stacieworld

[stacieworld]

Артур Карпінський - один із найвідоміших танцівників України, тренер Харківської танцювальної школи Dance Town UA 21, який розповів мені ще про одну пристрасть свого життя - дизайн одягу.

Отож, пропоную вам разом зі мною поринути в інтерв’ю з творчим і талановитим Артуром.

Привіт, Артур! Розкажи, ти сам придумуєш одяг і де береш натхнення?

  - Привіт. Так, сам. Натхнення черпаю з того, що бачу. Немає такого, що я цілеспрямовано щось побачив і намагаюся зробити так само. Просто щось сподобалося, і у мене це якось на підсвідомість відкладається. Коли я створюю одяг, хочеться робити все просто, лаконічно, так, щоб в цьому було комфортно. Мені подобається, коли в одязі відчуваєш свободу. Це може бути навіть вузька облягаюча річ, але вона тебе не сковує, тобі в ній комфортно, і ти відчуваєш себе самим собою.

Є певне місце, де ти шиєш одяг?

- Так, саме я не шию. У мене є людина технолог, який втілює всі мої ідеї з технічної сторони. Є конкретне місце - 6 швачок, які мені шиють.

Що це за швачки?

- Це конфіденційність інформація (посміхається).

У тебе є якісь принципи, стосовно вибору магазинів?

- Ні.

Як ти ставишся до ринків та вінтаж магазинів?

- Мені це не подобається. Раніше ставився до цього нормально. Зараз ні, бо річ повинна бути новою, тому що ти наповнюєш її своєю енергією. Будь-яка річ - це сукупність енергії. Коли ти одягаєш одежу, ти наповнюєш її своєю енергією. У секонд-хенді це одяг, який носили інші люди, і я цих людей не знаю, тож мені незручно, оскільки немає того відчуття свободи. Чому мені і подобається створювати речі, бо це з нуля, воно лише твоє. Це один з провідних принципів процесу створення.

Ти думав з приводу подальшого просування бізнесу в цій індустрії?

- Так, звісно. Я зараз активно ��ідвідую семінари по фешн-бізнесу, стартапам, просуванню в Instagram. Зараз до запуску готується колекція, її сайт і Instagram.

Весь одяг, який продається в танцювальній школі Dance Town UA 21, твій?

- Ні, це буде інший одяг.

Твоя улюблена тканина?

- Іспанська тканина фірми Рітекс, це бавовна (93 і 7 бавовни, 3 еластану). Вона колекційна і якісна, яка втрачає попит, що робить її більш доступнішою. Рітекс спеціалізуються на спортивній тканини, як Puma чи Nike.

Які твої переваги в одязі?

- Прості речі, не наляпісті, без стразів, зі своєю особливістю.

Дякую тобі за твою творчість і витрачений час! Успіхів!

[stacieworld]

Підбірка фільмів на вихідні.

Навчання, то звичайно круто, але інколи треба відпочивати.

Тож я ділюся з тобою своїми найулюбленішими кінострічками, зберігай і насолоджуйся:

1. “Втеча із Шоушенку” 1994 р.

2. “Зелена миля” 1999 р.

3.  “Список Шиндлера” 1993 р.

4. “Престиж” 2006 р.

5. “Колонія Дігнідат” 2005 р.

6. “Сім” 1995 р.

7. “Одержимість” 2013 р.

8. “У гонитві за щастям” 2006 р.

9. “Джокер” 2019 р.

10. “Іспит” 2009 р.

11. “Сім життів” 2008 р.

[stacieworld]

Журналіст - не письменник.

Ми живемо у постійному потоці інформації, вона транслюється ЗМІ в газетах, телебаченні, радіо, інтернет-виданнях. Сьогодні суспільству важливо знати, що відбувається навколо, тож кожен день при переглядаємо значну кількість новин. Через значний обсяг інформації навколо, в нас розвивається кліпове мислення і дуже часто ми не встигаємо самостійно аналізувати ті чи інші факти, представлені ЗМІ, і сприймаємо будь-яку інформацію як достовірну, а будь-яку емоційну оцінку автора статті як єдино існуючу. А на мою думку, такого не повинно бути. Оскільки журналіст - не письменник, він повинен інформувати суспільство про важливі події у світі, уникаючи власного ставлення до них. Майбутнім журналістам слід пам’ятати про це, оскільки мета журналістьскої діяльності – це, висвітлювати факти, не ��аючи ніякої власної оцінки. Видавець «Нью-Йорк таймс» Артур Сульцеберг одного разу доречно зазначив: «Ми, журналісти, говоримо публіці, куди стрибнула кішка.

Далі публіка вже сама займається кішкою». Під кішкою розуміється будь-яка подія, факт, історія, яка відбувається, і нам, як журналістам, неважливо яка то «кішка» погана чи добра, в журналістиці не повинно бути оціночних суджень, є тільки «кішка» і факт того куди саме вона стрибнула, коли, о котрій годині і яка висота польоту в неї була, ми можемо розповісти емоції «кішки», наслідки Її стрибка, все інше – справа не журналістів. Читач повинен самостійно аналізувати правильність чи неправильність дій кішки, робити власні висновки її дій. На превеликий жаль, сьогодні не усі журналісти це розуміють. Оскільки ми часто зіткаємося з маніпуляціями, пропагандою та насаджуванням чужої думки. У газетах, інтернет ЗМІ чи телебаченні ми зустрічаємо суб’єктивне ставлення автора до певних подій. У сучасному українському ЗМІ це розповсюджене явище, оскільки незалежної журналістики майже немає, і через це у наших чорних екранах новини транслюються так, як це вигідно каналу. Як наслідок, це спричиняє велику недовіру до самої журналістської діяльності.

Щоб уникнути такого зневір‘я і повернути довіру засобам масової інформації, журналістам слід пам’ятати, що він інформує, а не переконує. І навіть, якщо автору статті здається, що його судження об’єктивні, аргументовані і безсумнівні, слід пам’ятати, що всі люди можуть помилятися. А коли журналіст віщує лише факти, транслює реальні події, то він не пропагує, не закликає, а інформує суспільство, що по суті і має робити за своїм фахом. Тож, я вважаю, що слова Артура Сульцберга дуже коректно і влучно характеризують необхідну умови для існування якісної журналістики.

[stacieworld]

“Прєкрасноє дальоко”: Ностальгія за СРСР як тренд пропаганди.

Чергове родинне свято: всі дружньо збираються за столом, засипаним безліч стравами, і за келихом міцного прозорого промовляють: “Ох, як було добре в  радянські часи”. Типова ситуація для більшості середньостатистичних родин в Україні. І от змалечку якесь хлоп'я за тим столом чує ці промовисті, зовсім трохи “гіперболізовані” розповіді про утопію і хліб за копійки. А згодом теж саме хлоп'я, яке ніколи не бачило того Радянського Союзу запитає: “А ви взагалі знаєте як тоді добре жилося?”. І от вже майже три десятки років ми чуємо про єдність, лідерство стійку ідеологію і щасливу молодість наших батьків. Але ж недарма кажуть, що найкращі часи - коли вона молода. І хоча для сучасної освіченої молоді Радянський Союз співзвучний із тоталітаризмом, відсутність плюралізму і нескінченними репресіями, ми все ж таки бачимо, що пропаганда ностальгії за минулим не викорінюється.

За даними соціологічного опитування ВЦИОМ, проведеного спільно з Міжнародним дослідницьким агентством «Євразійський монітор», Дослідницької групою ЦИРКОН (Росія), Соціологічної Лабораторією «НОВАК» (Білорусія), Компанією «Research & Branding Group» (Україна) та Інститутом порівняльних соціальних досліджень «цесія -Казахстан»(Казахстан) на грудень 2006 року, більшість жителів Білорусії, Росії та України жалкують про те, що Радянський Союз розпався. Особливо сильна ностальгія в Росії (68% тих, хто жалкує проти 24% Не тих, хто жалкує), на Україні ж дещо слабше - (59% / 30%).

А за результатами соціологічного опитування, проведеного "Кальміуської групою" в партнерстві з компанією GfK Ukraine в 2018 році близько 43% українців у цілому і 51% жителів Донбасу дотримуються думки, що їхнє життя в радянські часи була краще. Тільки на заході країни число тих, хто вважає, що життя їх сімей в сьогоднішній Україні краще, ніж в радянський період, перевищує число тих, хто дотримується протилежної думки (54% проти 31%, відповідно). Крім того, згідно з дослідженням, близько третини населення України і майже половина населення Донбасу не підтримують політику декомунізації, що проводиться в Києві. Нарешті, кожен четвертий українець в цілому по країні і кожен третій житель Донбасу підтримав би відродження Радянського Союзу, в який би входила Україна.

Раніше керівник української соціологічної групи "Рейтинг" Олексій Антипович заявив, що, за даними опитувань, на Україні кожен шостий житель симпатизує президенту Росії Володимиру Путіну і виступає за відновлення зв'язків з Москвою. 

От і зараз ми бачимо як пропаганда Радянського Союзу працює у сучасній політиці, якщо згадаємо (не побоюсь цього слова) святкування 9 травня в Росії та деяких регіонах України. Голосні оркестри на червоній площі, школярі в піонерській формі та виступи хорів. І головне - трансляція по всім екранам. Звичайно, не задля того, щоб ми пам'ятали про героїзм наших дідів, це лише інформація для нас про те, що політики пам'ятають (недарма ж пенсіонерам з відзнаками по квіточці подарували). 

Ми вже не помічаємо, але окрім пам'яток Леніну та червоних “святкових” днів існує дуже багато відгуків від СРСР. Пісні, вірші, лозунги, символи, типу георгіївської стрічки - все це впливає на нашу підсвідомість і штучно створену “власну” думку. 

І от постає питання: як бути в потоці цієї пропаганди та виховання з дитинства? Треба фільтрувати все, що чуєш, бачиш і читаєш. Навіть ці невимушені слова з пісні “Прєкрасноє дальоко” треба трактувати не як дитячі молитви про найкраще, а як на невідомість тогочасного народу. 

[stacieworld]

Лукізм як глобальна проблема сучасності.

Лукізм - упереджене ставлення до людей, які вважаються фізично непривабливими.Краса впливає на наші рішення:

в міру нафарбованих жінок оточуючі вважають більш привабливими і компетентними і готові до співпраці з ними;

людина з симетричним обличчям здається нам більш здоровим;

красиві незнайомці викликають більше довіри;

присяжні в суді схильні вибирати м'яке покарання для красивих людей;

привабливі викладачі мотивують студентів ефективніше вчитися;

навіть кредит простіше отримати людям без зайвої ваги і з привабливою зовнішністю.

Яку ціну ми платимо за культ краси?

Привабливих людей охочіше запрошують на співбесіди. Так, в одному дослідженні вчені запропонували групі людей уявити себе рекрутером і розглянути дві анкети з фотографіями здобувачів. Сильне резюме викликало готовність запросити на співбесіду будь-якого претендента. Але коли резюме було посереднім, у привабливих людей було більше шансів.

Зовнішність спотворює сприйняття професіоналізму. Так, привабливі вчені більше цікаві людям, хочеться почитати їх дослідження, але ... чим красивіше і більш комунікабельними фахівець, тим менше компетентним його вважають. Цей факт - ще один камінь в скарбничку сприйняття соціальних ролей: краса може допомагати в кар'єрі, якщо вона - невід'ємний атрибут успіху, і заважати, якщо першорядні інші якості.

Привабливі кандидати в депутати отримують на 20% більше голосів. Можливо, це пов'язано з тим, що політик - особа публічна, довіру до нього ґрунтується саме на його зовнішності і поведінці. Ніхто не буде розбиратися в тонкощах геополітики, дипломатії, макроекономіки: людям простіше оцінити картинку, яку вони бачать з екранів ТБ і на обкладинках ЗМІ. 

Та, на мою думку, краса - явище відносне і кожен гарний по-своєму.

Протягом всього життя людина хоча би раз стикається із дискримінацією через свій зовнішній вигляд. Зріст, вага, симетрія обличчя, колір очей, довжина волосся часто визначають нас як особистість і водночас дискримінують у таких речах, як працевлаштування, статус в колективі, тощо. І хоча у 21 столітті ми все частіше починаємо уживати такі поняття, як рівноправність, толерантність, бодипозитивізм, професор Рене Енгельн (Renee Engeln) вважає, що одержимість зовнішністю стає психологічної хворобою всього суспільства. Вона 15 років досліджувала питання прагнення бути красивими і випустила книгу про те, як оде��жимість ідеальною зовнішністю ранить жінок. Психолог цитує в книзі дослідження, які доводять, що культ краси веде до збільшення випадків депресії, розладів харчової поведінки, когнітивних порушень, втрати часу і грошей. Стереотипи щодо зовнішності не лише дискримінують наші права, а й руйнують психологію особистості. Через бажання "вписатися" у стандарти ми відмовляємося від їжі, витрачаємо купу грошей на непотрібні косметологічні проедури. На думку Олексія Ковалькова, російського дієтолога, кожна друга жінка, яка прагне лишитися зайвих кілограмів, насправді, не потребує в цьому.

Не піддавайся лукізму, люби себе, бо ти унікальний!

[stacieworld]

В нас немає можливостей займатися благодійністю, бо ми маємо інші пріоритети.

20-річна Instagram-модель Кейлен Уорд зібрала 1 млн доларів на гасіння пожеж в Австралії, розсилаючи своїм передплатникам голі фото.

Дівчина заявила, що відправить своє оголене фото кожному, хто пожертвує до фонду хоча б 10 доларів.

Усе просто: користувачі роблять внески, відправляють Уорд докази і отримують знімок. При цьому, якщо сума внеску велика, людина отримає від моделі відео.

Пост 20-річної «активістки» став вірусним: всього через кілька днів Кейлен оголосила про досягнення позначки в мільйон доларів. Щоб справлятися з потоком повідомлень, їй навіть довелося найняти асистентів.

«У якийсь момент я стала отримувати по 10 підтверджень пожертвувань в хвилину», - наводить її слова The Guardian.

Цікаво, що до цього пожертвувань на цю катастрофу було значно менше. Багато користувачів зазначали, що благодійністю можуть займатися лише заможні, бо грошей у звичайних, середньостатистичних немає 🤷🏻‍♀️

Як выявилося, гроші є, мотивації немає.

Мені дуже прикро, що катастрофа, яка торкнулася Австралії не є достатньою рушійною силою, щоб дістати 10 баксів зі свого гаманця. Натомість бажання побачити фото незнайомої голої дівчини - більш пріоритетна витрата грошей для багатьох людей.

Шкода, що ��успільство деградує і втрачає справжні цінності, зовсім не соромлячись цього.

[stacieworld]

Мандрувати можливо усім!

Багато людей думають, що мандрувати — це дорого, через що дуже часто відмовляють собі у мріях. Лови лайфаки, як заощадити на поїздках і побачити світ за межами України.  

1. Весною і восени тріп буде дешевшим, ніж взимку чи влітку.  

Чому? Тому що взимку новорічні свята, а влітку — відпустки, море, сонце. 

2. Не зациклюйся на датах.  

Шукай вигідні пропозиції на сайтах пошуку авіа, житла. Будь готовий до спонтанних рішень та запасися терпінням, якщо твоя поїздка може здійснитися через пів року.  

На сайті TripMyDream ти можеш прослідкувати знижки та придбати квиток в іншу країну вартістю навіть 300-500 гривень.

3. Відмовся від багажу.  

Оскільки багаж на літак може коштувати більше, ніж сам квиток на особу. Ручної поклажі вистачить, щоб взяти все необхідне.   

Ваші яскраві сукні не змінять вам враження від подорожей, не беріть зайвого. 

4. Хостели — це не єдиний спосіб зекономити.  

Якщо ти їдеш з компанією, то можна зняти апартаменти, які будуть коштувати стільки ж на одну особу, як ліжко у хостелі. 

У нагоді буде сайт Airbnb, де ти зможеш скористатися знижками, які онлайн мережа часто надає.  

5. Харчуйся в не туристичних кафе.

Звичайно, якісне харчування — це важливо. А скуштувати традиційні страви — це обов'язкова місія для будь-якого туриста. Але одна й та сама страва за кількістю та якістю може коштувати по-різному, залежно від рейтингу та розташування закладу. Тож якщо не хочеш переплачувати за бренд кафе, намагайся харчуватися далі від центра, монітор рейтинги кафе і слідкуй за відгуками інших.

6. Ходи більше.  

Закордоном міський транспорт коштує дорого, у порівнянні з українськими цінами. Я раджу більше витрачати час на піші прогулянки. По-перше, це корисно для здоров'я, по-друге, це безкоштовно, по-третє, у подорожах важливо не лише побачити популярні місця. 

Дуже цікаво дізнаватися, як виглядають звичайні спальні райони, віддалені від центру, і як живуть мешканці країни.  

Подорожувати — це круто, не відмовляй собі в цьому.

[stacieworld]

Ми за екологію, пп і фемінізм, бо це модно.

Перебираючи сотні постів в інстаграммі, я кожен раз натикаюся на блогерів, які навчають нас, як правильно харчуватися, як берегти екологію, як боротися із дискримінацією, копіюючи статті про фемінізм та бодіпозітів з інших джерел. І, мабуть, то реально круто, що сьогодні в трен��і — корисні речі для людства. Та складається враження штампованого оточення. От знаєте, коли всі поруч такі унікальні, правильні, “не такі, як усі”,  а звичайних і немає. А де вони? Де ті, хто не маркує себе психічними хворобами, типу депресії, хто не завжди з посмішкою на усі тридцять два, хто просипає ранкові пробіжки й на ніч з'їдає кіло морозива?  

Одного разу інстаграмм блогерка @katyaspivak у своїй сторіс питала свою досить велику аудиторію (353 тис. підписників), чи не підняти їй теми екології і фемінізму.  Вибачте за відвертість, але це виглядає дуже недолуго, бо то не бентеження блогерки, не справжні рушійні ідеї по життю, а суто комерційний інтерес.

І кожен день ми зіткаємося з псевдо знавцями, які кажуть, що не використовують пластик, знімаючи майстер класи з макіяжу з використанням ватних паличок. Сьогодні вони не споживають м'ясо, бо вчора скинули у свій блог страшні відео жорстокості над тваринами, а вже завтра кажуть: “Вегетаріанство — це не моє, тому от вам усім рецепт смаженої курки”. Це відбувається кожен день, бо кричати модні лозунги — це круто, і зовсім неважливо, розумієш ти, як працює цей складний механізм екології, психології і здоров'я чи ні.