#Політик

[zhitomir]

Навальний помер у російській в\'язниці: названа причина смерті

Російський політик Олексій Навальний сьогодні вранці 16 лютого помер у виправній колонії. Про це повідомляють російські ЗМІ з посиланням на УФСІН посії у Ямало-Ненецькому автономному окрузі. «За... Читать дальше »

[loftysmb]

16 хвилин відео з них 3 — реклама і десь 3-4 нагадування про те, що бро не політик і тому розглядає ігри лише як "прастой чєловєк" і ще 3 — що він провів дослідження щодо того, чи гра спонсорує рашу і це не так. При цьому купу разів називає розробника російським, а дії гри проходять в совку.

Хуйло їбане, поки ти називаєш гру російською — ти просуваєш їх культуру. Поки ти зводиш все виключно до фінансування — ти закриваєш очі на глибші чинники, які підтримують війну. Якими б "хорошими" росіянами вони не були ВОНИ РОЗВИВАЮТЬ КУЛЬТУРУ КРАЇНИ-АГРЕСОРА.

Краще б я це проскіпала ще коли він виправдовувався про свою аполітичність. Навіть хз, що це за ютубер був, але я відчуваю неймовірний рівень гніву. Які ж люди тупі і примітивні, блять. Я просто не можу.

[olegzhdanovkiev]

Європа розвалюється, Путіну це вдалося

Європа розвалилася. Залізний принцип "розділяй і володарюй" у Європі спрацював на повну. Тому й виходить, що сьогодні Орбан - найголовніший політик Європи. Разом із Фіцо. Шольц вибитий з колії, і, найімовірніше, на нього чекають перевибори, тобто Німеччина занурилася в політичну кризу. У Макрона внутрішні проблеми у Франції, через що його активність у Європі суттєво знизилася, а ще зовсім недавно він претендував на лідерство, але сьогодні його не чути і не видно. Тож Європу ніхто особливо питат... Читати далі »

[svyatosogodni]

🎊 13 листопада — Що сьогодні за свято? ⠀ ❤️‍🩹 994-й день повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну ⠀ 💖 Всесвітній день доброти ❤️‍🩹 Всесвітній день сиріт 🌭 День народження сосиски 😎 Міжнародний день сліпих ⠀ 👼 З днем янгола привітайте сьогодні Олександра, Олексія, Анатолія, Артема, Василя, Всеволода, Дем'яна, Ібрагіма ⠀ 🇺🇦 Визначні події цього дня: ⠀ 1918 — розпочалося таємне засідання Української національної спілки, на якому створено Директорію УНР 2007 — Європарламент дав згоду на набуття чинності угод Євросоюзу з Україною про спрощення візового режиму та реадмісію ⠀ 💙💛 Сьогодні народилися відомі українці: Олександр Черняхівський, Остап Вишня, кобзар Остап Кіндрачук, політик Мустафа Джемілєв ⠀ ✌️ Що ще можна сьогодні святкувати, читайте тут: https://sogodnisvyato.com.ua/13-lystopada-svyato/

Також долучайтесь до нас у месенджерах: https://t.me/sogodnisvyato https://invite.viber.com/?g2=AQA9K6a4nX9DWUzSYycvCwZm1EPyPRkoYBY6XhCe9cuobejEHyCwupbUgbSBZC3q

[salvadorhistory]

Сальвадор Комуністичне повстання 1932р.

Сальвадор став незалежною державою в 1821 році, до цього територія Сальвадору була колонією Іспанії сотні років. В першій половині XIX століття Сальвадор входив в Сполучені Провінції Центральної Америки. У 1834 році в Сальвадорі появляються перші кавові плантації і у другій половині XIX століття експорт кави це основа економіки Сальвадору. А 14 великих сімей, котрим належали кавові плантації стають фактично головною силою в управлінні Сальвадора. У другій половині XIX століття в Сальвадор заходить іноземний капітал в основу з США і Німеччини, будуються залізні дороги та підприємства. На початку XX століття розвиток Сальвадора йде звичним темпом, тільки Велика Депресія змогла значно погіршити економіку в Сальвадорі велика економічна криза, підкосила фактично всі аспекти життя в Сальвадорі. Військові незадоволені своїм становищем і урізанням зарплати зробили бунт і до влади прийшли військові на чолі з Максиміліано Мартінесом в 1931 році. У 1932 році в країні відбувається комуністичне повстання на чолі з Ферабундо Марті. Варто сказати, що Комуністична партія Сальвадору була утворена в 1930 році, хоча соціалістичні рухи набули поширення в Сальвадорі ще к 1920-х роках. 22 січня 1932 року Комуністична партія вирішує розпочати повстання проти влади Сальвадора її лідери на чолі з Ферабундо Марті вважають, що таким чином відновлять справедливість і скинуть владу військових, насправді комуністи просто хотіли захопити владу як це зробили злочинці більшовики у 1917. Комуністи на чолі з Франсіско Санчесом почали грабувати і вбивати людей, особливо багатих та успішних землевласників та підприємців так був убитий Еміліо Радаеллі багатий кавовий бізнесмен. Вбили його разом з його сином і дружиною, яка також була зґвалтована . Будинок Радаеллі та два його магазини були спалені, багато інших магазинів було пограбовано. Полковник Матео Вакеро також був убитий комуністичними злочинцями, а кілька цивільних були піддані тортурам і вбиті . Мігель Калл, мер Ізалько, Рафаель Кастро Кармако, політик з Чальчуапа, і генерал Рафаель Рівас, військовий командир Такуби, також були вбиті комуністами. Враховуючи всі данні факти уряд вирішив жорстко боротись та придушити повстання комуністичних злочинців, які грабували і вбивали і нищили чуже майно. Комуністи знищували підприємства та будинки, а загальний збиток, завданий майну, оцінювався приблизно в 120 000 доларів США в 1932 році. Значна частина шкоди була завдана власності, що належала заможним особам і сім'ям. Зрештою комуністи захопили міста Колон, Хуаюа, Науїзалько, Салькоатітан, Сонзакате та Такуба.

Незважаючи на спроби перешкоджання зв'язку з військовими гарнізонами в Ауачапан, Сонсонате і Санта-Ана, Ізалько вдалося надіслати телеграму в Сонсонате, попереджаючи тамтешній військовий гарнізон про напади комуністів, перш ніж телеграфне відділення було знищено. Попередження було отримано військовим гарнізоном у Сонсонате, і у відповідь полковник Ернесто Бара послав експедиційний корпус під командуванням майора Маріано Моліни, щоб придушити повстання 23 січня. Солдати Моліни спочатку зіткнулися з комуністами за межами Сонзакате, а після вступу в рукопашний бій комуністи відступили до самого міста . Втрати під час бою включали від п’ятдесяти до сімдесяти загиблих комуністів, п’ятьох загиблих солдатів і ще півдюжини поранених солдатів .

Канадські військові кораблі HMCS Skeena та HMCS Vancouver були пришвартовані в порту Акаджутла, і Сполучене Королівство попросило кораблі для захисту будь-яких британських громадян у країні. Кораблі зі Сполучених Штатів прибули незабаром після цього, і запропонували допомогу уряду Сальвадору в придушенні повстання , однак Кальдерон відхилив пропозицію.

23 січня Ернандес Мартінес опублікував маніфест в Diario Oficial, офіційній національній газеті Сальвадору. У маніфесті говорилося:

Республіка Сальвадор, глибоко схвильована соціальними проблемами та гострою економічною кризою, переживає найважчі години свого незалежного життя. За останні кілька днів Уряд став свідком серйозних подій комуністичного походження, і, спираючись на національні закони, я мав вражаючу потребу задушити їх сильною рукою. Виконавчі вказівки, які відповідають за забезпечен��я спокою та добробуту сальвадорців, суворо караються за будь-яку зміну громадського порядку та будь-які дії, які посягають на соціальну структуру та права на власність, свободу та життя мешканців.

Уряд закликає до розсудливості та патріотизму громадян, щоб у цих тяжких обставинах кожен у сфері його діяльності оточував і підтримував виконавчу владу, щоб мир не був порушений. Ми бажаємо, щоб різні суспільні класи, друзі ордену, знали, як відповісти на цей заклик, у практичній і рішучій формі, тепер, коли проти них піднімається комуністична діяльність.

Уряд розраховує на лояльність армії та сил громадської безпеки і має тверду мету дозволити зараз, за ​​будь-якої концепції, незначні дії деструктивних орд. Сальвадорський народ може бути впевнений, що уряд здатний рішуче пожинати будь-який революційний спалах; але очікуйте від них одностайної та ефективної співпраці всіх суспільних класів у ці тяжкі та тривожні моменти для майбутнього вітчизни.

Нинішній політичний режим надихає і продовжує надихати розумний намір надати країні найбільшу свободу, підтримувати порядок, працю та дієздатність усіх урядових сил, щоб нація спрямовувала свій марш прогресу новими каналами, і жителі можуть спокійно присвятити себе праці та всій чесній і конструктивній діяльності.

Через це Уряд скаржиться на пролиття крові та обмеження свобод, що вважалося обов’язковим указом для придушення вандальної комуністичної діяльності; але майте віру в те, що як тільки сальвадорський народ створить єдиний блок оборони з урядом, мир, конституційний порядок і стан свободи відновляться, гарантовані емансипаційною політичною ідеологією, яка інформує чоловіків нинішнього уряду.

Співгромадяни: Глава виконавчої влади дуже вірить у те, що сальвадорці в цю годину випробувань, коли батьківщина, майно та життя всіх мешканців знаходяться під загрозою, знатимуть, як чесно захищати дорогих і життєво важливих інтересів вітчизни.

— Максиміліано Ернандес Мартінес

Незабаром після повстання 24 січня 1932 року уряд оголосив воєнний стан і мобілізував військових, щоб силою придушити комуністичний заколот . Солдати під командуванням полковника Марселіно Гальдамеса увійшли до департаментів Сонсонате та Ауачапан і захопили Ізалько того ж дня. Науїзалько, Салькоатітан, Хуаюа були захоплені наступного дня, і повстання було повністю придушене вдень 25 січня 1932 року. Під час придушення повстання загинуло близько 100 солдатів. Також було знищено 32 000 учасників комуністичного повстання.

Червоним території, які були охоплені комуністичним повстанням.

Тіла вбитих комуністів, під час придушення повстання.

Окрім придушення повстання уряд Мартінеса, взявся знищувати і безпосередніх командирів і ватажків повстання.

Так 1 лютого 1932 року було розстріляно Ферабундо Марті голову Комуністичної партії Сальвадора, а також і головного ініціатора в комуністичному бунті і початку насилля. Також 28 січня 1932 року було ліквідовано Франциско Санчеса, одного з лідерів повстання, в ході якого він і його люди грабували і вбивали невинних людей, був розстріляний разом з сотнями своїх поплічників. Того ж 28 січня було повішено і Фелісіано Аму комуністичного селянського лідера, якого повісили військові після відновлення порядку. Також серед керівників постання було страчено Маріо Запату і Альфонсо Луну. Тобто можна сказати, що всі очільники комуністичного повстання були страчені. І в Сальвадорі запанував мир спокійно в Сальвадорі було аж до початку 1970-х років. Поки місцеві комуністичні і соціалістичні злочинці, знову не розпочали конфлікт.

[maks-bookman]

Синій кит забуття

Синій кит забуття

Таня Малярчук нова для мене авторка та я дуже радий, що почав своє знайомство з творчістю письменниці з книги «Забуття»

Таня Малярчук «Забуття»

Сюжет книги поділяється на дві лінії. Перша лінія, яка доповнює другу, знайомить читача з молодою жінкою та її проблемами у житті. Раптові панічні атаки та депресія поглинають жінку. Вона боїться спілкуватися з людьми, виходити на вулицю, навіть вийти на балкон для неї це велика проблема.

Їй здається що вона падає у прірву, що її поглинає синій кит забуття. Ця проблема досить небезпечна, людина починає потроху божеволіти. Одного разу вона починає перебирати старі газети та дізнається про смерть В’ячеслава Липинського. Ця людина її зацікавила…

Друга сюжетна лінія, основна. Історія життя видатної історичної постаті, поляка В’ячеслава Липинського  

В останній час мені везе на цікаві книги про реальних людей. Першим був Махно, тепер Липинський.

Для мене знайомство з історією Липинського видалось несподівано цікавим. Я ніколи не чув про цю людину, хоч вона була доволі популярна у свій час. Громадський й політичний діяч, історик.

Поляк за народженням, який відмовився від свого імені заради свого українського серця.

Авторка дуже цікаво розповідає історію Липинськог��. Показує цього історичного персонажа з різних боків. Політик, письменник, історик, звичайна людина, яка кохає, яка не щаслива у шлюбі, яка має проблеми зі здоров’ям. Свого часу він був дуже впливовою людиною. Але за свої українські переконання мав дуже важке життя. Його думки, ідеї, погляди щодо України, як незалежної держави були неймовірні. Сьогодні, можливо, багато його ідеї вже застарілі, але на той ч��с… Він вже в ті часи казав, що якщо ми не збудуємо державу, то ніхто за нас не збудує. Він щиро любив Україну, він віддав всього себе Україні. Для Радянської влади ідеї Липинського були настільки небезпечним, що після його смерті почалась таємна війна за пошуки архіву Липинського.

І якщо для багатьох він просто портрет на стіні, то після прочитання книги, він ніби оживає, він становиться не просто  якоюсь людиною на старій світлині, а людиною з великої букви.

Художня вигадка переплітається з історичною правдою. Трохи жіночого погляду й вийшов цікавий роман.

Сподобалось, як авторка поєдную минуле й сьогодення. Вона переплітає життя молодої жінки з життям Липинського. І це настільки органічно зроблено, що майже не помічаєш переходів від одного часу до другого.

Можливо когось жіноча лінія буде дратувати, але мені все сподобалось. «Час як кит, пожирає усе на своєму шляху», залишаються тільки пожовклі світлини на яких справжні люди стають просто забутими тінями.

Історія Липинського, це історія справжнього патріота, справжнього українця за покликом серця. Це історія людини, яка ніколи не боялася називати себе українцем, розмовляти українською, писати українською.

Ця книга, дуже якісна сучасна українська література. Мені книга сподобалась неймовірно. Вона чіпляє за живе. Особливо зараз, коли йде війна, коли бути українцем, це буди вільним й незалежним. Коли бути справжнім українцем це любити країну більше ніж себе, як робив це Липинський.

Я б хотів, щоб всіх сучасних героїв України пам’ятали завжди. Щоб їх не чекала доля Липинського, щоб їх не поглинув синій кит забуття.

Після цієї книги багато думок обертаються в голові. Ця книга штовхає читача задуматися над своїм містом в сучасній боротьбі.

«Тільки коли існує об’єднуюча спільна ідея української на��іональної незалежності, можемо говорити про існування української нації.» В.Липинський

******************************************************************************

А вам сподобалась ця книга? Яке враження залишилося у вас? Пишіть у коментарях.

****************************************************************

Ставте вподобайку. Шукайте   «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Рекомендуйте своїм знайомим та друзям.

******************************************************************

Текст пройшов перевірку на плагіат. Унікальність тексту 100%

Якщо знайдено помилку в тексті – пишіть

********************************************************************************

#враження_UA #читаю_книги_щодня #ПроКниги_Що_почитати #Хроніки_Книголюба  #Таня_Малярчук  #відгукнакнигу  #українські_письменники  #сучасна_українська_проза  #блог_про_книги   #книжкове_суспільство  #блог_українською #читаюукраїнськихавторів     

[thelastrenaissance]

Кохання з огірком та інші принади дослідження себе, сексуальності та світу

       Режисер Йоргос Лантимос в своєму фільмі «Бідолашні створіння» несподівано запропонував переглянути інвертовану версію «Квітів для Елджернона» Даніела Кіза. Зазначена як чорна комедія картина з’явилася на екранах в 2024 році.

      Похмура реальність перших 20-ти хвилин фільму в стилі «Людини-слона» Лінча знову ставить одвічне питання перед людством: «Quo vadis?» Кадри розповідають історію «Бога з собачою мордою», що являється новітнім Франкенште��ном, але навідміну від класичної історії Мері Шеллі, потворний велетень сам постає деміургом, вдихаючи життя у Беллу – дорослу жінку зі свідомістю дитини, що швидко розвивається.  

      Нам пропонують протягом двох годин простежити за ще одною версією Пігмаліона, де шлях до гармонії веде через пізнання себе. В першу чергу своїх бажань, реакцій та імпульсів тіла, сексуальності. Фільм точно не варто рекомендувати до перегляду поціновувачам Вікторіанської епохи, коли навіть слово «нога» вважалося вульгарним. Сцен еротичного характеру в картині вистачає.

       Необмежена заборонами соціуму, людяністю та мораллю головна героїня фільму занурюється в буремні води пригод і нових відкриттів. Лісабон, Афіни, Париж розкриваються через призму досвіду Лоліти та Емманюель.

       Потішними моментами й жартами цей фільм викликає в спогадах «Скромну привабливість буржуазії» Луїса Бунюеля. Тут палаючий від жаги та ревнощів коханець намагається скинути в океан бабусю, яка за останні 20 років більше переймалася питаннями розуму, ніж стосунками з протилежною статтю. Філософ, захищаючись від світу, стає циніком, а матрос в білому костюмі здійснює вендету над чайкою. Що це все має означати? Істина у вині, не піддавайся абсурду.

       Рівня Маестро в своєму фільмі автор картини не сягає. Рубати стіни сокирами й тягти за собою на плечах рояль, на якому лежить мертвий осел та зручно вмостилися, щоб вести дискусію, політик з ченцем, здатні тільки великі. Прості ж смертні обмежуються кадрами зі свино-куркою чи гусо-козеням та іншим сюром, що стікає кров’ю та потом в амбулаторіях і прозекторських за кадром нашого буремного часу. 

       В розкішному вбранні та без нього героїня Емми Стоун навчиться не тільки тілесному, але й нарешті поставить питання: «Чи можу я змінити світ?»

       У відповідь хіба може пролунати безумний і замучений голос коханця, якого Белла після всіх своїх пригод залишає на засніженій площі в Парижі: «Сам Христос розбив би тобі голову булавою!»

       Ніхто не здатен відчувати, бачити, любити, як Христос, приймати Його рішення. У фільмі «Бідолашні створіння» ніцшеанський мотив богоборництва органічно вливається у світовий мейнстрим, такий популярний останнім часом.  Ad absurdum.

       Гра Емми Стоун заслужила нагород і визнання серед критиків. Крива і холодна маска роботоподібної істоти за понад дві години часу досягає константи, практично позбуваючись емоцій, їх проявів на обличчі. Уіллу Сміту з його роллю в екранізації Станіслава Лема є в кого повчитися. Після перегляду складається враження, що кожного з нас можна вдосконалити, як деталь в механізмі, вистругати рубанком, зняти трохи металевої стружки і готово. Вуаля!

       Подекуди своїм візуальним рядом фільм нагадує «Алісу» Тіма Бертона. Так само багато яскравих фарб, блискучий антураж, костюми та грим акторів, але найважливішого не вистає, катарсис не відбувається, лише відчуття легкого натяку на штучність. Зелене сонце десь існує, та режисер не змусив мене у нього повірити.

       Після слів Белли: «Я б хотіла провідати мого ледь живого Бога», я вхопився за примарний шанс, що цей фільм може потрапити до категорії улюблених, але помилився.

       «Якщо судилося потонути, то в річці кохання», - говорить чоловік-тиран до своєї доведеної до суїциду дружини. Любові в цьому фільмі я не побачив. Навіть в найважливішому кадрі, коли помирає Творець. Та, власне, й сама Белла повторює, що почуття їй не притаманні. Замало говорити слово «вражаюче!», щоб відчувати любов.

       Стосовно гендерного протистояння та питання жіночої емансипації автор картини на вірному шляху, але у фіналі не зважується розв’язати хід сюжету в радикальний спосіб. Окрім Творця, чоловіки на фоні головної героїні виглядають вторинними та тьмяними. Навіть тиран-антагоніст з пістолетом в руці замість того, щоб покарати втікачку за ганьбу й розтоптану гідність, веде з нею вишукані розмови за вечерею. За пропозицію позбутися клітора, любителька слова «емпіризм» Белла чомусь стріляє йому в ногу, а не в яйця. Яєць на такий хід режисеру Йоргосу Лантимосу не вистачило. Він точно не схиблений на своїй праці безумець, як Тарантіно, не цинік зі скальпелем для розтину реальності, як фон Трієр, хоча і намагається подекуди його наслідувати.

       Фінал сприймається майже як ідилія. Бог помирає за Ніцше. Гострі кути мають бути згладжені. Белла здобуває покликання та свободу. Чоловік-тиран – покараний. Генерал щипає траву на колінах. Балансу сил досягнуто. Справжній коханий, що весь час чекав і сподівався, непомітно губиться на задньому плані. Тільки от питання, чи потрібен він такий Беллі? А не краще згадати про старий-добрий огірок?

[claudiaschiffersblog]

Інвестиції влади Сальвадора в BTC принесли $12,6 млн

Згідно з даними Nayibtracker, Сальвадор має нереалізований прибуток у розмірі $12,6 млн від своїх інвестицій у біткоїни (BTC). Раніше держава зазнавала збитків протягом майже 2-х років. Поточний баланс цифрових активів на рахунках казначейства становить 2798 BTC або $131,04 млн. Керівництво країни почало активно купувати біткоїни у вересні 2021 року. Тоді глава держави ініціював купівлю 700 монет за вартістю від $47 250 до $52 670 протягом 2-х тижнів. Найостанніша угода відбулася в листопаді 2022 року. Тоді котирування BTC перебували на позначці $27 780, унаслідок чого середня вартість біткоїнів у володінні Сальвадора становила $42 440. Наприкінці минулого року Найіб Букеле розкритикував світових журналістів. Він зазначив, що майже 2 роки вони писали про хибні інвестиційні рішення та збитки Сальвадору, однак, коли країна "вийшла в плюс", жодне видавництво не розповіло про це. Політик назвав ЗМІ упередженими і негідними. Курс BTC зріс на 75% з жовтня 2023 року, чому сприяли очікування майбутнього схвалення спотового біткоїн-ETF у США. Очікується, що Комісія з цінних паперів і бірж (SEC) ухвалить остаточне рішення вже завтра, 10 січня 2024 року. 2021 року Сальвадор став першою країною, яка прийняла біткоїн як легальний платіжний засіб. Аналітики припускають, що Аргентина буде наступною після призначення президентом Хав'єра Мілея. Найіб Букеле став главою Сальвадору 2019 року. Він є членом партії "Нова ідея" (Nuevas Ideas), яка ��ула створена ним же роком раніше. Політик здобув широку популярність у країні, обіцяючи боротися з корупцією та насильством. Прийняття біткоїна як офіційної валюти стало однією з ключових реформ. Букеле впевнений, що використання BTC допоможе збільшити фінансову стабільність, знизити комісії за перекази і залучити інвестиції, а також технологічний потенціал. Read the full article

[ugandawar]

Уганда початок.

В 1971 році в Уганді стався державнйи переворот поки президент лівих поглядів Мілтон Оботе був, за кордоном один з його генералів Іді Амін зробив державний переворот.

Державний переворот 1971 року в Уганді був військовим переворотом, здійсненим угандійськими військовими на чолі з генералом Іді Аміном проти уряду президента Мілтона Оботе 25 січня 1971 року. Захоплення влади відбулося, коли Оботе був за кордоном, відвідуючи Зустріч глав урядів Співдружності в Сінгапурі. Амін боявся, що Оботе може звільнити його, і став диктатором.

Переворот 1971 року часто згадується як приклад «класових дій військових», коли армія Уганди діяла проти «все більш соціалістичного режиму, чия егалітарна внутрішня політика становила все більшу загрозу економічним привілеям армії. Оботе як і його правліття було офіційно соціал-демократами, по факту це були класичні соціалісти ліваки.

Між Аміном і Оботе виник розрив, посилений підтримкою, яку Амін створив в армії шляхом вербування з регіону Західного Нілу, його участю в операціях на підтримку повстання в південному Судані та замахом на життя Оботе в 1969 році. У жовтні 1970 р. , Оботе взяв загальний контроль над збройними силами, змістивши Аміна з посади головнокомандувача всіма збройними силами до посади головнокомандувача армією.

Уряд Оботе проводив політику африканського соціалізму, що викликало ворожнечу між британським та ізраїльським урядами, які зберігали сильну присутність в Уганді. Оботе підтримував різні рухи за незалежність у Південній Африці та виступав проти продажу британською зброєю південноафриканському уряду апартеїду, брав участь у зустрічі глав урядів Співдружності 1971 року, щоб вирішити це питання. Британський уряд також виступав проти руху Оботе вліво, низки соціалістично орієнтованих політик, які перешкоджали діяльності міжнародних корпорацій; крім того, британський уряд побоювався, що ці ініціативи спровокують від'їзд азіатської спільноти в Уганді, яка була британськими підданими та, ймовірно, емігрувала до Сполученого Королівства, до чого уряд Великобританії був неготовий.

Спочатку Ізраїль підтримував тісні стосунки з урядом Оботе та використовував Уганду як засіб для надання підтримки повстанцям Аньянья в південному Судані з надією відвернути Судан від підтримки Палестини в арабо-ізраїльському конфлікті. У 1969 році Джафар Німейрі прийшов до влади в Судані шляхом державного перевороту і пообіцяв припинити війну в країні. Оботе негайно наказав припинити будь-яку допомогу Ананья, що викликало занепокоєння ізраїльського уряду.

Дізнавшись, що Оботе планує заарештувати його за незаконне привласнення коштів армії, Амін почав державний переворот 25 січня 1971 року, коли Оботе був присутній на саміті Співдружності в Сінгапурі. Сили армії та військової поліції, вірні Аміну, перемістилися, щоб забезпечити стратегічні позиції в Кампалі та Ентеббе та навколо них. Путчисти заблокували міжнародний аеропорт Ентеббе, щоб запобігти поверненню Оботе, а танки та солдати патрулювали вулиці Кампали та Ентеббе. Тут деякі солдати, вірні президенту Оботе, і члени підрозділу загального обслуговування чинили опір військам державного перевороту, тоді як деякі бої також відбулися в поліцейському коледжі Кампали . Повідомляється, що запеклі бої точилися в Джінджа, приблизно за 80 кілометрів (50 миль) від Кампали. Резиденцію Оботе було оточено, а головні дороги перекрито. Силами перевороту була введена нічна комендантська година. Загалом лоялісти Оботе були надто дезорганізовані, щоб чинити ефективний опір, і їх швидко розбили. О 16:30 було оголошено, що армія та поліція під керівництвом Аміна контролюють всю країну .

Деякі історики пишуть, що британський уряд міг бути причетним до організації перевороту. Оботе був прихильником руху комуністів марксистів, які воювали проти уряду Південної Африки. Оботе вирішив взяти участь у зустрічі глав урядів Співдружності 1971 року, щоб виступити проти продажу британською зброєю південноафриканському уряду апартеїду . На зустрічі було прийнято рішення дозволити британському уряду продовжити продаж зброї, але це питання загрожувало розколом Співдружності .

Радіо Уганди звинувачувало уряд Оботе в корупції та говорило, що армія вважає, що політика Оботе призводить до насильства, і звинувачувала його в наданні преференцій певним регіонам країни. Повідомляється, що трансляція була зустрінута захопленими натовпами в столиці. Після захоплення контролю над урядом Амін почав очищати армію від політичних суперників і наказав убити солдатів Ачолі та Ланго, яких він підозрював у підтримці Оботе. До 1972 року їх було вбито близько 5 тисяч.

Сам Оботе намірів здаватись немав, він почав готувати бойовиків і повстанців, для вторгнення з Танзанії, в Уганду, щоб повалити уряд Іді Аміна. В сусідінй Танзанії при владі були соціалісти, які були орієнтовані на СРСР та інші комуністичні країни. Вторгнення в Уганду в 1972 році було збройною спробою угандійських повстанців за підтримки Танзанії повалити режим Іді Аміна. За наказом колишнього президента Уганди Мілтона Оботе, повстанці розпочали вторгнення в південну Уганду за обмеженої підтримки Танзанії у вересні 1972 року. Сили повстанців здебільшого складалися з «Народної армії», сили якої були в основному лояльні Оботе, але також включали партизанів під проводом Йовері Мусевені. Операція з самого почат��у ускладнювалася проблемами, оскільки запланований рейд повстанських командос довелося перервати, Амін був попереджений про наближення вторгнення, а повстанцям не вистачало кількості, підготовки та обладнання. Незважаючи на це, на початку вторгнення бойовики зайняли кілька міст на півдні Уганди. Однак великого народного повстання, як сподівався Оботе, не спалахнуло.

У 1971 році в результаті військового перевороту був повалений президент Уганди Мілтон Оботе. Полковник Іді Амін став новим президентом Уганди та правив країною в умовах репресивної диктатури. Однак це поглинання спочатку віталося багатьма угандійцями, оскільки Оботе став дуже непопулярним у верствах населення країни, а Амін представляв себе як реформатора. Він звільнив кількох діячів опозиції, які були ув'язнені під керівництвом Оботе, включаючи Шабана Ополота, Грейс Ібінгіру та Бенедикто Ківануку. Переворот призвів до погіршення відносин із сусідньою Танзанією, оскільки президент Танзанії Джуліус Н'єрере відмовився від дипломатичного визнання нового уряду та запропонував притулок Оботе та його прибічникам, а також був соціалістом і прихильников комуністичної вісі зла. Після державного перевороту Амін розпочав чистку своїх ворогів і надав повноваження своїм послідовникам консолідувати свій режим. Збройні сили країни, офіційно відомі як Армія Уганди (UA), найбільше постраждали від цього розвитку подій. Значна частина її керівництва була вбита або вигнана, тоді як члени етнічних і релігійних груп, які підтримували Аміна, були набрані та підвищувалися в масовому порядку. Велика кількість солдатів і опозиційних діячів, які потрапили під репресії, втекли в еміграцію. Вони створили тренувальні табори та організували групи бойовиків у Судані та Танзанії. Президент Судану Джаафар Німейрі виступав проти Аміна через його підтримку суданських повстанців Ананья , тоді як президент Танзанії Ньєрере мав тісні зв'язки з Оботе та підтримував його соціалістичну орієнтацію .

В результаті відносини між Угандою і Танзанією ставали все більш напруженими. Ньерере часто засуджував режим Аміна, і Амін неодноразово погрожував вторгнутися в Танзанію. Ситуація ще більше ускладнилася через прикордонну суперечку, оскільки Уганда стверджувала, що Кагерський виступ — ділянка землі площею 720 квадратних миль (1900 км2) між офіційним кордоном і річкою Кагера в 18 милях (29 км) на південь, повинен бути передано під його юрисдикцію, стверджуючи, що річка є більш логічним кордоном. Кордон був спочатку обговорений британськими та німецькими колоніальними чиновниками до Першої світової війни. Крім Кагерськ��го виступу, Амін також плекав надії отримати коридор до Індійського океану. Відповідно, він розглядав плани завоювання півночі Танзанії, включаючи портове місто Танга. Після збройного зіткнення між солдатами вздовж спільного кордону країн через кілька місяців після перевороту Амін видав правила ведення бойових дій, які роз’яснили, що армії Уганди було дозволено нападати на Танзанію лише у відповідь або якщо він віддав наказ зробити це. Незважаючи на це, його політична позиція залишалася дуже агресивною.

У той же час угандійські вигнанці планували повалити Аміна за підтримки Танзанії. Однією з перших угруповань, які почали діяти, було бойове угруповання Йовері Мусевені, ім’я якого поки не називається. Вона проникла в Уганду та спробувала створити партизанську базу на горі Елгон у 1971 році, але бойовики були виявлені та заарештовані силами безпеки. Незважаючи на те, що Мусевені та його невелика група товаришів виступали проти Оботе та його політики, згодом вирішили об’єднатися з колишнім президентом, вважаючи Аміна більшою загрозою.Сам Мусавені теж був комуністом марксистом. З часом альянс повстанців Оботе зазнав кількох невдач. Оботе вже запланував одночасне вторгнення з Судану та Танзанії на серпень 1971 року, але цю операцію було скасовано через побоювання Ньєрере перед підтримкою Аміна Великобританією та Ізраїлем, сумніви вищого командування Народних сил оборони Танзанії (TPDF) щодо вторгнення» шанси на успіх і чвари між повстанцями.

Як повідомляється, на початку 1972 року Амін звернувся до Ізраїлю з проханням про допомогу для вторгнення в Танзанію. Коли ізраїльський уряд відмовився надати зброю для цього плану, президент Уганди відповів розривом дипломатичних відносин і союзом з антиізраїльськими силами, такими як Лівія під керівництвом Муаммара Каддафі та Організація визволення Палестини (ОВП).[10] Амін також припинив допомогу повстанцям Ананья і підписав угоду з Суданом, після чого країна вигнала більшість угандійських повстанців зі своєї землі. Лоялісти Оботе, що базувалися в Судані, мали бути евакуйовані через Кенію до Танзанії; в дорозі багато померло. Ті, що вижили, приєдналися до кількох сотень, які вже дислокувалися в Кігва в регіоні Табора. Кілька повстанців залишилися в південному Судані та спробували вторгнутися в Уганду в квітні 1972 року. Операція була легко придушена армією Уганди . У серпні 1972 року Амін наказав вислати азіатів з Уганди , конфіскувавши їхні багатства та стверджуючи, що він перерозподіляє їх іншим угандійцям . Цей крок був дуже популярним на місцевому рівні та відвернув увагу населення від триваючої економічної кризи. Серед повстанців і уряду Танзанії зростали побоювання, що затримка великого вторгнення повстанців продовжує зменшувати його шанси на успіх, тоді як Ньєрере було повідомлено, що Уганда приєдналася до міжнародної змови з метою його повалення. У результаті президент Танзанії нарешті підписав вторгнення повстанців до Уганди на 15 вересня 1972 року. Тим часом Оботе зібрав приблизно 1300 колишніх солдатів, які втекли у вигнання. Його послідовники були відомі як «Фронт народного визволення Уганди» (ФНВУ).

План вторгнення Оботе був завершений до 10 вересня: по-перше, повстанці повинні були «позичити» East African Airways McDonnell Douglas DC-9 і використати його для транспортування 80 спецназівців до аеропорту Ентеббе. Ці повстанці мали захопити аеропорт, здійснити марш на Кампалу та захопити її радіостанцію, щоб передати попередньо записане повідомлення Оботе. Колишній президент сподівався, що це надихне на повстання мирних жителів і солдат. Тим часом дві ударні групи повстанців перетнуть кордон із Танзанією та атакуватимуть важливі міста Мбарара та Масака на півдні Уганди. Захопивши їх, сухопутні війська повстанців просувалися до Кампали, Мубенде та форту Портал. Західна команда, націлена на Мбарару, атакувала б з табору повстанців у Кігве, тоді як команда, яка атакувала Масаку, починала б з табору повстанців Хандені. Голос Уганди, державна газета Уганди, стверджувала, що директор розвідки Танзанії Лоуренс Гама був причетний до планування вторгнення .

У той же час TPDF забезпечила сили Мусевені зброєю та допомогла їм здійснити набіги на Уганду для створення осередків проти Аміна, таких як «Тимчасовий комітет», що базується в Кампалі. Мусевені сказав танзанійцям, що ці місії мали великий успіх і що кілька тисяч людей готові підняти повстання в районі Мбарара. Однак він загалом критично ставився до «путчистських рішень», вважаючи, що Аміна можна повалити лише шляхом тривалої партизанської війни . 14 вересня міністр оборони Танзанії повідомив Мусевені про плани вторгнення, який повідомив йому, що вантажівки вже їдуть, щоб перевезти його повстанців із табору до кордону . Плани битви передбачали, що таємна мережа Мусевені створить велику кількість повстанців для допомоги вторгненню. Пізніше Мусевені заявив, що не він обіцяв велику п'яту колону в Уганді. Як доказ він вказував на стисле повідомлення про вторгнення, що унеможливлювало його підготовку підпільної мережі до повстання. Мусевені стверджував, що Оботе навмисно перебільшував масштаби своїх інсайдерських контактів, щоб переконати танзанійців дати зелене світло вторгненню . Загалом, повідомляється, що в альянсі повстанців була сильна напруженість, оскільки члени фракції Оботе ставилися до групи ��усевені «як до ворогів».

Амін був поінформований про те, що організовується вторгнення повстанців, і підготувався до такої можливості, посиливши свою південну оборону. Південноафриканський журнал Drum заявив, що кенійська розвідка відповідальна за витік планів вторгнення , тоді як дослідник А. Касозі стверджував, що інформацію злили цивільні особи Баганди на півдні Уганди, які виступали проти Оботе . Журналіст Фаустін Мугабе визнав угандійських шпигунів у Танзанії відповідальними за розкриття планів повстанців. За словами угандійського солдата Бернарда Рвехуруру, багато угандійських військових офіцерів не сприйняли попереджень про вторгнення всерйоз і не підготувалися належним чином до такої можливості.

З самого початку вторгнення було «фіаско» і «катастрофою». Угандійський історик Самвірі Каругіре описав це як «одну з тих рідкісних подій у військовій історії. Повний провал». Літак DC-9 так і не прибув до Ентеббе. Оботе вибрав Джеймса Лалобо , сина друга, щоб керувати літаком, незважаючи на брак досвіду. Незважаючи на те, що DC-9 був успішно викрадений за підтримки танзанійської розвідки з аеропорту Дар-ес-Салама, пілот не зміг забрати його шасі . Під час спроби тимчасово зупинитися в міжнародному аеропорту Кіліманджаро, щоб забрати командос 15 вересня , він приземлився на занадто високій швидкості, знищивши шини DC-9. Рейд на Ентеббе довелося скасувати, а журналісти дізналися про події на Кіліманджаро. Газета Uganda Argus негайно опублікувала статтю під назвою «Пілот зникає в таємниці DC-9», попередивши Аміна, що повстанська операція неминуча. Він привів своїх південних командувачів у бойову готовність, відправивши командира батальйону Сімба Алі Фадхула оцінити ситуацію на кордоні .

Незважаючи на втрату елементу несподіванки, наземне вторгнення продовжувалося. Назвавши свої сили «Народною армією» або «силами народної армії», Оботе та повстанські угруповання під його керівництвом розпочали вторгнення 17 вересня . Загальна кількість повстанців становила від 1340 до приблизно 1500 бійців . Основна група повстанців перетнула кордон о 5:30 ранку, убивши кількох прикордонників і захопивши Мутукулу . Він мав націлити на Масаку чисельністю близько 1000 бійців на чолі з капітаном Анахом або підполковником Девідом Ойіте-Оджоком і Тіто Окелло . Основна група спочатку досягла хорошого прогресу, перемігши кілька невеликих груп солдатів і захопивши деяку військову техніку. Отримавши повідомлення про те, що повстанці перетинають кордон Уганди, Каддафі пообіцяв підтримати свого союзника Аміна і наказав направити сили втручання до Уганди .

Деякі цивільні підняли чорно-червоно-синій пр��пор Народного конгресу Уганди на п��дтримку повстанців. Західні сили повстанців на чолі з капітаном Ойлі, лейтенантом Окотом і лейтенантом Окуму перетнули кордон о 7 годині ранку, із запізненням від графіка. Озброєний декількома автоматами, безвідкатними гвинтівками та ракетами , він складався приблизно з 300-350 партизанів і включав невеликі сили Мусевені із 40 бойовиків . Західну групу з самого початку хвилювали внутрішні проблеми. Тоді як лоялісти Оботе були одягнені в уніформу та очікували легкої перемоги, група Мусевені одягла цивільний одяг, щоб воювати як партизани. Кілька членів західної групи висловили сумніви щодо їх застарілої зброї та їх невеликої кількості порівняно з армією Уганди. Деякі бойовики угруповання навіть були беззбройні. У групи також були проблеми з вантажівками, що сповільнювало їхній рух. Однак група спочатку знищила угандійський прикордонний пост, убивши чотирьох охоронців. Просунувшись на 8,7 миль (14 км) до власне Уганди, повстанці зустріли Land Rover з вісьмома солдатами, які загинули під час перестрілки в Каберебере . Незважаючи на цю легку перемогу, деякі повстанці були настільки недосвідчені, що зламалися вже під час цього зіткнення і втекли в гори. Решта продовжувала наступ. Вони також зіткнулися з Фадхулом, але не впізнали його в цивільному автомобілі. Командир промчав повз повстанців, а потім повідомив Аміну по телефону про кількість і місцезнаходження повстанців . За даними уряду Уганди, повстанці окупували Кіотеру, Какуто та Калісізо. Танзанійське радіо також стверджувало, що Кісенії та Умбурра були захоплені повстанцями . Декілька цивільних відреагували на західну повстанську групу, піднявши прапори Народного конгресу Уганди, партії Оботе. Однак, всупереч сподіванням Мусевені, в районі Мбарара не спалахнуло велике повстання на підтримку вторгнення . Більшість цивільних все ще підтримували Аміна в той час, особливо через те, що він постійно висилав угандійських азіатів з країни.

Тим часом прихильники уряду Уганди відреагували, організувавши свою оборону. О 9 годині ранку другий командир батальйону Сімба Юсуф Говон підняв тривогу в казармах Мбарара та наказав більшості своїх військ зайняти оборонні позиції. Він також направив кілька джипів для охорони дороги біля казарм. Західна ударна група повстанців прибула до Мбарари о 10:30 ранку, де знищила кілька блокпостів і покинутий джип, перш ніж рушити на штурм міських казарм . Не маючи належного постачання, погано навчених і досвідченого керівництва, повстанцям не вдалося захопити казарми Мбарара. Щойно підійшли до гарнізону, армійський джип відкрив вогонь із безвідкатної рушниці та знищив вантажівку повстанців. Весь наступ повстанців одразу зайшов у безлад. Капітан Ойіле «зник», а кілька бойовиків ��текли в сусідні ліси. Мусевені та тридцять його партизанів просунулися до воріт казарми, сховалися в мурашнику та стріляли по солдатах. Інша група повстанців зайняла позицію біля мечеті та обстріляла казарми з міномета. Деякі повстанці намагалися перелізти через дротяну огорожу, яка оточувала казарми, але були легко вбиті військами Говона . Після години бою повстанці відступили. Оскільки повстанці, що залишилися, здебільшого залишилися без лідерів, Мусевені прийняв командування та повів тих, хто вижив, назад до кордону Танзанії. Їх переслідували війська Говона. Під час відступу було вбито набагато більше повстанців, ніж під час битви при Мбарарі. Кілька повстанців намагалися сховатися у місцевих цивільних, включаючи Ойіле, Окот і Окуму, лише для того, щоб їх передали армії Уганди .

Східні сили повстанців були зупинені в Кізібі великим контингентом армії Уганди. Урядові сили включали танки та бронетранспортери. Оскільки повстанцям не вистачало зброї, щоб подолати урядові війська , а також боєприпаси , вони швидко припинили атаку . У цій сутичці було вбито близько 169 повстанців. Зазнавши великих втрат, вони відступили під покровом темряви.

До початку 18 вересня повстанці повністю відступили. Лише 46 повстанців, що належали до ударного угруповання Мбарара, за повідомленнями, досягли кордону Танзанії в той день. Щонайменше 100 повстанців цієї групи були вбиті, а ще кілька взято в полон, щоб пізніше бути страченими[. Серед загиблих були важливі члени фракції Мусевені, такі як Мвесігва Блек і Омонгін Райла. Прихильники уряду повністю відбили Мбарару, Калісізо та Кіотеру , тоді як Мутукула залишався поза контролем армії Уганди . За словами Рвехуруру, повстанці були розгромлені в Калісізо об'єднаними силами, що складалися з батальйону Сімба та військ полку самогубців на чолі з лейтенантом Атанасіусом. Одна група з приблизно 500 повстанців відступила в болота між Масакою та кордоном Танзанії, де вони окопалися. Інформатори в Танзанії стверджували, що ці повстанці отримували свіжі припаси, обладнання та деякі підкріплення з Танзанії.

Амін звинуватив Ньєрере у підтримці та озброєнні своїх ворогів і стверджував, що 1000 танзанійських солдатів були частиною сил вторгнення . У відповідь він наказав своїй авіації бомбити прикордонні міста Танзанії . Військово-повітряні сили армії Уганди атакували Мванзу та Букобу з 18 по 20 вересня , стверджуючи, що вони знищили там табори повстанців . Сили Танзанії перекинули свій 4-й батальйон і мінометну роту для охорони кордону. Амін також звинуватив Ізраїль, Британію та Індію в підтримці нападу , а повстанців у тому, що вони перебувають у кишені непопулярних азіатів Уганди . Речник армії Уганди заявив, що троє білих ізраїльських найманців працювали з повстанцями та були вбиті під час вторгнення , а іноземні спостерігачі побоюються, що ці «найманці» насправді були білими цивільними особами, які потрапили під перехресний вогонь .

19 вересня президент Амін оголосив про «повну перемогу» над повстанцями, незважаючи на те, що останні все ще утримують деякі території . Він публічно заявив, що його війська отримали копію бойових планів повстанців, і неправдиво заявив, що повстанці мали намір знищити певні племена та професії. Розлючені групи цивільних об'єдналися і почали полювати на відсталих повстанців, лінчуючи тих, кого вони схопили. Деякі цивільні використовували нагоду, щоб залагодити образи, намагаючись представити невинних у прихильників повстанців. Офіційні операції по зачистці та очищення проповстанських елементів було доручено Фадхулу, Говону та Ісааку Маліямунгу. Фадхулу було довірено сільську місцевість, Говон відповідав за Мбарару , а Маліямунгу організував чистки в Масаці . Державний дослідницький центр (SRC) відіграв важливу роль у виявленні ймовірних антиамінівських елементів. У Мбарарі був створений спеціальний суд під головуванням Говона; кількох підозрюваних повстанців було засуджено до страти, хоча інших визнали невинними та звільнили .

20 вересня п'ять лівійських Lockheed C-130 Hercules з 399 солдатами та військовим обладнанням перетнули повітряний простір Судану, намагаючись досягти Уганди . Суданські літаки змусили їх приземлитися в Хартумі; суданська влада конфіскувала їхню зброю та наказала їм повернутися до Лівії. Пілоти C-130 запевнили суданців, що виконуватимуть ці інструкції, але потім продовжили свій політ до Уганди , пролетівши поза полем зору суданського радара . Лівійці висадилися в Ентеббе 21 вересня . Незважаючи на те, що вони прибули занадто пізно, щоб запропонувати «суттєву допомогу» у боротьбі проти повстанців , їхня присутність підвищила місцевий імідж Аміна . Лівія також надіслала кілька командос Організації визволення Палестини та реактивний літак МіГ, щоб допомогти Аміну . 24 вересня уряд Уганди заявив, що партизани все ще контролюють міста Мутукула та Кікагаті . 28 вересня Амін заявив, що близько 50 партизанів залишилися на території Уганди в оточенні військ армії Уганди . Наступного дня іноземні журналісти заявили, що бої здебільшого припинилися. Вторгнення та підтримка Танзанією повстанців були засуджені на міжнародному рівні, особливо Організацією африканської єдності (ОАЄ). Нігерія, Гвінея, Лівія та Єгипет відкрито засудили навчання та озброєння в Танзанії угандійських повстанців . У відповідь командувач Народними силами оборони Танзанії генерал-майор Мрішо Саракік'я заперечив будь-яку причетність Танзанії до операції повстанців. Ньерере також надіслав телеграму голові ОАЄ Хасану II з Марокко, протестуючи проти авіаударів Уганди п�� містах Танзанії. Щоб уникнути відкритої війни, ОАЄ звернулася до третіх країн з проханням стати посередником між Угандою та Танзанією. ОАЄ спочатку звернулася до президента Кенії Джомо Кеніятти, але він і його уряд відмовилися втручатися в суперечку. Імператор Ефіопії Хайле Селассіє, президент Алжиру Уарі Бумедьєн і президент Гвінеї Ахмед Секу Туре запропонували організувати посередництво, а Єгипет зв’язався з міністром закордонних справ Танзанії Джоном Малеселою, щоб знайти мирне рішення. Проте мирний план із п’яти пунктів президента Сомалі Сіада Барре був найбільш позитивно сприйнятий пропозицією в Уганді, а також в Танзанії, хоча спочатку Амін продовжував свою агресивну рит��рику, поки представники Уганди та Танзанії зустрілися в столиці Сомалі Могадішо.

Хоча його командири закликали його відповісти тим же на атаки на кордоні з Угандою, Ньєрере погодився на посередництво під наглядом Сіада Барре, що призвело до підписання Могадішської угоди, яка передбачала, що сили Уганди та Танзанії відступають на позиції щонайменше на 6,2 милі ( 10 км) від кордону іншої країни та утримуватися від підтримки опозиційних сил, які атакували уряди одна одної . Табір угандійських повстанців у Хандені було закрито, а лоялістів Оботе переселили до Табори в центральній Танзанії, де вони вирощували тютюн. Угоду було підписано 5 жовтня 1972 року. Амін і Ньєрере залишалися глибоко ворожими.

Загалом повстанці були повністю розгромлені та зазнали значних втрат , сотні були вбиті . The Daily Monitor оцінює втрати повстанців у 454 людини . Армія Уганди визнала, що дев'ять солдатів були вбиті. За даними уряду Уганди, близько 150 мирних жителів Уганди загинули під час вторгнення . Під час авіаударів Уганди було вбито від 9 до 20 мирних жителів Танзанії .

Після вторгнення Амін позував на телебаченні з кількома полоненими повстанцями. Декілька передбачуваних партизанів були пізніше таємно або публічно страчені , включаючи капітана Ойіле, колишнього міністра інформації Алекса Оджеру, Пічо Алі і колишнього заступника міністра кооперативів Джошуа Вахолі . Амін також використав вторгнення як можливість вбити політичних опонентів, незалежно від того, підтримували вони атаку повстанців чи ні. Сотні людей, які належали до цивільної еліти країни, були заарештовані та вбиті. Ці чистки проводилися під керівництвом Військової поліції, SRC і відділу громадської безпеки. Бенедикто Ківанука (якого Амін звільнив у 1971 році та призначив головним суддею Уганди) був серед убитих під час нападу повстанців. Були численні страти підозрюваних прихильників Народного конгресу Уганди в районах Масак�� та Мбарара , а також багато ув'язнених опозиціонерів також було вбито . Багато угандійців були шоковані масовими вбивствами після вторгнення, оскільки вони все ще вважали Аміна «реформатором і месією», яким він раніше представлявся . Амін також наказав прискорити вигнання азіатів з Уганди у відповідь на вторгнення і очистив поліцію , а також армію Уганди від підозрюваних нелояльних елементів. Кілька етнічних офіцерів баганда були убитими , тоді як президент публічно «накидався» на солдатів Ачолі та Лангі, наказуючи їм «припинити свою брудну діяльність». Вторгнення 1972 року вважається в Уганді переломним моментом, коли режим Аміна став набагато жорстокішим, ніж раніше, став більш параноїдальним і більш готовим відверто вбивати мирних жителів. Незважаючи на те, що чистки були спробою стабілізувати уряд Уганди, щоб він став менш вразливим до зовнішніх атак, вбивства завдали шкоди його репутації та популярності. У результаті Амін став ще більше покладатися на терор, щоб утриматися при владі. Дослідник Алісія Декер дійшла висновку, що терор остаточно «пожер його режим зсередини». Популярність Аміна також постраждала, коли вигнання угандійських азіатів спричинило серйозні довгострокові проблеми, завдавши значної шкоди економіці країни та міжнародній репутації. Близько двадцяти тисяч угандійців покинули країну, переселившись у Танзанію.

Повстанська діяльність проти Аміна тривала , і Н'єрере повідомив угандійським повстанцям, що дії проти Аміна будуть терпимими в Танзанії, незважаючи на Могадішську угоду. Президент Танзанії попросив повстанців залишатися здебільшого таємними та не інформувати його про свої операції. Танзанія також продовжувала ставитися до Оботе як до глави держави . Однак невдале вторгнення викликало великі розбіжності серед опозиції проти Аміна, оскільки лідери повстанців звинувачували один одного в поразці . Оботе ніколи не пробачив Мусевені того факту, що народне повстання в Мбарарі не відбулося, як він нібито обіцяв.На початку 1973 року Мусевені офіційно оголосив про створення «Фронту національного порятунку» (FRONASA), тоді як Оботе реорганізував і відновив свої партизанські сили. ФРОНАСА, повстанці Оботе та інші войовничі угруповання брали участь у війні між Угандою та Танзанією 1978–1979 років, яка призвела до повалення Аміна . Згодом Оботе повернувся до влади на спірних загальних виборах в Уганді 1980 року, що змусило кілька опозиційних груп взятися за зброю. У ході війни Буша в Уганді Національний рух опору Мусевені вийшов переможцем, і він став президентом Уганди в 1986 році.

Якщо підбивати підсумки цього рейду соціалістичних бойовиків на чолі з Оботе та Мусевені, варто сказати, рейд було повністю провалено, сили бойовиків розбиті, зачіпитись і розпочати партизанську війну теж не вийшло. Втрати бойовиків склали 454 убитими

[objectivnewskharkov]

Ізраїльський політик Амір Вейтман із правлячої партії «Лікуд» виступив в ефірі пропагандистського каналу Russia Today (RT), звинуватив РФ у підтримці Ірану та пригрозив розплатою. - https://www.objectiv.tv/uk/objectively/2023/10/20/mi-zrobimo-tak-shhob-ukrayina-peremogla-izrayilskij-politik-rosiyanam-video/

[zhitomir]

Валерій Залужний звільнений з посади головнокомандувача Збройних Сил України - ЗМІ

Валерія Залужного звільнили з посади головнокомандувача Збройних Сил України, про це сьогодні написали український політик Борислав Береза у себе на фейсбуці і нардеп Олексій Гончаренко в своєму телег... Читать дальше »

[shahananasrin-blog]

[ad_1] За його словами, Путін здувся як людина та політик.Зеленський зробив заяву щодо смерті Пригожина / колаж УНІАН, фото скріншот з відеоПрезидент РФ Володимир Путін відповідальний за смерть очільника ПВК "Вагнера" Євгена Пригожина в авіакатастрофі."Путін здувся - як людина, як політик. Він убив Пригожина - принаймні, така інформація у нас є", - заявив президент України Володимир Зеленський під час саміту "Ялта" в Києві, його цитує BBC.Очільник держави не уточнював, на основі яких фактів були зроблені відповідні висновки. За його словами, Україна сприйняла ліквідацію Пригожина, як "на одного терориста менше". При цьому для сами росіян це стало ударом - їхній моральний дух впав, оскільки вони звикли на фронті прикриватись "вагнерівцями" та кидати найманців вперед."Я думаю, що цей захист, прикриваючись життями найманців, "вагнерівців", - вони це втратили. Для нас це, безумовно, плюс" , - додав Зеленський.Смерть Пригожина - що відомо23 серпня в Тверській області Росії розбився літак, на борту якого був Пригожин та інші "вагнерівці". Радник голови ОПУ Михайло Подоляк заявляв, що Пригожина ліквідувала російська влада. Вже 29 серпня ватажка ПВК поховали на Пороховському кладовищі в Санкт-Петербурзі, поруч з батьком. Днями спливли подробиці "заповіту" Пригожина. На базі має пройти рада командирів, на якій можуть затвердити новим главою угруповання Антона Єлізарова - командира з позивним "Лотос". Ймовірно, зараз він виконує обов'язки глави ПВК.Вас також можуть зацікавити новини: [ad_2]

[anastaseakoshechkina]

А уявляєте, приходить зараз молодий політик, який заявляє Зеленському: “Кожен з нас президент”.Простий народ в восторгє волає: “Бариг в тюрму!” “Яйця по 17”, “А-а-а торговля на крові…”. Зеленський (шоковано): “Це все російські ІПСО з метою дискредитації керівництва держави”.А той: “Вийди звідси, розбійник”!Зеленський: “Зрозумійте, в країні війна. Росія напала… Убиває нашіх людей”А той: “Чтоби…

[ua2daynews]

США мають розмістити ядерну зброю в Україні, - Дубовой Олександр

Політик, бізнесмен, голова експертної ради АТ КІЕП, меценат Олександр Дубовой вважає, що розміщення американської ядерної зброї на території України стане симетричною відповіддю на передислокацію РФ тактичної ядерної зброї до Білорусі. Про це йдеться в його авторській статті. “В умовах, коли Росія вже порушила ядерне табу, розмістивши тактичну ядерну зброю на території офіційно безʼядерної…

[svyatosogodni]

🥳 26 вересня — Що сьогодні за свято? ⠀ ❤️‍🩹 946-й день повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну ⠀ 🇪🇺 Європейський день мов 💥 Міжнародний день боротьби за повну ліквідацію ядерної зброї 🌳 Всесвітній день здоров'я довкілля 🧦 Всесвітній день контрацепції ⠀ 😇 Іменини святкують сьогодні Ілля, Леонтій, Лук'ян, Микола, Олександр, Петро, Сте��ан, Юліан ⠀ ⚜️ Цей день в історії: ⠀ 1919 — війська Нестора Махна прорвали фронт Добровольчої армії і здійснили зухвалий рейд у напрямку Бердянська і Таганрога 1995 — Україна прийнята до Ради Європи 2021 — Олександр Усик здобув перемогу над Ентоні Джошуа у боксерському бою ⠀ 💙💛 Сьогодні народилися: письменник Семен Скляренко, поет Олександр Буценко, політик і експрезидент Петро Порошенко ⠀ Детальніше про сьогоднішні свята читайте на сайті: https://sogodnisvyato.com.ua/26-veresnya-svyato/

Також долучайтесь до нас у месенджерах: https://t.me/sogodnisvyato https://invite.viber.com/?g2=AQA9K6a4nX9DWUzSYycvCwZm1EPyPRkoYBY6XhCe9cuobejEHyCwupbUgbSBZC3q

[ao3feed-tomarry-harrymort]

За все потрібно платити

За все потрібно платити

by Anita_21_12

Альтернативний всесвіт, де Том Редл, захопив владу ще до народження Гаррі Поттера, без террору і хрокусів. Адекватний, політик, що править з тінь.

У Лілі і Джеймса народились близнюки, Річард старший з братів, утримував всю уваги і любов батьків, так як був спадкоємцем роду Поттер. Гаррі був молодшим, ним не займались і приділяли менше уваги, через що він поіхав на навчання закордон. Там він провів шість років, повернувся додому лише тому що його викликали додому по терміновій справі. Що буде далі дізнаєтеся під час прочитання.

Words: 1754, Chapters: 1/1, Language: Українська

Fandoms: Harry Potter - J. K. Rowling, Harry Potter - Fandom

Rating: Not Rated

Warnings: No Archive Warnings Apply

Categories: M/M

Characters: Harry Potter, Malfoy Family (Harry Potter), Tom Riddle | Voldemort, Albus Dumbledore, James Potter, Lily Evans Potter

Relationships: Harry Potter/Tom Riddle

Additional Tags: Dark Harry Potter, Evil Albus Dumbledore, Falling In Love, Alternate Universe - Everyone Lives/Nobody Dies, Platonic Male/Male Relationships, Not Beta Read, Cross-Posted on Wattpad

Read Here: https://archiveofourown.org/works/48774400