#цінності

[dimishap]

Християнські цінності - турбота про ближнього, життя в роздумах, ощадливість - давно стали цінностями Заходу, і на перше місце поставлено гуманізм. І все-таки сучасне західне суспільство споживання і ринків забуло їх. Вони знайшли притулок серед нужденних. Філіп Поццо ді Борго “Друге дихання”

[andriy-synuk]

Андрій Синюк презентував патріотичну роботу «Різні країни – різні цінності». На полотні зображений український солдат, який обороняє жінку із дитиною, та російського окупанта-мародера, який мріє вкрасти та вивезти якнайбільше побутової техніки з України. Картина показала метафоричну ілюстрацію конфлікту між ��вома країнами. Водночас Андрій Синюк наголосив на важливості триматися традиційних цінностей, які оточують нас і дають силу продовжувати боротьбу. Зображення обох сторін конфлікту відкривають стихійну відмінність між українським духом та російською агресією.

[yakumenkko]

📽️Ще є час..

Це назва фільму, який я вчора переглянула. І він про те, як за прагненням кращого "завтра", або мудруванням над невдалим "вчора" пропускати своє життя "сьогодні".

Рекомендую до перегляду. Можливо якраз цього тобі в житті не вистачає. Усвідомлення, що життя минає, от уже старість, а відчуття що ти його жив нема. І в житті в тебе нічого немає і нікого. Подумай.

Знято🎬

[alcestas-sloboda]

мене пизда як те відео трігернуло. хліб блять, хліб. ти шо сука взагалі ахуєвший чи шо. і так себе ведеш як йобана мразота, але зерно - це вже вершина уєбанства. сподіваюсь ці "польські фермери" помруть від голоду, бо по-іншому, як бачимо, вони не розуміють цінності хліба.

[meowluox]

вже потихеньку засинала подумки дякувала своїм богам за певні речі та усвідомлення як тут мене видернули з дрімоти НОВИМ УСВІДОМЛЕННЯМ.

спочатку ви маєте знати що на це усвідомлення і на цю відповідь я полювала роками. буквально роками ось скільки закохувалась чи "закохувалась" стільки шукала її.

про сенс стосунків. для чого вони взагалі. якою має бути здорова мотивація людини зі стабільною психікою щоб увійти в здорові стосунки з такою ж стабільною людиною? я не могла навіть уявити. буквально переді мною був наче туман марево димка я напружувала уяву я читала багато книг я наче бачила сформовані відповіді але ніщо не відчувалось як істина.

але зараз

я розумію що для мене бажана мотивація вступати до стосунків — це йти туди бо я кохаю людину яка кохає мене у відповідь а не з відчуття нестачі й дефіциту любові тепла та енергії всередині мене.

це коли ти прекрасно навчилась наповнюватись власною енергією від свого ж життя і своїх активностей на самоті тому ти настільки наповнена що готова діл��тись любов'ю і приймати її. ти не маєш потреби самостверджуватись шукати підтвердження своєї цінності у рятуванні партнера або в акті рятування тебе партнером.

я нарешті самостійно дійшла до усвідомлення що спочатку любов необхідно вирощувати всередині себе для себе. потім для близьких. потім для звичайних пересічних. коли ти світишся любов'ю вирощеною власними зусиллями у власному внутрішньому саду світ починає світити ще більшою любов'ю у відповідь.

це було так просто з самого початку. і мені не треба було взагалі нічого в собі змінювати покращувати чи додавати. варто було просто доглядати за своєю енергією поважати її та спрямовувати на те куди вона щиро проситься.

для милого порівняння і ностальгії залишу собі в нагадування скріни нижче. я чітко пам'ятаю в наскільки високу стіну вперлась тоді з цим запитанням навіть питання сенсу життя не так сильно вганяло мене в екзистенційну кризу як сенс здорових стосунків хіхіх.

в якості коментаря до цих роздумів на скрінах скажу що більше не вважаю що "проживати свої бурі на самоті а потім приходити і розмовляти на чисту голову" це на 100% хороша стратегія. зараз я б сказала що партнер має підходити мені за так званою енергетичною місткістю. якщо він не буде спроможним витримувати мої істерики а я — його тоді стосунки приречені. це було для мене серйозною проблемою — обирати слабких партнерів. хоча я і розумію свою мотивацію.

це просто правда. як людина яка орієнтована на довгострокові серйозні стосунки а не чухання своїх неврозів та ігри в трикутник карпмана я усвідомлюю що нам жити в одному енерго-полі роками впродовж яких статися може все що завгодно. партнери мають витримувати активації тіней одне одного і при цьому нести відповідальність за те щоб якомога якісніше мінімізувати шкоду яку вони здатні завдати собі та коханій людині.

але ці шторми необхідно переживати разом. так зміцнюється зв'язок між людьми так прискорюється зцілення кожного з них окремо так вони приймають грані своїх особистостей відкривають нові та інтегрують їх до свідомості полегшуючи собі життя після.

я так вдячна собі. своїм богам. всім-всім кого я не хочу перелічувати публічно принаймні поки що.

просто дякую. з мене солодкий сон і яблука.

[lorrttes]

я так втомилась себе обманювати. я так боюсь, що мене дійсно всі ненавидять. я набридаю. я маю бути краще. я маю підходити кожному, мене кинуть, мене недостатньо. у мене зовсім не лишилосб сил. я зовсім нічого не відчуваю. я не розумію хто я. для чого я вск це проходжу? чому я виглядаю саме так. мене все таки кинуть. я навіть не хочу дивитись в дзеркало. чому? чому я? чому саме я така? я заслужила виглядати настільки жахливою? я так хочу відчути любов. мене можливо полюбити? наскільки сильно доведеться людині, якій я можливо хоч трохи подобатимусь, боротись із внутрішньою ненавистю до мене?? добрі почуття будуть сильнішими, ніж гнів на мене?? вона зможе мене прийняти? коли мене обіймають, що вони відчувають? я тимчасова? я заповнена втомою. я відчуваю, що тону. мене витягнуть? як швидко відпустять мою руку? судячи з моєї бездарності, то навіть не спробують. я найбільш кисле яблуко, я нерозділені почуття, я невизначеність, я рана, що жахливо загоюється, я найхолодніший зимовий день, я покрита пліснявою і страхом. я боюся, я так сильно боюся. мам, чому ти зробила це зі мною? чому ти не могла просто обійняти, чому ти обзивала все моє життя мене найгіршими словами і тепер я вірю в усе це? навіщо ти мене народила? чому ти хотіла, щоб я страждала. я шукатиму підтвердження своєї цінності постійно, я ґвалтуватиму себе ілюзією ідеалу, тому, що ти вкорінила це в мені. у чоловіках я бачитиму лиш відсутню модель батька і піклування, як дійсно про дитину, а в жінках емоційний зв'язок, який ти розірвала ще в дитячому садку. скільки б я не намагалась піднятись на поверхню, але я так і не навчилась плавати.

[benjamiina]

так багато думок, які зводяться до однієї теми, що навіть не знаю з якого боку підібратися. але мушу, бо треба розтасувати собі ж на користь.

мені майже 21, і все частіше я бачу, як мої однокласники, чи просто знайомі однолітки створюють сім'ї, народжують дітей, типу займаються потенційно дорослими речами. і тоді я дивлюсь на себе, і думаю: любонько, якщо прирівнювати твої цінності до їхніх, то виходить одна народжена дитина - дорівнює одному вагомому твору мистецтва. тобто, я б вже мала написати книжку, чи намалювати 10 тисяч картин.

але ніщо не береться нізвідки, дитина не з'являється просто так у матці, цінність мистецтва не вимірюється суто техніками. щоб щось отримати, потрібно щось вкласти, типу час, ідею, зусилля, ну чи щось інше, у випадку з народженням дитини.

я щиро захоплююсь людьми, які створюють чарівні світи. чи то кіно, чи мультик, книжка або малюнок. я захоплююсь сміливістю авторів.

у світі де вдалий цикл життя - це коли ти створив сім'ю і маєш дитину, складно мати інші погляди. складно вживатися з допіканням соціуму/рідних, типу: ти займаєшся дурнею, пора дорослішати. але я не хочу, я завжди буду чимдуж бігти від цього, і якщо хтось таки зажене мене в цю клітку, я зламаю собі шию.

я хочу займатися цією дурнею, я хочу створювати щось, що буде магічним прихистком для мрійників, для дітей, що живуть в понівечених дорослих.

щоб досягти визнання, треба померти, або бути генієм. я помру, але після цього, хочу щоб мене згадували не за ''це твоя бабуся Дара, і вона була жахливою матір'ю'', а за написаними історіями, малюнками, теплом від них.

а поки ти не відомий нікому, руками піднімаєш власні ноги для наступного кроку, доти будеш стояти між двох вогнів. страх бути висміяним, чи визнаним посмертно (не факт).

а що як не вдасться, що як я помру наодинці з своїми світами? що як усі навколо будуть з жалем дивитися на мене, як на божевільну дорослу дитину?

мені потрібне щогодинне нагадування, що я це роблю, бо щиро люблю, тоді приходиш до тями, і не підкошуєшся, тихо любонько, тобі тільки ��т буде 21, і ти не плануєш здаватися

[not4yourmind]

Сьогодні день максимально не очікуваний, насправді. З самого ранку мені написала одна дівчина і запитала як я. Це було дуже приємно, насправді. Я навіть не очікував, що про мене пам'ятають з того боку. Ще більш не очікувано було почути, що вона хоче зі мною на каву. Вона буває в Рівному, бо тут живе її сестра. І ми домовились сходити в Морквяну Мар'яну. В мене дивні асоціації з тим закладом, тому як мінімум одну історію на ту потенційну зустріч я маю. А чому ні? Потім мені написав в телеграмі якийсь араб, який писав, що я любов всього його життя. Ну, полетів в блок. Потім я написав своїй потенційній терапевтці. Вже остаточно домовився про зустріч в онлайн форматі. наче як все й налагоджується. Принаймні зараз я на піку цього графіку емоційного прогресу. Треба витягти з нього максимум. Сьогодні розібрав ще трохи речей. Послухав гучно музику. А день в мене взагалі почався з літнього салату зі свіжих овочів. Треба частіше так робити. Наче й поїв, а наче максимальна легкість протягом дня. З колишньою я мало їв свіжих овочів та й взагалі овочів, бо вона їх не любила. Ну й мені було дуже не критично їх їсти, тому я від цього відмовлявся. А зараз я поступово відновлюю саме себе. Тривога протягом дня ще наступала. Навіть зараз вона повернулась. Але це нічого. Це нормально. В мене глибока рана, бо частина мого життя вирвалась з коренем. Я впораюсь та на місці цієї ями посаджу нові деревця і буду кайфіровать. Головне, що я не погана людина. В мене адекватні цінності та пріоритети і я зможу їх транслювати задля того, щоб зробити досвід кращим, ніж він був. Він буде іншим. Але він буде кращим. Головне, щоб мене приймали саме таким, яким я є.

[lisa-is-chilling]

кидаю вам виклик: напишіть про себе, хто ви такі, АЛЕ уникаючи національності, раси, гобі, де живете та працюєте/навчаєтесь. я почну.

мене звуть Ліса. так, через "с", від імені Єлісавета. моє волосся зараз фіолетового кольору, близько до лавандового. я завжди фарбую його коли мені нудно (а нудно мені дуже часто). я постійно в навушниках або в ноутбуці, за переглядом чергового серіалу - це швидше необхідність заглушити тривожні думки, аніж гобі чи інтереси. я придумую історії перед сном про персонажів, які ніколи не стають повноцінною повістю. я рідко щиро сміюсь, але коли все ж сміюсь, це голосно та відкрито: закидую голову назад і зморщую ніс. я люблю солодке, і солоне, і гостре. банановий торт, чіпси з сиром та будь-що з перцем чилі. я люблю гуляти вночі, бо відчуваю себе безпечніше. люблю дивитись на зірки та місяць, як запалюють ліхтарі, як люди розходяться додому і місто засинає. я люблю тишу, і водночас ненавиджу її. я постійно п'ю чай - чорний з бергамотом, або зелений з лимоном та м'ятою. я відчуваю себе завеликою у власному тілі, і часто мене мучить дисморфія. я віддаю превагу ходьбі, бо завжди плутаю транспорт і часто опиняюсь на іншому кінці міста. завжди ношу з собою рюкзак, навіть якщо туди немає що покласти. найбільш комфортно почуваю себе у оверсайз одязі, але завдяки старанням моєї бабусі, мій гардер��б наполовину складається з "елегантних" речей по типу пальто, витончених черевиків на платформі та светрів, які я одягала один раз в житті. я читаю декілька книжок паралельно, дивлюсь декілька серіалів та фільмів. мені потрібно бути на самоті принаймні 50% часу, бо люди зводять мене з розуму. я не люблю говорити і більше слухаю, але про те, що люблю, можу говорити без перестанку. я завжди забуваю наскільки для мене важливий спів, поки не починаю співати. я сумніваюсь в собі, але не дозволяю іншим людям ставити під сумнів мене чи моє життя та рішення. я не можу сидіти рівно, мені завжди треба схрестити ноги або підібгати одну під себе. мій плейлист складається з тейлор свіфт, хейтспіч, абби, жадан і собаки, тембер бланш, мадонни та один в каное. я завжди відмічаю переглянуті фільми та серіали на imdb, а прочитані книжки - на goodreads. мій улюблений колір блакитний, але я також люблю зелений і рожевий. я гризу кутикули на пальцях і намагаюсь не гризти нігті. я не люблю непрочитані повідомлення та листи на електронній пошті, тому вони ніколи не накопичуються. я готую, коли мені тривожно. я люблю вітер, і дощ, і запах жасмину, який цвіте лише один тиждень у липні. я завжди щось забуваю, тому мої нотатки виглядають як мій найгірший кошмар. я віддаю перевагу фентезі замість любовних романів. у мене мало друзів, але у них я відчуваю свої споріднені душі. раніше я пила лише кип'ячену воду, але тепер п'ю воду з-під крану. найбільші цінності для мене - свобода та чесність, а також відвертість. мій захисний механізм - агресія або сміх, і я ніколи не можу вгадати, який увімкнеться першим. я люблю робити щось руками і своє ліжко. я намагаюсь любити себе, але іноді це найважче, що мені доводилося робити.

[dimishap]

- А ти, Абдель, ти віриш у Бога? - Так, але не практикую. У мене зараз немає часу. Я релігійний у практичному сенсі. Я зберігаю віру, дотримуюся звичаїв і традицій. Релігія - це основа наших моральних цінностей, - сказав він задумливо. - Я не люблю людей, які думають про Бога, тільки коли їм щось від Нього потрібно. Релігія не заважає мені нічого робити… Релігія ніколи нікому не забороняла що-небудь робити. Люди часто прикриваються нею, щоб не робити те, що повинні. Філіп Поццо ді Борго “Друге дихання”

[girl-with-demons-in-her-soul]

Увага: провокативно і довго

Діалог з @shades-under-the-neons надихнув мене на пост, який стосується гострих питань в суспільстві України. Так, він може бути не надто справедливим, трішки радикальним чи грубим. Вважайте це попередженням і своєрідним дисклеймером. Декілька тез, яких я зараз притримуюся:

Людям, які виїхали під час війни чи навіть до війни, слід менше надавати ваги в інформаційному просторі.

Звучить трішки грубо, погоджуюся. Однак проблема в тому, що багато з них чисто фізично не можуть брати участь в формуванні культурного та політичного простору нашої країни. Вони не так переживають події, які тут відбуваються (не слабше і не гірше, зверніть увагу, просто інакше), тому не можуть до кінця об’єктивно оцінювати ситуацію.

Як прави��о, це стосується тих, хто намагається розмірковувати про мовне питання, вживання російської (російськомовної) культури, співпраці з росіянами і так далі. Людям закордоном надзвичайно важко пояснити, чому зараз багато речей, які діяли в (відносно) мирний час не працюють. І деякі наративи можуть бути навіть небезпечними.

Якщо люди і повернуться після війни, то вони будуть іншими. З одного боку, ми отримаємо шанс на розвиток від тих, хто спробував перейняти позитивний досвід європейців. З іншого боку, є ризик, що ментальність буде надто сильно відрізнятися, адже пережиті досвіди будуть надто відрізнятися одне від одного. Допоки одна частина буде оговтуватися і будувати суспільство без росії, інша частина буде намагатися жити так, як до війни. І, цілком потенційно намагатиметься, як і країни Європи, толерувати росіян. І так ми переходимо до наступного пункту.

 Надмірне толерування — зло.

Коли ми говоримо про спільноти, погляди людей на те, з ким жити, як жити, як розмовляти, як одягатися, ми не можемо оминати теми толерантності. І перш за все толерантність це повага до осіб, які тебе оточують. Це нормально… в умовах миру.

Але зараз ми не маємо умов миру. Як студентка-філософиня, яка вже зараз веде подобу наукової діяльності, я можу сказати, що війна це неприродній стан, в якому неможливо оцінювати світ з погляду законів етики. Це той випадок, коли приходиться відкинути людяність і боротися, буквально, за своє існування. Звичайні права не працюють. Взагалі. Вони працюють в ситій Європі чи США, які можуть бути впевненими у своєму майбутньому. Які можуть собі дозволити ворожнечу між різними етнічними групами в межах країни, боротьбу соціальних груп і так далі. Які пропагують цінності, але не знають їхньої справжньої вартості.

Тому вони нерідко пропагують мир з ворогом. Або мир з цінностями ворога. Або думку, що ми ж всі люди, тому маємо жити дружно. Ні, це так не буває.

Проблема в тому, що в нашій країні досі є багато людей, які намагаються надмірно толерувати ворога і його культуру. В університетах закордоном цілком серйозно розмірковується питання того, що після завершення війни будуть зняті санкції з росії. Світ сприймає нашу війну як Голодні ігри, стикаючи наших представників лобом до лоба замість того, щоб повністю виключити країну-загарбника з будь-яких домовленостей.

Тільки от світ не проводив стільки років з росією під боком. Вони не знають, що це таке, коли тобі потрібно виборювати своє право називатися іншою країною. І нам потрібно максимально уникати цієї культури, щоб не дозволяти нікому її толерувати. Бо це призведе до нових і нових воєн, поки хтось врешті не зникне з лиця землі.

Російськомовні українці а пріорі сприймаються як іноземці.

Я розумію, що перейти на іншу мову це важко. Дуже важко. І почувати себе приниженим, коли на тебе звідусіль лиється ненависть на росіян і все російське, але ти приймаєш це на свій рахунок, бо є «російськомовним українцем» теж важко. Але проблема в тому, що україномовні українці (цікаве поняття, правда?) почували так себе завжди.

Я вже неодноразово згадувала про те, чому мова це важливо. А ще частіше розповідала про свою любов до діалектів (які значно відрізняються від суржику, але мало хто відрізняє одне від другого. Ви здивуєтеся, коли почуєте, що таке справжній суржик, проти якого варто боротися, але це вже інша історія), тому закидати мені про ненависть до інших українців не потрібно.

Я виступаю і виступатиму за те, щоб кожен усвідомлював, що його російська це вклад у культурне знищення України. Достатньо просто це усвідомити, щоб врешті намагатися змінити ситуацію. Не зараз, то через 5-10 років. Не зараз, то вже виховуючи дітей в новому середовищі. Дивитися російське, слухати російське, створювати російськомовне, говорити російською має бути соромно. Соромно перед тими, кого це російське у вигляді куль і ракет вбило. Вбило, незалежно від того, були вони толерантними до росіян, чи ні. В цьому найбільша іронія.

Часто люди неправильно розуміють, що таке український контент і як його підтримувати.

Про це я напишу окремий пост, бо тема надзвичайно нагальна. Але, якщо коротко, то телеграм канали з краденою музикою це не підтримка (поширення) україномовного контенту, а ведмеді-балалайки це не те, що репрезентує культуру України.

Нам потрібно діяти радикально і змінювати наративи вже зараз, щоб військові, коли повернуться, могли адаптуватися вже у новому світі.

Багато з них продовжують слухати російську музику, вбиваючи росіян. Продовжують говорити російською, вбиваючи росіян. Можливо, продовжують толерувати росіян, вбиваючи росіян. Бо в них просто нема часу на рефлексію і це нормально.

Важливо, щоб їхні сім’ї розуміли — хлопці і дівчата гинуть від російського. Саме російське вбиває, незалежно від того, це мова, пісня, книга, ракета чи пуля. Щоб коли наші ��ійськові повернулися, набули ваги у суспільстві (а це безумно станеться), мали екологічний простір для реабілітації та рефлексії всього, що відбулося.

Щоб зневірюватися в країні, потрібно мати базові знання про те, як вона працює.

Так, у нас високий рівень корупції. Так, у нас великі проблеми з освітою (про що я дуже сильно люблю балакати), медициною, культурою, економікою і політикою. Так, у нас погана інфраструктура (була навіть до війни, а після війни, очевидно, стала ще гірше) і дуже страшна ситуація в плані ментальності.

Але.

Коли я читаю коментарі від людей, які кажуть, що держава їм нічого не дала, мені стає дуже сильно смішно. Бо думка, що держава як умовний невидимий механізм має щось дати є родом з срср. І вона надзвичайно небезпечна. Більшість людей абсолютно не знає як функціонує податкова система, які функції дійсно має наш президент, як повинна працювати освіта чи медичні заклади. Але вони вважають себе геніальними, пропонуючи відмовитися від платіжок за комунальні послуги чи вимагаючи від вчителя запхати знання в голову дитини, якій це нафіг не здалося.

Тому…

Можливо це й на краще, що після перемоги нас стане значно, значно, знаааачно менше.

Це погано для економіки і для відбудови. Але є шанс, що залишаться більш свідомі люди, які будуть готові покласти свої зусилля й, можливо, життя за те, щоб розвивалася саме Україна. Це не привід зневажати тих, хто виїхав, але це важливо розуміти. І це допоможе нам боротися й розвиватися.

Я можу говорити про це все довго. Здається, що я сказала все і все одно щось продовжує вертітися в голові. Не буду перечитувати цей пост на помилки, навряд хтось його дочитає до кінця в принципі. Але, вважаю, що мої читачі повинні знати мої погляди і мати можливість, за бажання, звичайно, про них подискутувати.

[vitok-blog2]

Привітання з днем народження жінці: як обрати найкращі слова для особливої дати

Вітання з днем народження завжди повинні бути особливими, адже вони несуть в собі тепло, щирість та побажання найкращого. Коли мова йде про привітання для жінки, важливо обрати слова, що підкреслюють її красу, силу та чарівність. Нові привітання з днем народження жінці можуть бути як класичними, так і сучасними, залежно від характеру і смаків іменинниці. Особливе значення сьогодні мають також патріотичні привітання з днем народження, адже вони підкреслюють зв'язок з рідною землею та додають сили у непрості часи.

Як вибрати найкращі привітання

Щирі привітання з днем народження жінці повинні бути теплими та зворушливими, адже кожен з нас прагне в цей день відчути себе особливим. Вибираючи слова, варто враховувати інтереси, стиль життя та внутрішній світ іменинниці. Це може бути ніжне і романтичне побажання або ж яскраве та енергійне привітання для активної і впевненої у собі жінки.

Приклади українських привітань з днем народження жінці

"З Днем народження! Нехай кожен твій день буде сповнений квітів, радості та сонячного тепла. Бажаю тобі щастя, як безкрайнє небо, та здоров’я, як міцні гори нашої України!"

"Привітати чарівну жінку з Днем народження – це завжди радість! Бажаю, щоб кожен ранок приносив усмішки, а кожен день дарував незабутні моменти. Залишайся завжди такою ж неймовірною!"

"З днем народження, чарівна пані! Бажаю тобі квітів, натхнення і нескінченної енергії. Нехай життя твоє буде таким ж яскравим, як українська вишиванка!"

Патріотичне привітання з днем народження для жінки

У сьогоднішні непрості часи патріотичне привітання з днем народження може додати сили, впевненості та надії на краще майбутнє. Це особливі слова, що відображають любов до рідної землі та гордість за свою країну.

"З Днем народження! Ти – справжній приклад жіночої сили та мудрості. Нехай кожен новий день буде кроком до мирного неба, а твоє серце завжди відчуває гордість за нашу рідну Україну. Бажаю тобі світла і добробуту, як нашій Батьківщині – перемоги!"

Оригінальні подарунки та красиві картинки з днем народження для жінки

Не лише слова, але й подарунки та символічні привітання роблять цей день незабутнім. Сьогодні популярними стають подарунки з патріотичними мотивами: вишиванки, прикраси ручної роботи або букети квітів, що підкреслюють красу та жіночність.

З днем народження жінці квіти – це класичний вибір, який ніколи не виходить з моди. Букет троянд чи польових квітів стане прекрасним доповненням до будь-якого привітання.

Красиві картинки з днем народження для жінки також можуть бути чудовим доповненням до побажання, особливо якщо вони прикрашені квітами або символікою, що відображає інтереси іменинниці.

Заключення

Обираючи привітання для жінки, важливо враховувати її індивідуальність та цінності. Щирі побажання, ��оповнені оригінальними подарунками або квітами, допоможуть зробити цей день особливим і незабутнім. Незалежно від обставин, день народження – це завжди свято, і привітати чарівну жінку з днем народження потрібно з відкритим серцем і добрими намірами.

[alcestas-sloboda]

як гарно сформулювати думку про те, що вестерни, які живуть в представницьких демократіях, самі мають щось змінювати? типу, гьорл, той факт, що твоя країна підтримує/не підтримує когось це роки будування геополітичних стосунків і жоден з попередніх ваших поколінь не подумав, що це погано? останнє покоління європейців, які справді щось втрачали і помирали за якійсь цінності, вже має під 80 років. ви настільки звикли до того, що вам все дають на тарілочці, і тупо не вмієте б��ротись за свої ідеали. все, що ви вмієте, це розказувати іншим країнам і народам, як жити і за що голосувати. ти блять маєш закрити пиздак і слухати, що тобі ці народи говорять, бо вони боряться і проливають справжню кров за твій незрозумілий бойкот старбакса.

[patchoulism]

something something англомовні цінності

[meowluox]

знову загрузила себе чужими очікуваннями як мені це контрити блять я же наче знаю які в мене базові цінності?..

отже не знаю.

[ruushinynerve]

Зараз я сиджу без роботи, вдома переважно, стараюся вчити мови, дізнаватися якусь інформацію. Трохи малюю, але не щось конкретне, не знаю що саме робити, бо нічого крім персонажів мене не цікавить зараз (це просто не напряжно і дає можливість спробувати різні підходи і техніки), та і те, щодо цього досі не знаю, чим хочу займатися. Ідеї які є, я не наважуюсь розробляти далі, бо не певна що потягну, бо ж хто я така? Без пари пальців чи то художниця, чи то ніхто, не маю зв'язків, не шарю в цілому за великі тусовки в цій сфері і все таке інше.

Не знаю як буду шукати роботу і взагалі все це робити. І це хвилює мене. Бо робота важлива. Це самореалізація, визначення своєї цінності і навичок. В мене нібито і є якісь знання, але вони поодинокі, обірвані і змішані, не щось цілісне і структуроване, не щось спеціалізоване і на вмілому рівні. Я не зможу сісти за робоче місце і робити роботу, це однозначно має бути якесь попереднє навчання. Адже досвіду на місцях роботи в мене немає.

Я не можу визначитися з ціллю, щоб над нею працювати, по типу портфоліо. Мені це все незрозуміло і я просто розгублена тут. Я не хочу опинитися там, де моя тітка зараз, не хочу висіти в повітрі, не хочу не мати чіткого плану і алгоритму дій. Я хочу знати що мені треба і чого я очікую, щоб від цього відштовхуватися у своїх рішеннях, а не залежати від чужих подачок і якихось сумнівних пропозицій.

Неодноразово думаю у випадковий момент, а що далі з життям робити? Для чого це все? На що я дійсно готова витратити своє єдине життя, яке і так є дуже коротким. І чи маю взагалі триматися далі для чогось? Ці думки гнітять.