#важливе

[blog-of-restless-dreams]

Люди, я начебто народився знову.

Сьогодні я розповім про те, як чергова сварка змінила моє життя та дала те, чого мені бракувало всі роки свого життя – плакати. Так, я дійсно страждав усе життя тим, що стримував свої сльози та навіть намагався не плакати від сумних або дуже милих моментів під час перегляду фільму, серіалу, аніме або мульту.

Так, я розповів своїй нареченій @blog-of-a-mentally-ill про свою травму, яка не давала мені нормально відкрити ключ до емоцій, а саме плакати. І скоріш за все, моя агресія та роздрадованість була пов'язана саме з тим, що я не витримував цього напливу емоцій і не плакав, а дарма, це б дійсно звільняло мене від стресу і могло допомогти мені набагато раніше. Але я радий тому, що коли я про це сказав своїй найближчій людині, я відчув прийняття від неї та у мене відкрилося друге дихання, я почув свої сльози щастя. Такого ніколи ще не було у моєму житті, і я плакав десь 15-30 хв. та одночасно сміявся, вона була у шоці і я теж.

Висновок: не стримуйте своїх емоцій, плачте з усіх сил, визволіть у собі демона, хлопці. Це нормально, плакати та не соромитися. Бажаю вам усім щастя та успіхів, почуйте своє серце і відкрийтеся самому собі. Іноді поплакати найкращий вихід для багатьох проблем.

Після цього усього, ми стали набагато ближче завдяки важливій інформації про те, що у мене була така травма дитинства.

[yarikvadila]

i cant live knowing that me my friends and family could be next but i also cant die so i just getting less and less normal every day looool

[ruushinynerve]

Знайшла на старому ноуті змонтований міні-фільм, відзнятий моїм дядьком у часи АТО. У назві відео файлу написано "під донецький аеропортом". 50 хвилин про життя наших військових. В кінці фільму видно поранених, у одного ліва рука ампутована, інша в м'ясо пережована під курткою. Ще на кінець пару фото з того місця, де переміщують вздутий труп когось у військовій формі, що розкладається, він весь кривий і поламаний.

Багато кадрів голої землі з уламками літака, танків і зруйнованих споруд. І знімок з неба, вже не новий для нас в 24 році, але то був ще 14-15 рік. Не знаю наскільки дійсно всі усвідомлювали тоді що це вже є війна і все це ще чекає на нас повсюдно.

Ледь не видалила цей файл, бо спочатку не відкривався, але я вирішила таки дізнатися що на ньому, перш ніж через незнання видалити щось важливе. Наскільки я зрозуміла, дядько поїхав туди відзняти ці шматочки від лиця тих хто безпосередньо брав активну участь на початку цього всього. Він сам був учасником АТО і зараз продовжує воювати.

Цей запис ��ув несподіваною знахідкою для мене.

[offellia]

я ненавиджу той момент коли доводиться приймати важливе рішення і ти вже ніби прийняв його, але одночасно з цим починаєш помічати якісь "знаки долі", які вказують на те що те рішення ні до чого хорошого не доведе. при цьому десь всередині себе ти розумієш, що це все дур��сть і долю визначаємо ми самі. хелп 😭

[timeywimey-ua]

«Кожне важливе рішення створює хвилі, як величезна брила, впущена в озеро. Хвилі зливаються та відскакують від берегів непередбаченими способами. Чим важче рішення, чим більші хвилі, тим невизначеніші наслідки»

«Every great decision creates ripples, like a huge boulder dropped in a lake. The ripples merge and rebound off the banks in unforeseeable ways. The heavier the decision, the larger the waves, the more uncertain the consequences.»

[lisa-is-chilling]

дуже важливе опитування

[juls-tsim]

В мене відчуття, що я заходжу сюди тільки для того, щоб виплеснути те, що накопичилось всередині коли вже зовсім немає сил У мене не лишилось активних підписників Ніякої взаємодії в блозі немає, та воно і на краще Відчуття, ніби в дитинстві пишу в свій особистий щоденник на замочку Треба поділитись Боляче тримати в собі Розповідати щось близьким й засмучувати їх - не хочеться від слова зовсім Хоча я розумію, що так в мене просто одного дня поїде дах і я цього може навіть не помічу Може я вже не помічаю, що несусь кудись у прірву

Останнім часом в мене просто шалене несприйняття себе Мені в собі не подобається буквально нічого Я ненавиджу своє зображення у дзеркалі Моє обличчя мені просто огидне через розацію (хоча один дерматолог сказав розація, інший сказав - вугрі, косметологиня також сказала, що розація) Я від цього в такому жахливому відчаї вже другий рік поспіль, просто словами не передати Воно хронічне і не лікується Але я розумію, що якби була в Україні, то набагато швидше і якісніше могла б керувати цим процесом, звернутися в короткий термін до декількох різних лікарів, запитати декілька різних дерматологів, сдати всілякі аналізи і вивести це в ремісію Бо воно, в принципі, може трошки на акне схоже Це також назавжди, але ремісія можлива Просто тут лікарі це не лікують Тут притримуються того, що якщо це щось естетичне, то воно і не важливе Це ж ніяк не впливає на твоє життя А воно впливає Дуже сильно Я не можу дивитись на себе Я не фотографуюсь без тонни фільтрів Такої шаленої дисморфофобії як зараз в мене не було ніколи в житті На додаток до мого тривожного розладу (ніким окрім мене не діагнастованим, звичайно. Бо як я тут піду до якогось психотерапевта,якщо він не розмовляє моєю мовою?) це просто жахлива суміш

Я так сильно хочу просто все кинути й повернутись додому Мені тут нахуй нічого не потрібно Я хочу до батьків Я хочу мати швидкий доступ, щоб вирішити медичні проблеми

В мене тут досі нікого немає і я нікого не знайду Я занадто закрита Занадто невпевнена кожний раз як я думаю про домівку я просто ридаю Я думаю про батьків і починаю плакати Я відчуваю тривогу ПОСТІЙНО Я від неї прокидаюсь вночі Я від неї одночано і не можу спати, і не можу нічого робити, а при чьому ще більше тривожусь, що нічого не роблю Це замкнуте коло Коло з моїх зайобів, жалюгідності, нікчемності та повної ненависті до себе та до всього, що зараз відбувається в моєму житті Мені здається, що я дуже постаріла за два роки Що я дуже пагано виглядаю І я не розумію чи це правда, чи це я вже на стільки себе не сприймаю від слова зовсім

а саме тупе- я нікому про цене можу сказати моїй мамі, яка пів ночі не спала через вибухи? моїй бабусі, якій взагалі окрім "все добре" і не говорю ніколи нічого, бо ми всі страшенно за неї хвилюємось через її вік. Яні? в неї свої проблем вистачає, не бачу сенсу виливати свій негатив. Тут подруг якихось у мене також немає, бо я не вмію їх заводити і підтримувати потім зв'язок.

Декілька днів майже не їм. Нічого не хочеться. + відчуваю себе й так якоюсь погладшавшою.

Відчуваю себе страшенно тупою через цей клятий німецький. Ну так важко він мені йде. Зовсім немає хоч якоїсь впевненості, що я зможу скласти іспит. Займаюсь вдома недостатньо. Не можу себе змусити. Здається, що просто опустились руки й все.

Чи депресія в мене? Не думаю Чи в мене щось не в порядку з головою - ось це дуже можливо, бо зараз морально я відчуваю себе найгірше за все моє життя І я навіть банально не можу нікого обійняти Розділити це з кимось Я пропускаю емоції через себе тільки виписуючи їх ось так І все

Бо вони нікуому окрім мене не потрібні

Я не хочу турбувати батьків, бо вони тільки будуть себе картати за те, що знаходяться далеко і ніяк не зможуть мені допомогти

Сподіваюсь, що я не збожеволію Хоча є відчуття, що вже трохи є

[meowluox]

гроші обов'язково повернуться немає сенсу економити на собі та своєму здоров'ї а також на здоров'ї та щасті моїх близьких.

це дуже важливе усвідомлення для мене адже останні декілька місяців особливо сильно відчувався дикий жах і страх витрачати гроші.

вкотре запевнилась що чим більше я стараюсь економити тим менше грошей стає це такий ахуєнний парадокс.

[victoriada]

30 уроків за 30 років

1. Сльози  — не показник слабкості.

2. Батьки не завжди праві.

3. Старший вік не означає наявність мудрості та не є автоматичним критерієм для поваги.

4. Праця на роботі не завжди вчить фінансовій грамотності.

5. Нормально не відчувати нічого до родичів, якщо немає емоційного зв’язку чи близькості.

6. Егоїзм буває потрібним.

7. Психологічне здоров’я не менш важливе за фізичне.

8. Злість і гнів можуть бути здоровою та потрібною реакцією.

9. Краще самотність, ніж люди, які викликають відчуття дискомфорту.

10. Людина сама собі вибирає авторитетів.

11. Авторитету не підкоряються, а поважають його думку.

12. Маніпулювати людьми можна несвідомо.

13. Йти на компроміс означає поступитися.

14. У будь-яких стосунках мають бути домовленості.

15. На все є свій вік.

16. Подарунки не повинні бути заслуженими.

17. Фундамент будь-яких стосунків — повага.

18. Не всі проблеми вирішуються самостійно; просити про допомогу — нормально.

19. Любов/кохання — це не тільки про почуття, але й про прийняття рішення бути разом.

20. Неопрацьовані в дитинстві “моменти” рано чи пізно випливуть у дорослому віці.

21. Треба на людину витрачати стільки енергії, скільки вона ж віддає.

22. Зміни в людині не подобаються тим, кому вона перестала бути зручною.

23. Усі люди навколо — експерти в якійсь галузі, особливо тоді, коли їх не питають.

24. Хороші та погані спогади зникають однаково.

25. Самовираження має в першу чергу приносити задоволення самій людині.

26. Одне вибачення — ввічливість; два та більше — знецінення себе.

27. Спочатку власні потреби та почуття, потім інших.

28. Тримати емоції в собі шкідливо для здоров’я.

29. Це не синдром самозванця чи низька самооцінка; це потяг довести оточуючим свою значимість.

30. Моє існування вже є причиною себе цінувати.

[rihu-w]

дуже-дуже важливе опитування!

[blog-of-restless-dreams]

Чому важливо ставити антивірус?

Розповім вам свою історію, яка у мене трапилася позавчора, короче у мене останнім часом перегрівалася відеокарта, тесть почистив мені його.

Але ситуація краще не стала, потім я методом тика відключив інтернет, і "О ЧУДО", насправді моя відеокарта перегрівалася через підключення до інтернету і я розповів про це тестю. Він сказав дуже класне припущення, що скоріш усього у мене вірус майнінговий стоїть, тому що як через мережу можна взагалі напружувати відюху? Тільки через вірус.

Я згадав, що якусь програму з іноземного сайту завантажив, і там як раз цей вірус майнера був. А у мене не стояли ніякі антивіруси, тому що думав, що я ніде не лажу і все було добре до цих днів. Тепер у мене стоїть антивірус, усе з комп'ютером добре, завдяки тестю зміг вирішити цю проблему.

Висновок

Не будьте дурнями, користуйтеся антивірусами та намагайтеся з перевірених джерел завантажувати програми, контент та ігри))

[adeseya]

Останнім часом я згадую минулі часи, коли у таблеру був інший вайб. Коли в мене був інший блог і інший тґ-канал. І те яка активніша була взаємодія. Як я знаходила близьких собі людей...

Я сумую за цим вайбом і все. Відчуття ніби я втратила щось таке важливе

Але я розумію, що більшість з тих людей були росіянинами і жоден з них не дав про себе знати після 24. Горіти їм в пеклі. Разом з цими спогадами

[giraffecatfish]

Панове, важливе питання:

Пробачте за "бумагу", але я східняцьке бидло і в дитинстві розмовляв російською.

Хто голосує "інше": пишіть що ви казали, мені цікаво

[haileensy]

назріває важливе опитування (не проходьте повз, це дуже важливо для мене)

який спосіб кращий?

на першому фото є кілька помилок, але не звертайте на них увагу 👉🏻👈🏻

[not4yourmind]

*екстремум синусоїди самооцінки на максимумі сьогодні*

і хоч я не "конвенційно привабливий" все ж, я досить таки нічо. Подивився фотки з крайнього квізу і в цілому побачене мене порадувало. І хай там багато чого залежить від фотографа та якості освітлення чи камери, але все ж навіть в природніх умовах, коли я не дивлюсь в бік фотографа, а просто собі існую, я виглядаю досить таки не погано.

До того ж, не варто нехтувати, що останнім часом мені роблять чималу кількість компліментів різноманітного характеру. Від "крута футболка" до "стильно виглядаєш". Ну типу. Це ж прикольно, нє?

Зрештою "вайб" квізів мені подобається. Навіть просто своєю атмосферою. Там переважно цікаві та ерудовані люди збираються, тому я точно хочу стати частиною того руху на постійну основу. Мене вже навіть в існуючу команду запросили. Але я ще не погодився прямо на 100%, скоріше лишив абстраговану відповідь.

Взагалі, якось останнім часом відчуваю себе доволі впевнено? Не без приколів, звичайно. Але спілкування з іншими людьми прямо допомагає. Іноді такі вже не очікувані повороти себе знаходяться, що це прямо надихає. З ними (людьми) все якось більш прямолінійно чи що. Ти не шукаєш своєї провини в кожному слові і кожній дії. Вони просто є і на них є реакція. Щирість чи що. А людей в моєму житті дійсно побільшало. Тепер досить часто є ситуації, коли я просто йду по місту і вітаюсь з кимось. Це ж круто? Напевно. Відчувається залученість до соціуму, але одночасно зберігається власна ідентичність.

Звичайно, все було б краще, якби я був "екстравертом", а так мені доволі часто хочеться загубитись, або ж просто мовчати. Ну але, зрештою, це теж частина мене, тож потрібні люди зрозуміють.

Сподіваюсь з часом всі ці відверто крінжові речі забудуться. Потрібно було надто багато шансів та спроб, щоб зрозуміти, що з деякими людьми ми живемо просто в іншій системі координат. І вона взагалі може не перетинатись ніяк. Однакові події можуть виглядати зовсім інакше через відмінність цих же самих координат. І зрештою, з цим нічого не зробиш. Щирість важлива. Послідовність важливо. Повага важлива. Тому, тому отак.

І ще зрозумів, що саморуйнація не призведе ні до чого хорошого. Останній тиждень я трохи пустився берега. Забив на важливі речі. Додав алкоголь в раціон. Та й взагалі ставився до життя так, ніби завтра взагалі не важливе. Я навіть сигарет декілька викурив, але знову зрозумів, що окрім пафосу куріння не дає нічого. Я хотів отримати відповіді на певні питання для себе. І насправді їх отримав. Не можу поки сформулювати, але в один день прийшло усвідомлення, що надто довго знищував себе різними способами. І сенсу з цього абсолютно немає. Саморуйнація - це прояв слабкості. А я не впевнений, що слабкий. Тому. Повертаюсь до первинної колії. Конвенційність суб'єктивна.

[ashesofrosesss]

ще один рік, жодних висновків, тільки добре, що вціліли ті, хто дорогі для мене та я сама. святкування могло б бути доречним колись у інший час, зараз лише роздуми про те, що пройшло і про те, що буде. дякуючи ппо і нашим військовим пишу ці слова (донати наші нові реалії). все інше потім, тоді, коли виявиться не зайвим. тільки б не здаватися перед собою, зібратися докупи, не забувати дбати про важливе. це ціль не лише на цей рік, а, скоріше, спосіб жити.