі портрети гуашшю, Зникають графічні пейзажі, А ми, неквапливо вмираємо Аби тільки не бачити, Як наших коханих хтось буде трахати! І нехай так казати негарно, І нехай ми прожили марно, Це краще ніж бути реальним. Хоч хтось, полюбіть мене п’яним

[yevstafiev]

Я відкриваю вікна назустріч янголам, Залізаю під клітчасту ковдру… Це мабуть і є найголовніша фабула Моїх вузьких коридорів. А в моїх коридорах немає ліхтарів, Але звідкись там сяє світло. Немає ні вікон ні яскравих кольорів… На тих темних стінах усе затихло. А на тих темних стінах найкращі картини, Шедеври всіх мюзиклів і казок, Всі біблійські секрети, сонети, доктрини, «Джоконда» да Вінчі, «Муза» Руссо А моя муза не грає на арфі, Вона курить червоний «Marlboro». Слухає блюз, носить зелені гольфи І ніколи не дивиться вгору. Бо вгорі все те невідоме, що її вабить – Вона знає, що може впасти. Я люблю на неї дивитись коли вона спить, Але, нажаль, не можу її вкрасти.

[yevstafiev]

Мені катастрофічно бракує слів

Мені катастрофічно бракує слів… А хтось хотів Щоб я летів, До неба й вище, Співати, І себе не почувати Так, ніби сам диявол напився "вхлам" І йде додому сам. Наспівує мотиви пекла... надворі тепло... Бо зігріває падлюка-самотність! І прямісінько у серце Блискавками, лезами, Щось б'є, катує, Лютими морозами штурмує Та знову пестить... Похрестить смерть наших дітей, Бо ти їх навіть не цілуєш!

[yevstafiev]

А ми копали могили...

А ми копали могили, і ставили п’єси, Дивились порнуху і вірили в Бога; Курили «Прилуки» й не слухали пресу, Збивали асфальтом всі ноги… Ми стрибали з балконів і бі��али голі, Ми самі писали для себе пісні; Корились батькам, та хотіли на волю, Ту волю, що бачили ми уві сні. Закохані звірі, занедбані душі, Займалися сексом і плавали морем; Ніколи не думали вийти на суші, Нізащо не радились з горем… Втопили бажання, тривогу і стреси, Й повільно до берега йшли кораблі. Копати могили і ставити п’єси – Було найзахопливішим у житті!

[yevstafiev]

Тебе ж це тішить… Друга чашка кави за півгодини. Збираєш воєдино Мозаїку людських відносин. Тебе ж це тішить… Сумна осінь підкрадається І ти не знаєш, чого чекати. Від неї До зими не так уже й далеко. Зберуться лелеки І відлетять у вирій, А ти один. В сирій квартирі Немає місця для когось ще. Колоти третю чашку кави «І нє грусті», Там за горизонтом твоя весна!

[yevstafiev]

Хотілось би зірвати з тебе спідницю…

хотілось би зірвати з тебе спідницю… і вічно дивитись в блакитно-сірі очі. щоночі ми б кохались, і спо��івались, що вона нескінченна. даремно виробник вигадав ґудзики… різнокольорові сни з тобою, але без тебе! шкодую, що був несміливий… моє юне бажання, ти пробачиш мені?

[yevstafiev]

Хтось

Хтось сьогодні нап’ється горілки, Бо стане нудно… І вже мало, так мало одного лиш буття. І хочеться Комусь літати, співати, кричати, Вмирати і воскресати Щодня. Комусь, одне й те саме остогидло, Когось, поведінка бидла вже не надихає. Повільно Хтось здихає… Той Хтось, хто мріяв грати на фортепіано. Хтось знову п’яний роздягнеться, Умиється і ляже спати. Ех, знати б, що на нього чекає завтра… Якби сказав хтось: “Все нормально, Ми з тобою, лиш тримайся!” – Хтось тримався б! Але ж ні, дивіться, Він забуде все, І навіть те, що колись мріяв грати на фортепіано!

[yevstafiev]

Маленька пташечка літала...

Маленька пташечка літала… і що, обрізали крила? Які? Чи були? Ти дзеркало своє розбий спочатку, а потім скаржся, що ти геній. Ти в ці роки вже хочеш статків… а гірший мертвої повії. Агов, юначе! Сха-ме-ни-ся! Твоя дупа завелика для цього трону. Він литий золотом. Молися, щоб завтра сам не йшов додому. Бо стрінуть десь тебе у лісі, любов і совість, а ти і не впізнаєш їх! «Сьогодні бігав зранку красень, А з лісу повернувся блазень...» Агов! Агов! Ти чуєш? Слухай! Дивись у очі! Ти й досі любиш ананаси?

[yevstafiev]

Присвячую К

Обіцяю: Колись ми з тобою опинимось на одному з тих балконів свободи. Будемо плювати з нього на рабів-пішоходів Ми протремо всі наші вікна від розводів Щоб нам добре було видно майбутнє… Ми будемо пити чай з бергамотом, У наших серцях не буде злості. Ми обговорюватимемо підліткові турботи, доки не зрозуміємо, що все це лажа. Ти розмальовуватимеш мій щоденник, Розповідаючи про своє ставлення до сучасної поезії, А я хапатимусь за ілюзії Від яких вже не буде нудити. А погасивши вогнище надій холодною водою, скажу: "Насправді, це я дякую тобі за те, що ти завжди зі мною!"

[yevstafiev]

Дивлячись у майбутнє

Дивлячись у майбутнє очима, наповненими безглуздими мріями, Я й справді розраховував на це безглуздя… Наївно, знаю. Десь далеко-далеко від Землі літаю, щось шукаю, чи когось… Хто знає? Може мої сни, які я частіше за все вигадував реалізуються? Щось не віриться… Але сподіваюсь на краще… На те, що скоро я юрист, чи популярний артист… Це вже нехай Бог вирішує! Він мною грається! Чи здається? Я здаюсь! Який сенс повертати штурвал Титаніка який потоне? У кожного свій айсберг. І мій вже близько.

[yevstafiev]

Anabiosis

О, мій анабіоз, залиш мене, покинь мене… Ти більше не допомагаєш! О, мій анабіоз, та відчепися, все мине Й без тебе, я це добре знаю… Завжди знав… Але усе таки чогось боявся, Можливо, смерті, якої немає? Розкаявся О, друже, прошу, зглянься! Почуй як моє серце калатає! Воно ще б’ється… Я хочу жити, як вони живуть… Нікчемні люди! Щоб вони пропали! Я їх ненавиджу! Та хай пливуть, За течією, що життям назвали! Нехай утопляться в ній… А як же я, теж попливу? Не хочу навіть думати про це! Та і в твоєму буть тилу Я не збираюсь! Глянь мені в лице, Що ти там бачиш..? Не хочу більше один залишатись, Щоб як раніше, зігрівав мороз? І серед людей не хочу зостатись, Не покидай мене, анабіоз! Не залишай мене самого…

[yevstafiev]

Літали слоники над головою

Літали слоники над головою…   Та наче, не курив, не пив.   Я був обкурений лише тобою,   І оп’янів від твоїх слів.   Тримаючи в долоні вітер, Нашіптував твоє ім’я. В думках дарую тобі квіти, Кажу: «Богиня ти моя!» І уявляю твої губи…   Цілунок долі… Хто ти є? Ми стоїмо. Навколо дуби, Їх листя тиху пісню ллє. І ніч не стала на заваді, З тобою в пекло ми ідемо. А в пеклі, й перед чортом раді, Ми разом світ перевернемо! Ми порятунку не чекали, З тобою разом утікали.               Адреналін. А ти сміялась,               Неначе там би і зосталась. А серце все частіше билось,     Твоє лише його врятує… Як жаль, що це мені наснилось,               Як жаль, що тебе не існує.

[yevstafiev]

Моменти

Та ні, не подумайте, що я себе хвалю, Чи нариваюся на компліменти! Але знаєте за що життя своє люблю? За неповторнії його моменти! За те, що просто живу на цьому світі, Буває часом скаржуся на все! Та від цього нікуди нам не дітись, Й приймаю я те, що життя несе! Коритися долі? Та ні, дзуськи вам! Але міняти світ я не збираюсь, Намагаюся себе змінити сам, Задача не з легких, я не справляюсь! І не подумайте, що я себе хвалю, Чи нариваюся на компліменти… Лиш кожного дня Господа-Бога молю, Щоб не закінчувались ці моменти

[yevstafiev]

Мені сняться твої очі

Мені сняться твої очі, Я не можу їх забуть. Мені сняться твої очі, Уві сні мене зовуть. І нехай усі позаздрять, Що у мене є цей сон, Твої очі лиш побачать Серце, б’ється в унісон… З співом сов’їв в гаю, З шепотом трави у полі. Мила усмішка твоя, Я за неї вдячний долі. Лише ти мене тримаєш, Грішного у цьому світі. А недавно, пам’ятаєш, Бігали, неначе, діти? А тепер усе – кохання, Переповнює верхи. І через моє зізнання, Звспівали всі птахи. А якщо підеш, нічого, Я не бачу лиця твого! В ясні дні і темні ночі, Бачу лиш прекрасні очі! Твої!